Максим Рильський

3Так. Буржуа – це бич епохи(Минулої – найменш на вік!)Ще висяться міщанські боги:Нечиста користь, слизька похіть,Брудний звалашений язик,Кохання в ящиках готелів,Розпуста платних менестрелівІ індульгенція – банкнот.Звичайний низ людства. А отВам Вільсона суворий профіль,І бронза Клемансо і строфиНезламних закликів Мерс’є,Що вписані в подій анали(Незламна постать кардинала —Поетам скарб який несе!).4Залізний Рим, – відісторичнеНевичерпальне джерело,Де мідь латини славить ВічністьНад хвилями щоденних злоб,Де історична електричність,Акумульована в віках, —Працює крізь віки на вічністьІ ні на мить не заника.Де в ляццароні спить патрицій,В пролетарі – аристократ, —Там народився муж із криці,Старого віку Герострат.

<…>

Це не «хрістосік» в смрадній секті, —Комуністичний епілептик,Не «кающійся дварянін» —Це нації міцної син.Це навіть не Петро – папуга,Що ставши на північний лід,Татарською петлею тугоЗатиснув Европейський СхідІ кров’ю націй Бога й плугаПозначив свій поганський слід.Ні. Це вогненна марсельєзаПлебеям духа і рабам, —Це Риму сонценосний Цезар,За царство Бога боротьба!Живім же в радісній відраді:Наш край повстане і зросте,Бо Риму історичний радійСягає і на скитський степ!

III

«Наш вєк жєлєзний».О. ПушкінВєк дєвятнадцатий, жєлєзний.О. Блок1Який, до біса, він залізний? —Машині духа не вдержать.Ось бачимо на його тризні —Залізо те пожерла ржа.Тепер збагнули за століттяБездушну тривкість речовин.Яке ж страшне лишив політтяНам в спадок смертоносний він!В єдиний найсвятіший шлунокВесь дух людини переліз,І звали це музично-струнноІ ніжно-лагідно: монізм.2Матерію обожествили, —Вона й розчавила самих!Тепер, мов звірі, ось завилиСеред пустель, серед зими.В лябораторіях мудрили,Гомункулів пекли й варили, —То «Übermensch», то «колєктив».Плодили умоблуддям «ізми»В масних перинах гуманізму, —І прогремів Господній гнів:Пекуча літня тишинаСпахнула полум’ям: війна!3Не схаменулись, непокори,Хапалися за танк, за газ, —Все ґвалтували мозок хорий,Від вічности кидались в час.Все думали, – минеться якось,А в небі рділи віщі знаки,А вітер смертоносний гравНа струнах загород колючихІ в ночах осени дрімучихНад полем бою йшла мара.Від Марни до болот Стоходу —Горизонтальний Вавилон!Могили, натовпи, походи,Через народи й крізь народиДзичав і всвердлювавсь циклон.4На мить завмерти б, глянуть в вись биТуди за літаки, в блакить, —Де Той, хто посилає іспит,Веде народи і полки.Рrima Motore, Рantokrator,Душа початку і кінця,Єдин космічний імператор, —Двигун одвічного кільця.Єдин – поразка і побідаІ в сяйві тиш, і в мряці бур —Від гуду бжіл, від зе5рна і до«Симфонії мускулатур»[22].5Всемузики всесвітніх шумівВін диригент і компоністІ в гулі згубному самумів,І в тім, як пада жовтий лист.В прозорих масах океану,Що коливаються у млі,І в віршах мойого пеануСтепам неплодної землі.Механік землетрусу й шторму,Конструктор ніяґар і о́с,Речовинам дарує формуІ в космос оберта хао́с.6І от Він простягнув нам міст,До вічности дорогу горню, —Простори неба неозорні,З’єднать з поділлям крови й сліз:Хто смерть безсмертям подолав.Хто переміг поганський морок,Хто показав нам напрям вгоруЗ в’язниці часу й путів зла!* * *Так. Пам’ять зберегла навікКривії вулиці Пйотркова.Середь сліпців, середь калікНатхненне і видюще словоЧужою мовою.Читкіш —Згадався обрис Леонарда[23],(Не трубадура і не барда:Поет, чий вірш – свячений ніжВ хижацьку душу міщанина).Хвилина й ми удвох – одно,Бо наша спільна Батьківщина —Вершина, звідки люди – дно.Злились в ліричному дуеті,Скрипками душі залились, —Звучала в кожному поетіДзвінка від зір небесна вись.Вже пізно. Вколо – все мовчить.Лихтар підвів колючі вії.Під ним задумано стирчитьЛиш постать вбогої повії.І Леонард: – «А що якбиЗ-за рогу постать Іісуса?»(Тоді він «Шлях до Емаусу»Рождав в паланнях боротьби): —– «Назустріч, благодатно-просто,І власне, в наш жорстокий час…Чому ж би ні? І я – апостол,Чи може він покличе – Вас…»Поета манія святаІ безгріховна – не жахала.Космічно-повно покохалаЙого божественна мета.І він ходив, вагітний духом,Весь в апокаліпсному вогні,Й загостреним болючим слухомЛовив ті кроки неземні.вернуться

22

М. Рильський. «Крізь бурю і сніг».

вернуться

23

 Леонард Подхорски-Околов (Leonard Podhorski Okolow) (1891–1957), польський поет, автор «Шлях в Емаус» («Droga do Emaus»), 1923.