Страница 8 из 47
-- Великий каракатиця робить свiй канiкуль на Пiвденний полюс, -сказав вiн бiлому ведмедевi. -- Вона виробив дуже чимало чорнила. Вона фарбувати твоя хутро на фрак.
-- Чудова iдея! -- ревнув бiлий ведмiдь. -- А де вона, та каракатиця?
-- Найчасто пiвдень вiд Тюленячий острiв... у один малий пiдводний житло в скелi, що зветься "Тиха ущелина".
Балдуїн шубовснув у воду, поплив до Тюленячого острова, пiрнув, знайшов у скелi ущелину й попросив каракатицю, що там сидiла, випливти на поверхню для важливої розмови.
Каракатиця, що була страшенно до всього цiкава, не забарилася i справдi випливла з ущелини й вистромила з води голову якраз бiля крижини, на якiй сидiв навпочiпки ведмiдь.
-- Сцо сталося, ведмедю? -- спитала вона. -- Яка там у тебе до мене важлива розмова?
-- Пiнгвiни влаштовують вечiр, -- вiдповiв Балдуїн. -- Але туди треба йти у фраку, а в мене його немає. Менi ж так би хотiлось туди пiти! Адже на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають свята.
-- А в мене сцо -- повна комора фракiв? -- прошепеляла каракатиця. (Каракатицi всi шепеляють.)
-- Зате в тебе є чорнило, i ти можеш так пофарбувати моє хутро, що на менi наче буде фрак. Ну, що скажеш?
-- Вазка робота, ведмедю, але, сказати правду, вона менi до вподоби. Лягай лисень отут на кризинi. Я споцатку пофарбую тобi один бiк, тодi спину, а тодi другий бiк.
Доклавши страшенно багато працi й чорнила, каракатиця так пофарбувала Балдуїна, неначе вiн справдi вдягнувся у фрак.
-- Найглибша дяка тобi, каракатице! -- вигукнув вiн. -- Отепер-то вже я хоч раз та пiду на свято!
-- Та гляди з не скоц у воду, -- вже навздогiн йому прошепеляла каракатиця. -- Бо змиється цорнило!
-- Добре, я глядiтимуся! -- озирнувшись, кивнув головою ведмiдь. Обережно перестрибуючи з крижини на крижину, вiн подався до свого двоюрiдного брата Роберта, щоб той навчив його, як треба поводитися на пiнгвiнячому святi.
Вiдбувалося воно увечерi. Пiнгвiни навмисне загадали всiм прийти у фраках, бо волiли розважатись у товариствi самих своїх. Ведмедiв i тюленiв вони вважали вульгарними.
Пiнгвiни й пiнгвiнки, що стояли невеличкими гуртками й розмовляли чи подзьобували риб'ячий салат iз маленьких, вигадливо розставлених крижаних вазочок, були трохи збентеженi, коли на їхнє свято з'явився бiлий ведмiдь у бездоганно припасованому фраку.
Не прийняти його було неможливо, бо вбраний вiн був як годиться, але й прийняти не хотiлося, бо ведмiдь у фраку однаково ведмiдь. Отож його просто не помiчали.
Коли Балдуїн пiдходив до котрогось iз гурткiв i казав, -- достоту так, як навчив його Роберт: "Добрий вечiр, шановнi панi! Добрий вечiр, шановнi панове!" -- гурток умить розпадався i пiнгвiни поодинцi приставали до iнших гурткiв.
Кiнець кiнцем Балдуїн опинився сам-самiсiнький. Здоровенний i зневажений, стояв вiн посеред пiнгвiнячого свята, господарi якого тепер особливо жваво, можна сказати, шалено, гомонiли мiж собою.
Отодi-то Балдуїн, який палко чекав цього свята, розлютився.
-- Оце такi тут звичаї? -- визвiрився вiн на найближчого пiнгвiна. -- Оце так тут приймають гостей?! Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!
-- Я ще не мав честi почути вiд вас привiтання, -- сказав пiнгвiн. -- Та залюбки привiтаюсь перший. Добрий вечiр!
-- Добрий вечiр! -- спантеличено буркнув ведмiдь. Пiнгвiн люб'язно кивнув йому головою i тут-таки приєднався до гуртка своїх одноплемiнцiв, захоплених розмовою.
А Балдуїн, уже втративши надiю взяти участь у пiнгвiнячому святi, шубовснув у воду з берега непривiтного Острова Пiнгвiнiв, -- вода миттю зробилася чорна, -- i поплив, сам-один, без фрака, як завжди ведмiдь ведмедем, -- до рiдної спальної крижини.
Коли другого дня моржиха запитала, як йому тулялося на вечорi в пiнгвiнiв, вiн тiльки й сказав:
-- Ведмiдь -- це не пiнгвiн!
-- Та вже ж! -- усмiхнулася моржиха. -- Ведмiдь -- це ведмiдь, у фраку вiн чи без фрака.
I попливла до Робертового салону для бiлих ведмедиць, щоб докладно розповiсти, як Балдуїн ходив на вечiр до пiнгвiнiв.
Прадiдусь знов закурив люльку, що встигла погаснути, й спитав:
-- Тепер ти розумiєш, Хлопчачок, чому герой цiєї iсторiї -- не герой?
-- Герой цiєї iсторiї -- ведмiдь. Але на святi вiн же не був нiяким героєм, прадiдусю.
-- Щира правда. Ведмiдь на святi в пiнгвiнiв поводився аж нiяк не героїчно. А ось хто був там героєм, ти знатимеш, коли я розповiм тобi цю iсторiю вдруге.
-- Цю саму казочку розповiсте ще раз?
-- Авжеж, Хлопчачок, тiльки по-iншому. Ось слухай. Вiн, своїм звичаєм, затягся з люльки, а тодi неквапливо почав розповiдати.
КАЗКА ПРО ПIНГВIНА ТА ВЕДМЕДЯ
Пiнгвiн Педро, як завжди, в бездоганно припасованому фраку, стояв i розмовляв з пiнгвiнкою Есмеральдою.
-- Тепер у нас на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають вечори з запросинами, -- сказав вiн мiж iншим. -- Свiтське життя нинi зовсiм не те, що колись.
-- I не кажiть! -- загомонiла Есмеральда. -- Але я знаю, чого воно так. Я зрозумiла, в чому рiч.
-- Тодi дозвольте запитати вас: у чому ж? Пояснiть, доньє Есмеральдо!
(Пiнгвiни полюбляють iспанський придворний етикет, через те в них узвичаєнi iспанськi титули та iмена.)
I Есмеральда сказала:
-- Коли ми, пiнгвiни, влаштовуємо свої вечори, то на них приходить хто завгодно. Через нашу безмежну ввiчливiсть, любий доне Педро, завжди можна сподiватися до себе на вечiр першого-лiпшого моржа, морського слона, чайку й навiть бiлого ведмедя, -- одне слово, дуже непевних гостей! Отож i нашi вечори щоразу обертаються на казна-що! Напевне, колонiя з часом муситиме вiдмовитись вiд будь-яких свят. (Пiд колонiєю донья Есмеральда розумiла крижаний Острiв Пiнгвiнiв, уважаючи його серцем Всесвiту.)
-- Ми ж можемо влаштувати вечiр для самих лише пiнгвiнiв! -обурився дон Педро.
-- Це було б украй нечемно, любий доне Педро!
-- Тодi треба зробити так, щоб не порушувати правил чемностi! Оголосiмо, що всi мають з'явитися на наш вечiр у фраках: адже фраки носимо тут, на Пiвденному полюсi, тiльки ми, пiнгвiни!
Есмеральда дивилася на Педро, розтуливши дзьоба вiд захвату.
-- Це генiальний вихiд! -- вигукнула вона. -- На вечiр до пiнгвiнiв кожен має з'явитись у фраку! Iстинно генiальна iдея, любий доне Педро! Я негайно скажу про це всiм нашим дамам i панам!
Вона перевальцем побiгла, раз у раз спурхуючи (або, може, запурхала, раз у раз пiдбiгаючи перевальцем) до своїх i все гукала кожнiй зустрiчнiй пiнгвiнцi: