Страница 17 из 54
- Нехай так! - барон засмiявся купленим смiхом. - Курс акцiй упав тому, що я маю деякий вплив на бiржi. Але ж чверть мiльйона вам однаково ще лишилося!
- А тi чверть мiльйона я поклав до одного банку, що невдовзi збанкрутував, бароне.
- Таке ваше щастя, - знову засмiявся барон, i Тiм аж здригнувся вiд того смiху. Його поривало кинутись туди, але вiн зметикував, що розумнiше буде зачекати й послухати, що ж далi.
- Ну що ж, навiть коли вам доводиться знову працювати, це ще не пiдстава працювати саме на цьому суднi й саме з цим хлопцем.
Цього разу засмiявся Крешимир.
- А хто менi заборонить? - вигукнув вiн.
- Тихше! - просичав барон.
Пiвголосом Крешимир мовив далi:
- Я продав вам свої очi, взявши за них вашi риб'ячi баньки. Заплатили ви менi акцiями на мiльйон марок, але з того мiльйона нi одна марка не попала до моєї кишенi. Ви мене перехитрили. Але цього разу я буду хитрiший за вас, бароне. Я двiчi бачив вас на iподромi з цим хлопцем. I спостерiг, що цей хлопець потiм став щоразу вигравати. А ще я спостерiг, що хлоп'я стало сумне та понуре, мов старий, недужий самотнiй пенсiонер.
Тiмове серце закалатало, коли вiн почув тi слова. Але вiн стояв тихо, не ворухнувся.
А Крешимир провадив далi:
- Я дiзнаюся, що ви виманили в цього хлопця! Я за ним стежу вже чотири роки, i менi нелегко було влаштуватися стюардом на цьому пароплавi. Але тепер...
Баронiв голос перебив Крешимира:
- Тепер я вам, коли хочете, дам iще мiльйон! Цього разу готiвкою, з рук у руки!
- Нi, бароне, цього разу сила моя! - Крешимир говорив дуже помiрковано. - Я можу використати те, що знаю, в три способи: або забрати вiд вас свої очi, або взяти мiльйон, або - i це, мабуть, не найгiрше - примусити вас розiрвати вашу угоду з цим хлопцем, хоч я й не знаю, яка та угода.
Тiм притис у темрявi кулак до рота, щоб не виказати себе стогоном. Якусь хвилину було тихо. Потiм знову почувся баронiв голос:
- Мої справи з хлопцем вас не обходять. Та коли вам такi потрiбнi вашi очi, я згоден на певних умовах... Крешимир перебив його, аж задихаючись:
- Авжеж, бароне, менi потрiбнi мої очi! Мої давнi лагiднi, дурнi коров'ячi очi! Вони менi милiшi за всi скарби свiту, хоч ви того, може, нiколи не зрозумiєте!
- Так, я нiколи цього не зрозумiю, - пiдтвердив баронiв голос. I все ж я на певних умовах згоден розiрвати нашу угоду. Гляньте, будь ласка, на себе в оце дзеркальце.
Настала тиша, така, що чутно було, як б'ється серце. Тiм аж упрiв вiд хвилювання, в яке вкинула його та розмова, й вiд зусиль триматися тихо.
Нарештi вiн почув Крешимирiв шепiт:
- Мої очi! В мене! Знов!
- А тепер мої умови, - сказав барон.
Але Тiм тих умов уже не почув. Крешимир повернув собi свої очi, а його Тiмiв давнiй утрачений дитячий смiх був так близько, ось, рукою досягти! Той смiх, що його Тiм прагнув понад усе на свiтi!
Хлопець не мiг бiльше стримуватися. Вiн кинувся вперед i закричав:
- Вiддайте менi мiй...
Але перечепився об бухту линви, вдарився головою об нiс шлюпки й гримнувся на палубу непритомний.
Дванадцятий аркуш
КРЕШИМИР
Тiм розплющив очi. В круглому iлюмiнаторi перед ним танцювала вгору i вниз червоняста зiрка - лихе вогнисте око Марса. Хлопець лежав на верхнiй койцi в їхнiй iз стюардом каютi. Над Атлантичним океаном сiрiв свiтанок.
Унизу в каютi хтось товкся. Тiм повернув голову й побачив Крешимира. Стюард теж якраз повернув голову до нього й погляди їхнi зустрiлись. У тьмяному свiтлi Крешимирового нiчника Тiм побачив, що в стюарда вже iншi очi - карi, лагiднi.
- Ну, синку, як ти себе почуваєш? - приязно спитав Крешимир.
Тiм iще не очутився як слiд. Вiн не пам'ятав, як опинився тут.
А цей Крешимир, що заговорив до нього, був зовсiм не такий, як той, що йому Тiм допомагав у їдальнi, а куди спокiйнiший i приязнiший.
Стюард пiдiйшов до койки.
- Тобi вже краще, синку?
Аж тодi в Тiмовiй головi помалу зринули всi подiї минулого вечора: голоси перед дверима до камбуза, розмова за шлюпкою, його власний крик i падiння.
- А де барон? - спитав вiн.
- Не знаю, Тiме. На суднi його вже нема. Але скажи менi, ти нас учора ввечерi пiдслухав?
Хлопець на койцi кивнув головою.
- Я такий радий, що ви знову маєте свої очi, пане Крешимир!
- А ти, Тiме? Що ти хотiв забрати назад у барона?
- Мiй... - Тiм затнувся. Йому пригадалась угода, й вiн стис губи.
Крешимир враз ляснув себе долонею по лобi й вигукнув:
- I як я досi не здогадався! Адже цей вельмишановний шахрай смiявсь, наче мале хлоп'я. Тож-то я й вiдчув у ньому щось чуже, таке, що не пасує до нього. Тепер вже я знаю! То був його смiх! Чи то пак, - Крешимир глянув Тiмовi просто в вiчi, - твiй смiх!
- Я вам цього не казав! - скрикнув Тiм. - Чи, може... вчора ввечерi й про те кричав?..
- Нi, Тiме, ти не встиг. I, мабуть, це твоє щастя. Я ж знаю тi пункти про мовчанку в барокових угодах. Заспокойся, ти нiчого вчора не сказав.
Однак Тiм не дуже заспокоївся. Йому треба було негайно ж перевiрити, чи дiйсна ще його угода. "Треба забитись iз Крешимиром об, заклад про щось зовсiм неймовiрне", - надумав вiн i хотiв був устати з койки, але тiльки-но звiвся, як у очах йому потемнiло, заболiла голова, кров загупала в скронi, i вiн знову впав на подушку.
Крешимир подав йому склянку води й таблетку, наготовану заздалегiдь.
- Випий оце, Тiме. I полеж сьогоднi. До завтра все минеться. Наш стерничий - а вiн колись був санiтаром - каже, що ти тiльки гулю собi набив.
Тiм слухняно ковтнув таблетку, думаючи, про що б його забитись iз Крешимиром. А надумавши, знову завiв мову про барона, бо заклад той стосувався саме його.
- А яку умову поставив вам барон, пане Крешимире? Цебто вчора ввечерi, як вiддавав вам вашi очi?
- А нiякої! - засмiявся Крешимир. - Коли ти закричав i гепнувся на палубу, надбiгли матроси, i барон сховався в затiнок вiд шлюпки. Я тодi шепнув йому: "Або я одержу свої очi без жодної умови, або ж я все розкажу оцим хлопцям!"
- Ну i що?
Крешимир знову засмiявся:
- Барон аж заїкатись почав iз хвилювання: "Не-нехай бу-буде бе-без жодної умови!"
Тiм швиденько вiдвернувся до стiни, бо йому стало смiшно, а що смiятися вiн не мiг, то обличчя його тiльки жахливо перекривилося.
- Цiкавий я знати, де той барон тепер! - промурмотiв Крешимир.
Оцього саме й чекав Тiм. Уже опанувавши себе, вiн сказав: