Бу-Ба-Бу

Хвалу воздавши часові зухвалу, звірят і пастухів благословіть!.. Отож, – на світ, за діло – чарувати!Агов, мої маленькі чортенята!(Відірвіться від їдла, як від глини глевкої, гляньте в небо, а потім на землю – левкої... ) ***

У нього палка потреба,

у нього жадання слізне:окраєць нічного небапіймати у фокус лінзи... Бо він живе на горищі, а там сутерени вищі:у сутінках – мерехтінняі сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, і небо лоскочуть вії, коли в полудневу порувід кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, а поруч із ними «ахи», коли роззявлять на площіголодні роти бідолахи. Земля собі пілігримить, кружляє собі й кружляє, а хтось нові пелеринина осінь собі замовляє – а він живе на горищі(там зимно, там вітер свище), але насправді з горищанебесна ковбаня ближча. У нього маєтків немає –згори в декольте заглядає, а в місті вічність минаєне так, як він загадає. (Балконне крило ажурней сентиментальне, мов танго, обжив бароковий янгол –створіння пухке й безжурне). І взявши голову в руки, він крикне собі з розпуки:«Чого я марную роки?!Візьму попід руку Юзьку, піду в пивничку на Руську, забуду святі мороки!Забуду святі мороки... »(То відбита краса не дає нам спокою, як любов, що востаннє махнула рукою). ***

В реторті вариться коктейль –

твоя й моя першооснова, якої давній менестрельшукав із музики і слова, –в реторті вариться коктейль(oh, yes, my baby!). Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!Я сплю на небі!Та будні стомлено шиплятьв розпечених побитих тиглях, і в суміші отій киплятьсполуки спогадів застиглих. Коли по буднях ти пройдеш, –чи ж обійдешся без подряпин?Коли в букетах подаєшнадії, від сльоти продряглі, та от впадеш з високих веж(oh, yes, my baby!), побачиш – на землі живеш, а зірка в небі!Але всі рани заживуть, смарагдами всі сльози стануть, коли цілунки проженутьслова олжі – поза устами. І павутинки наших душзнайдуть свою першооснову, немов пелюстки наших руж –розкриються цнотливо знову:«Це ти?» – «Це я, твій сум і щем... »(oh, yes, my baby!) –я загорну тебе плащем, немов на небі... (Перед нами суцвіття схиляються в тиші, то які ж вони в небі, коли й тут найясніші?.. ) ***

Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила –

відступи, бідо гірка й мороко:десь любов моя на Ринку заблудила, десь отам, між ренесансом і бароко... Я стужився. О подайте катеринку!Про гризоту вам заграю, про утому;десь любов моя пропала серед Ринку, між перекупками, три століття тому... Може, знову кокетує з різниками, що, ножі об фартухи повитиравши, височіють, наче брили, над лотками, мружать очі, мов коти, на неї завше?Може, спритний зеленяр за стиглі вишнірве із неї грішну ягоду цілунку?Чи хитрун-купець в єдваби пишніокрутив мою зрадливу юнку?Ах, на Ринку – всі спокуси світу... там таке побачиш – не насниться!Може, мою діву чисту й світлузаманили в Чорну Кам'яницю?Чи й сама вона закам'яніла, і тепер стоїть собі – Діана!І ночами шле камінні стрілив мої вікна, втрачена й незнана. Тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля, тра-ля-ля, леле, дана-дана!.. ***

Як ми ходимо обоє

нетрями старого дому!.. Гобелени і гобоїславлять пару невідому, ніби бачатьнашу змову:кожен дотик –теплий спалах. І тоді ми знову (й знову)