Страница 9 из 47
-- Ми влаштовуємо вечiр! Всi мають прийти у фраках! Що ви на це скажете?
Потiм вона оббiгала всiх знайомих пiнгвiнiв i кожному, багатозначно пiдморгуючи, повiдомила:
-- На найближчий наш вечiр неодмiнно слiд прийти у фраках! Що, хiба не генiальна це iдея?
За малу часину вся колонiя вже знала й захоплено обговорювала блискучу iдею дона Педро. Її негайно було втiлено в життя. На свiй вечiр пiнгвiни люб'язно запросили всiх мешканцiв Пiвденного полюса, однак усi запрошенi повиннi були прийти на вечiр у фраках.
Отак i правил чемностi дотримували, i жодному мешканцевi Пiвденного полюса, крiм пiнгвiнiв, побувати на вечорi не давали змоги.
Свято, заздалегiдь обмiрковане й чудово пiдготоване, з самого початку мало успiх. Дона Педро, якому набiгла така щаслива iдея, всi вiтали як героя вечора.
Аж зненацька у розпалi веселощiв серед пiнгвiнiв, на жах усiм, з'явився неотеса бiлий ведмiдь Балдуїн.
Та ще й одягнений у бездоганний фрак!
-- Ну це вже занадто! -- в один голос прошепотiли всi панi пiнгвiнки.
-- Нечувано! -- просичали усi панове пiнгвiни.
Лише дон Педро й тепер не розгубився.
-- Збирайтеся в гурточки, жваво розмовляйте мiж собою, на ведмедя не зважайте, -- порядкував вiн. -- Переказуйте iншим!
Йому всi скорилися негайно, й за хвилину, куди лишень ведмiдь потикався, всюди гурточки пiнгвiнiв жваво розмовляли мiж собою i зовсiм його не помiчали.
А що в багатьох серця пiд фраками заходились вiд страху, таке Балдуїновi й на думку не спадало.
Та мало не кожний пiнгвiн нишком затремтiв вiд жаху, коли Балдуїн раптом ревнув, перекриваючи розмови:
-- Оце така у пiнгвiнiв чемнiсть?!
Завмираючи вiд переляку, пiнгвiни, проте, крадькома дивились, як та велетенська почвара посунула прямiсiнько до дона Педро, й раптом усi здригнулися вiд звуку ведмежого голосу:
-- Оце так у вас приймають гостей?! -- ревнув вiн. -- Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!
Пiнгвiни й дух притаїли. Серця в усiх калатали, мов несамовитi. I лише дон Педро був видимо спокiйний.
-- Я ще не мав честi чути вiд вас привiтання, -- бадьоро вiдповiв вiн. -- Але я залюбки привiтаюся з вами перший. Добрий вечiр!
Коли ведмiдь, -- вiд несподiванки майже нечутно, -- прогув "Добрий вечiр!", дон Педро ввiчливо всмiхнувся i тут-таки знову пристав до одного з гомiнких гурткiв своїх одноплемiнцiв.
-- Розмовляйте! Розмовляйте! -- прошепотiв вiн.
I тодi, пiдбадьоренi мужньою поведiнкою дона Педро, пiнгвiни знов вiдчули себе хазяями на своєму святi.
Побачивши, що ведмiдь розгубився, вони заторохтiли скiльки духу, раз у раз заходячись iз реготу, й навiть не здивувалися, коли непроханий гiсть, гнiвний i набурмосений, посунув геть.
-- Ну ж i втер йому носа дон Педро! -- у захватi загукали пiнгвiнки.
А всi панове пiнгвiни вiдтодi почали величати дона Педро -"кабальєро", що в пiнгвiнiв є найвищим почесним званням.
Та зараз славний пiнгвiн недбалим помахом лiвого крильцяти припинив усю шану й хвалу.
-- З цими нечемами просто треба вмiти поводитися, -- проникливе зауважив вiн. -- Якщо ти не розгубишся в скрутну хвилину, вони враз присядуть!
Прадiдусева люлька ще курилася, коли вiн скiнчив розповiдь.
-- То тепер ти зрозумiв, хто був героєм на вечорi в пiнгвiнiв? -спитав вiн.
-- Та вже ж не хто, як дон Педро, прадiдусю. Тепер ви розповiли цю казочку мовби з погляду пiнгвiнiв, i тому це добре видно. Але менi не дуже подобається такий героїзм.
-- Менi також, Хлопчачок. Бо це -- салонний героїзм. Його цiнують там, де дiлять усiх на людей у фраках i простоту. Такий собi пiнгвiн у фраку полюбляє збентежити гаданого простака так званим витонченим поводженням, а решта пiнгвiнiв оголошує свого родича героєм. Але ж пиха й становi забобони -- це не прикмети героїв. По-моєму, якраз навпаки: твердо стати проти будь-якого забобону, -- як Ян Янсен, -осьде справжнiй героїзм. А тепер пiдкинь лиш у грубку вугiлля, Хлопчачок!
Я з'їхав з отоманки, пошкандибав до грубки й заходився пiдсипати вугiлля, а сам думав про те, що ось Старий Хлопчак розповiв ту саму казку двiчi -- i обидва рази цiкаво й весело. От так штука! Менi й самому захотiлося щось таке втнути. Через те я не квапився, пiдкидаючи вугiлля, бо подумки складав вiрша, який пасував би до цiєї оповiдки. Потiм я розказав його прадiдусевi:
Той, хто за мудрих, за найкращих
Себе вважає та своїх,
У кого всi чужi -- ледащо,
Хто за нещасних має їх, -
Хай не витає в небесах -
Полуда в нього на очах!
-- Браво, Хлопчачок! -- засмiявся прадiдусь. -- Ти що старшаєш, то розумнiшаєш! Випадок рiдкiсний, але приємний.
-- Дякую за лаври! -- сказав я. -- А ви прочитаєте менi свою баладу, прадiдусю?
-- Ну, балада, -- завагався старий, -- це, мабуть, буде перебiльшення. Краще сказати -- баладка.
Вiн дiстав з кишенi списану паперову торбину й, коли я знову вмостився на отоманцi, прочитав:
Баладка про мишенят
-- Мишенята-мишенятка! -
Знай годинник цокотить. -
Лихо! Там, де ваша хатка,
Мурдiбурдi-кiт сидить!
Мишенята-мишенятка, -
Бачу вуса бiлi я!..
Лихо! Вискочило з хатки
Мишеня Цецiлiя!
Мишенятко, мишенятко
Ухопив котисько наш!
Заспiвали по бiднятку
Мишачий жалобний марш.
Мишенята-мишенятка,
Кiт i вас пiймає теж!
Стрiмголов летiти з хатки -
Це геройством не назвеш!
Прадiдусь заховав паперову торбинку до кишенi, а я сказав:
-- Гарна баладка, прадiдусю! Але ж вона про те, в чому немає героїзму.
-- Саме тому, Хлопчачок, i стає зрозумiло, в чому героїзм. Герой, наприклад, повинен умiти зважувати небезпеку, на яку вiн себе наражає. Наослiп кидатись назустрiч небезпецi, як мишеня Цецiлiя, -- то ще не геройство. До речi, менi оце згадалася оповiдка про короля та блоху. Я б хотiв...
Прадiдуся перебила горiшня бабуся. Вона гукнула нам з другого поверху:
-- До вас гостi! А за пiвгодини йдiть обiдати!
-- То я розкажу тобi цю оповiдку по обiдi, -- зiтхнув прадiдусь. -- А що ж це там до нас за гостi?
Тiєї митi у дверi постукали. Увiйшла по-зимовому вкутушкана -- в хутрянiй шапцi, в пальтi з хутряним комiром, з хутряною муфтою в руках i в облямованих хутром черевиках -- моя долiшня бабуся.
-- Добридень, Хлопчаки! Та й тепло ж у вас! -- засапано сказала вона, тодi поклала свої хутра на комод, сiла в крiсло й повела далi: -- Я приходила сюди нагору до крамницi, -- у Поя Сливи такi дешевi вовнянi шкарпетки! -- та й думаю собi: а зазирну лишень до хворих поетiв.