Страница 22 из 23
Рафаїл мовчав.
Тоді суддя сказав:
– Послухаймо, що скажуть свідки! – і розкрив теку.
Рафаїл окинув поглядом порожню залю.
– Варвара Митрофанівна! – пролунало в повітрі.
Рафаїл нікого не бачив, але почув, як совгнувся стілець, як хтось підвівся, і з глибини залі донісся голос Варвари Митрофанівни.
– Я свідчу! Рафаїл позбавив мене мого кохання, з яким я жила у згоді і мирі. В моєму безбарвному канцелярському житті був Вертопрах моїм барвистим канцелярським сонцем. Оманно прибравши постать його, Рафаїл мене відштовхнув, отруїв мою довіру і сон моїх ночей. Рафаїл винний!
– Галя! – вдруге пролунав голос серед глибокої тиші.
Знову почув Рафаїл совгання стільця, і після цього молодий, знайомий голос промовив з другого кінця залі:
– Рафаїл, прибравши постать коханця, що з ним я зустрілася однієї гарячої літньої ночі, украв у нього мою любов. Під серцем я ношу Рафаїлову дитину, але чи схоче Андрон, повернувшися у своє тіло, признати ту дитину за свою? Я обвинувачую: Рафаїл винний!
Хвилина мовчання, і втретє лунає безпристрасний голос:
– Петро Кравченко!
Кравченко відповідає з іншого кінця порожньої залі:
– Я знав, що моя жінка має приїхати до свого коханця. Я довго роздумував, що мені робити, чи вбити, чи ні. Вже рішив був відсахнутися від цієї справи. Може, ніч одну не переспав би, та й годі. Та зустрівся мені на шляху Рафаїл і запропонував гроші. Жадоба помсти спалахнула в мені. Я поїхав і вбив. Може, Рафаїл хотів добре зробити, але хай буде проклята та година, коли я його зустрів! Без вини Рафаїл винний!
– Отець Саватій! – вчетверте розітнувся голос.
Заговорив отець Саватій:
– Рафаїл не мав на думці нічого злого, але навіщо він пом’янув ім’я Господнє у тому місці, де не належить його згадувати? Чи ж у Письмі не сказано, що не треба метати бісеру, та ще перед кнурами? Ту його помилку я покутую у таймирській тундрі!
– Агатангел Гаврилюк! – вп’яте пролунав той самий голос.
І почав говорити Гаврилюк:
– Через необережність і необдуманість Рафаїла потрапив я у в’язницю. Три тижні мучився я, то годин по п’ять під стінкою стоячи, то сидячи ніч у холодній воді, то по три доби не дістаючи їжі. Та не був я винний у жадному злочині і спільників не мав. Але, щоб визволитись від мук, оскаржив невинних і звів на них наклепи. Рафаїлові вони це завдячують.
І почулися голоси:
– Ми, Гаврилюки, Гавриленки, Гаврілови, запроторені на Таймир, за Печору, на Колиму, обвинувачуємо, обвинувачуємо! Рафаїл винний!
– Усі свідки проти тебе! – суворим голосом мовив суддя. – Цього, що я чув, досить, щоб винести засуд. Але послухаймо ще останнього: Ірина!
І ген-ген за невидимою юрбою прозвучав голос:
– Рафаїл збудив у моїй душі тугу, якої я ніколи не знала. Дороговказівною зіркою він світитиме мені на небі життя мого аж до кінця моїх днів. Хай буде благословенне ім’я його! Хай буде благословенний спогад про нього!
Суддя всміхнувся, закрив течку і мовив:
– Гаразд! Почекаємо, як справиться з завданням своїм Вертопрах! – і швидким кроком вийшов із залі.
Цілий ранок ходив Рафаїл під враженням сну цього. Він здавав собі справу з того, що поставив Вертопраха перед цілим рядом завдань, що їх розв’язати буде не так легко, коли доведеться йому узгляднити власні зобов’язання і ті, що прийме він у спадок від Рафаїла. Можливо, що він з усім швидше дасть собі раду. Але як же йому, Рафаїлові, до того часу полагодити заплутану банкову справу, як зробити, щоб відчепилися від нього з антирелігійною кампанією, як відкараськатись від нових допитів та анулювати підписаний ним протокол про участь у монархістській організації «Союз Архангела Михаїла», як полагодити ще плутанішу справу взаємин з Галею і Іриною? Треба виробити плян дій і для цього напружити всі фібри мозкового апарату, що дістався йому у спадок від не дуже морального, не дуже мудрого, може, але хитрого і вивертливого Андрона Лукича.
Над цим роздумуючи, наближався Рафаїл до водопаду, шум якого вже долинав до нього. У глибокій задумі своїй не помітив, що вже кілька хвилин стоїть перед ним, а усвідомивши, звів очі до блискучих полотен, якими спадала вода зі скель, вилискуючи проти сонця так яскраво, що боляче було дивитися, і раптом – здригнувся.
Із-за сліпучих полотен у срібному панцері, у красі понадземній, що перекинулась у раптовий жах, у сяйві такому нестерпучо-ясному, що мозок розривався на частки, виступив і став проти нього з мечем у простягнутій руці – архистратиг Михаїл.
Не витримало земне тіло Рафаїла тієї краси, того жаху і мертво впало на землю, а сам він вийшов з нього, став поруч побратима, залитий сяйвом білих крил своїх, щоб разом з ним навіки повернутися до щасливих озер, що свічадами відбивають славу Господню, до того краю, де нема ні помсти, ні ненависти, ні ревнощів, ані провини і кари за неї, і так завершив круг свого короткого земного скитання, повертаючи тіло Вертопрахові, що мав зорієнтуватися в новій ситуації і розв’язати – невідомо ще, як – складні питання, що за той час назріли.
Липень 1947 р., Льойташ, Тіроль.
ПРИМІТКИ
Есе та новели Освальда-Еккарда Бурґгарда (українського поета, літературознавця та перекладача німецького походження, відомого також за псевдонімом Юрій Клен; 1891-1947) представлено тут за виданням: Юрій Клен. Твори. 3 том. За редакцією Євгена Маланюка. 1960. Торонто, Канада. Фундація імені Юрія Клена.
Загалом те канадське видання творів Клена є чотиритомником. Есе в нім представлено у категорії «Нариси». Але на думку упорядника даної публікації, ці твори є саме есе, а не нарисами. Ці чотири есе та чотири новели Юрій Клен написав у Німеччині, в останні місяці свого життя.
Поміщені нижче коментарі до слів та фраз, позначених у тексті зірочками (*), додані упорядником даної інтернетної публікації 2019 року.
Дряпіжний – хижий.
Концентрак – концентраційний табір.
Денунціація – донос, наклеп.
Ґанді – Могандас Карамчанд Ґанді (Магатма Ґанді, 1869-1948) — індійський державний і політичний діяч, національний герой. Один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Сформулював філософію ненасилля, що вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.
Зрезигнувати – відмовитися, зректися.
«Залізна церква» – храм Іоанна Златоуста, котрий з 1871 по 1934 рік знаходився в районі Єврейського базару в Києві. Був знищений радянською владою. На її місці збудували будинок цирку.
В який же то далекий куток світу закинула мене доля на заслання! – Під час Першої світової війни українські німці російською владою були вислані у заслання, зокрема в північні губернії Росії. Юрій Клен, будучі за походженням німцем, відбував заслання в Архангельській губернії. Саме там він усвідомив величезну різницю між росіянами та українцями.
… приятель мій Зеров… – Микола Зеров (1890-1937) – український поет, літературознавець, літературний критик, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. Лідер «неокласиків», до яких належав і Юрій Клен. Жертва сталінського терору.
Кустодій – вартовий.
Навколо нас кати… – От повний текст цього сонету:
Свічки і теплий чад. З високих хор
Лунає спів туги і безнадії;
Навколо нас – кати і кустодії,