Бу-Ба-Бу

МІЙ ХРЕСТ

ЛОЛІТА

РОБЕРТ ФОЛКОН СКОТТ

В РАЙОННОМУ АВТОБУСІ

– Молодьож!.. Не має совісті! По ногах старій товчеться!!

Я в районному автобусі, як у Ноєвім ковчезі. Шофер, наче Каліостро, глипнув знаюче і гостро, – половинкою білета ощасливлює поета. А на склі в його кабіні – Мерлін Монро в бікіні. (Двадцять років як померла, а мужчин хвилює, нехороша така...)

Гамір, наче на базарі, Тварі всякої по парі: гуси, кролики і бройлери, і два колеса до ровера.

Провінційна Маргарита спокушає так відкрито. Ти ж нічого їй не зробиш. Це ж не човен, а – автобус.

Ось ми з нею груди в груди. Люди ми чи вже ж не люди?! А водій у ту ж хвилинку: «Станьте, – каже, – гражданє, ялинкою». І на мене звідусюди без ніяких без підстав:

– Стань ялинкою, будь ласка, а бодай ти дубом став!

Але за плечима в неї я очима відшукав синій томик «С. Есенин» в старшокласниці в руках. І раптового прозріння обпекло мене тавро: ну чому цього Сергія так читає мій народ? Поетичні феномени догоряють як зоря. Фе на тебе, фе на мене, зараз ти, а завтра я. Поетичні супермени, кричимо до хрипоти, а що «все мы в мире тленны», не сказав ні я, ні ти...