Страница 1 из 2
MỀXAJLO JOHANSEN
Пристосування латиниці до потреб української мови
В 6-7 ч. «Черв. Шляху» ще раз порушив С. Пилипенко*[1] важливе й цікаве питання переходу на латинське колись, тепер інтернаціональне письмо. Лист той писаний латиницею.
Та з точки погляду вкраїнської фонетики, не зовсім пристосованою видається нам та форма латинці, котрою користується С. Пилипенко. Значно краще від уживаної в «Семафорі в Майбутнє»* київськими футуристами, в яких, приміром, знаку «x» ужито не для піднебінного глухого спиранта*, а для африкати* «ч», а знак «q» для «х», «w» ужито для звуку «ш», вона вимагає, правда, небагатьох змін.
Транскрипція Пилипенкова на своє місце ставить знака «x» й для ш, ч, ж бере чеські знаки š, č, ž, як і годиться, за знак помнякшення уживає апострофа «`» (як уже й «Семафор»). Отже, небагато зостається змінити в транскрипції Пилипенковій, щоб зробити її цілком послідовною й доцільною.
По-перше, потрібна уніфікація в відзначенні помнякшення; тов. Пилипенко пише «vidhuknet`sja», тоб-то раз (перед приголосною) відзначає помнякшеність апострофом, а другий (перед голосною) відзначає її «j»отом. Від подібної спадщини нашої шкільної «науки» нам треба як найскорше одмовитись. Ніякої ріжниці в вимові «мнякшених» суголосних в обох випадках немає – це раз. З другого боку, «j» ми уживаємо яко знак йотації і таким чином плутаємо в правописі мнякшення з йотацією – це два. Отже, очевидно, треба «j» залишити для йотації, а «`» для помнякшення, як це й робиться в науковій транскрипції.
Наша пропозиція буде, крім того, в групах шелестівок* «мнякшених» (палатальних*) відзначати це помнякшення тільки один раз – іменно апострофом над останнім знаком групи. Таким чином ми усуваємо непослідовність сучасного вкраїнського правопису в таких, приміром, випадках, як «панський», з одного, «польський», з другого боку, словах. На нашу пропозицію будемо писати й там і там один апостроф ns` і ls`. Це буде перше «правило» нашої запропонованої читачеві транскрипції – проти нього ледви чи хто сперечатиметься. Розуміється, переходячи на латиницю не матимемо жодної рації відзначати мнякшене «І» в таких словах, як «тілки, силний, централний» і таке инше. Адже ж наше вкраїнське «І» як найближче підходить вимовою своєю до європейського середнього «I» і викинувши ми мнякшення в «логіка, флота», послідовно мусимо одмовитися од цієї чужої нам правописної прикмети і в инших словах, де її немає в вимові. (L`ubl`u писатимемо, одначе, з мнякшенням, як і чуємо в вимові – також stavl`at` і т. инш.).
Жодної й досі, здається, не було спроби відзначити ненаголошене «е» та «и» Одним знаком, щоби одбити дійсний звуковий стан південновкраїнської мови.
Кожен знає, скільки труднощів має подолати учень, щоби написати без помилок слово хоч би «перенеси», або «великий», або «синенький». Врешті всі зазначені курсивом знаки відзначають один звук, а пишеться його різно. Без знання російської мови не обійтися учневі, вивчаючи етимологичний бік українського правопису.
Отже, взявши на увагу близькість українського «и» до «е» (див, Smal-Stockyj – Grammatik.. Брок. Угрорусское наречие села Убли, Ганцов. Діялектологична класифікація й инш.), пропонуємо такий спосіб:
Наголошене «и» видзначаємо знаком «ê» (як у транскрипції Смаля-Стоцького*). Цей знак до речі досить повне дає уявлення про характер звука «и» в літературній (південновкраїнській) вимові – закритий напружений ряда «e» – «ê» (mid-front narrow*). Але так відзначаємо «и» лише під наголосом. Для ненаголошеного «и» та «е» беремо один знак «e».
Таким чином 1) спрощуємо абетку, зменшивши її на одну літеру; 2) сприяємо правильній (однаковій) вимові ненаголошених «и» та «е»; 3) усуваємо найголовнішу труднацію українського правопису для учня вкраїнця; 4) (що вже не так важно) для чужинця полекшуємо вивчення вимови «и», яке росіяне читають завжди за «і», німці за ű, або теж за «і» і т. и.
Toj fakt, ščo odna je kategorija, de “ê” vêmovlajets'a často na Livoberežž`u blêžče do “I” n`iž do “e” – prekmêtneke jak ot červonij, bilij, zdorovij j ênši z naholosom ne na osta
Otže l`iteraturna mova volens nolens* doderžuje seredênê, j pêše vse odno bilêi, ale sên'ij.
Odznačajučê mjakkist apostrofom, musimo odznačatê jiji takož pered “i” (takêm jak u “t`in`”). Navpakê pered “i” takêm jak ot u “stil” apostrofa me stavemo. Rozumijets`a, ščo pomn'akše
Takêj v korotkêx rêsax projekt sproščênoho pravopêsu, ščo mê proponujemo do vžêtku. Lehen`ke počutt`a nezvêklostê do znaku ê znêkaje, pročêtavšê vholos hoč bê j c`oho lêsta. Z dejakêm zdêvuva
_________________________________
Примітки
Текст статті Майка Йогансена «Пристосування латиниці до потреб української мови» представлено тут за публікацією у журналі «Червоний Шлях» № 9, 1923. Упорядник даної інтернетної публікації залишив тогочасний український правопис, який місцями відрізняється від сучасного, виправив лише друкарські помилки. Примітки додані також упорядником 2019 року.
В 6-7 ч. «Черв. Шляху» ще раз порушив С. Пилипенко… – Сергій Пилипенко (1891-1934) – український письменник (прозаїк, байкар, літературний критик), громадський діяч. У № 6-7 «Червоного Шляху» надрукований його лист до редакції українською мовою, але латинським шрифтом, під заголовком «Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt`sja cijeju spravoju», щодо переходу України на латинський алфавіт.
… краще від уживаної в «Семафорі в Майбутнє»… – «Семафор у майбутнє. Апарат панфутури́стів» – літературний альманах; орган Асоціації панфутуристів — Аспанфут, виданий 1922 року в Києві, з панфутуристичним маніфестом Михайля Семенка та статтями і творами Ґео Шкурупія, Юліана Шпола, Олекси Слісаренка, Мирослава Ірчана, Миколи і Марка Терещенків, Василя Десняка та ін. Продовженням «Семафора у майбутнє» був «Жовтневий збірник панфутуристів» (1923).
… для піднебінного глухого спиранта… – Спірант – приголосний звук, що утворюється тертям видихуваного повітря в щілині між зближеними органами мовлення, напр.: в, с, з, х; щілинний (фрикативний) приголосний.
… а для африкати… – Африкат – складний приголосний звук, який утворюється в результаті злиття двох приголосних, напр.: «ц», «ч», «дз», «дж».
… в групах шелестівок… – Шелестівка – приголосний звук (будь-який, а не лише шиплячий, як можна подумати, виходячи з назви).
Палатальний – який завжди вимовляється з додатковим піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння (про звуки мови).
1
Пояснення до слів і виразів, позначених у тексті зірочками (*) – у категорії «Примітки».