Моє серце не іграшка... Частина 1

Глава 2. Моя Ніка (від Едгарда)

Я тримав в руках вигорілу картину своєї Вероніки і пригадував минуле. Вже пройшло більше тисячоліття як я її не бачив, але спогади всерівно мене не полишають. Після того як вона втекла із дому і безслідно зникла – король запропонував мені угоду. Він хотів, щоб я її знайшов і переконав посісти трон та одружитись із Геріоном, а зате він мені дарує свободу та хороші землі у моє володіння. Геріон був воєнноначальником в королівстві. На той час йому було майже два тисячоліття, але він і до тих пір був могутнім вампіром. Його всі боялися і моя маленька Вероніка не хотіла попасти в його руки. Я й сам боявся за неї, вона така тендітна, а він велетень вище двох метрів та ще й серця в нього не було. Геріон ніколи не любив, він займався тільки воєнними справами, а жінок вважав тільки як підстилок, щоб вдовольняти свої ненаситні похоті. Наші жінки його боялись більше ніж вогнища. Колись нас було набагато більше ніж зараз. Після його смерті все змінилось. Потім помер король і трон посіла сестра Вероніки – Аріана. Вона завжди була пухленька і низенька ростом, всього 1,55. А Вероніка завжди була стрункою. Її всі називали Афродітою. Через пишні груди та гарну фігуру. Волосся досягало до пояса і злегка завивалось, а очі були невимовно зеленого кольору. Вона була прекрасна і була моєю, а я її. Принаймні ми так вважали. За сто років із нею я так і не наважився зробити їй пропозицію. Останній день коли ми були разом я її поцілував. Ніколи не забуду того поцілунку із присмаком меду. Її тендітні губи не знали поцілунку до мене і вона вся почервоніла від цього. Її щічки налилися рум’янцями. Вона не була звичайним вампіром так як її сестра. Ніхто про це не знав тільки я. Коли ми були на самоті вона ставала смертною. Це особливість її роду. В їх сім’ї ніколи не народжувались мужчини полукровки. Тому роль короля виконували їх чоловіки. Я й досі не змирився із тим, що більше ніколи її не побачу.

Скоро повинен приїхати мій племінник Віктор із подарунком для мене. Він пообіцяв привести мені незайману із 4 негативною. Тож я просто дочекатись до цього не можу. Звичайно я б міг собі сам знайти відповідну, але це все ж таки подарунок і мені цікаво якою вона буде. Надіюсь вона виявиться блондинкою і не буде молодшою 18 років, щоб я зміг не тільки крові її спробувати. Можливо навіть залишу її собі на деякий час, поки вона мені не набридне.

Заховавши сувій із зображенням Вероніки в сейф я спустився до низу. В залі вечірка вже була в розпалі. Я відійшов на сходи і дивився за входом. Хотілось самому оцінити подарунок. Довго чекати не довелось. У двері по черзі увійшли два мої племінники та два сини. Кожний був у супроводі молоденьких дівчат років 18. Віктор і справді знайшов для мене світловолосу із негативним резусом, її волосся було кольору спілої пшениці. На зріст вона була вище середнього росту. Її стрійні ніжки виглядали із коротенького платтячка кольору берюзи. Шкіра в неї була дивовижно біла. Обличчя справді невинної дитини. Очі, як мені здалося зеленого кольору. А волосся гарно лягало по її плечах та руках, воно ледь прикривало її попку. Мені хотілось спуститись до низу щоб почути її голос. Віктор провів її до дивану і посадив собі на коліна. Схоже це їй не сподобалось, але вона старалась цього не видавати. Нарешті я почув її голос. Він мені нагадав про мою Вероніку. Вона й справді була схожою на неї, як дві каплі води. Навіть рухи в них одинакові і міміка теж. От тільки ця на вигляд була трохи старшою. До них підійшов мій син Максиміліано і вмовляв Віктора віддати Вероніку йому, але Віктор відмовив йому. О Боже, в неї навіть ім’я таке ж. Але раптом Віктор примусив її поцілуватись із ним і вона його вкусила.

----- Тільки не це. — промовив я і пішов до низу.

Надіюсь у Віктора хоч ампула є. Але я помилився. Вона почала вириватись від нього, але Віктор перекинув її через плече і поніс попри мене до сходів. Я йшов за ним. Вона вдарила його в проміжність ногою і він скинув її на сходи. Я остовпів від такої поведінки юної дівчини. Потім вона із легкістю піднялась та зловила його за голову. Замахнулась коліном і хотіла його вдарити. Я в секунді схопив її за пояс і поніс на гору. Віктор йшов за мною. Вона борикалась та виривалась від мене. Скільки сили в цього юного створіння? Я мусів докласти всіх своїх сил, щоб втримати її. Скомандувавши, щоб Віктор відкрив двері я заніс її в кабінет. Я хотів поглянути на її ікла, можливо вона наполовину вампір, якщо кров не вплинула на неї. Але вона не дозволяла мені поглянути. Я зловив її та поклав на стіл. Вона борикалась із всіх сил. Сам би я точно із нею не справився. Тож Віктор вигнув її руки назад, а я розвівши її ноги влігся на неї. Від теплоти її тіла в мене зразу ж піднявся. Я старався відкрити її рот, але в мене ніяк не получалось. Сили в цієї дівчинки точно не людські. Я пригрозив що візьму її, якщо вона не покаже мені свої ікла. Навіть руку під трусики запхав і погладив її знизу. Але вона всерівно не слухалась. Я сказав, щоб Віктор нею зайнявся, все ж таки він старший, потім буде плакатись батькові, а проблеми мені точно не потрібно. Але правду кажучи я не хотів, щоб він її портив. Все ж таки вона мій подарунок і мені вершки знімати.

Тільки Віктор відпустив її, як вона пальцями двох рук вп’ялась у мої очі. Я в секунді відбіг в інший кінець кабінету, але не через те, що вона мені зробила боляче, а через те що мій і досі був у повній готовності. Віктор зловив її щоб вона не втекла, а я тим часом відходив. Віктор із нею бився, інакше це не назвеш. Як тільки я обернувся він вже хотів її взяти. Його був у повній готовності. Віктор нагнув її над столом і поліз під її трусики. Тільки не це. Не знаю чому, але моє серце неначе вирвалось із грудей.

----- Вікторе залиш її. Не потрібно її портити. — прокричав я.

----- Вона тобі очі видовбала, а ти її честь захищаєш? — злився Віктор.

----- Я сам винний в цьому. Давай відступайся від неї.

Віктор зловив її за живіт і підняв із столу. Знову запихаючи свою руку під її трусики. Вона почала борикатись, а він притиснув її спиною до стіни. Потім вона забила каблук в його ногу. Він оскаженів і із силою притиснув її до стіни обличчям. Потім розвів їй ноги.

----- Ах ти ж дрянь. Любиш із болем? Я тобі зараз влаштую біль. — прогарчав він.

Я підбіг до них. Віктор викрутив їй руки назад і схопив їх однією рукою, а іншою зірвав із неї трусики і зняв із себе штани.

----- Ти що здурів? Ми не знаємо хто вона. — прокричав я і хотів відтягнути Віктора від неї.

----- Вона ще одна підстилка для наших, от хто вона. Ти б краще дядьку допоміг мені, а не мішав. — говорив Віктор.

----- Ану відійди від неї! — знову закомандував я.

Ще мені цього не вистачало. Я ціле тисячоліття чекав на неї, а племінник її зараз на той світ зжене.

----- Навіть не подумаю. Я її знайшов і мені вершки знімати.

Придумав таке, йому вершки знімати. Вона мій подарунок і повинна бути моєю. Але знаючи Віктора краще вдати, що вона мені не цікава інакше він відчувши конкуренцію на місці її оприходує. Тож я вирішив об хитрити його.

----- Та нахрин мені твої вершки здалися. До тебе що ще досі не дійшло. Твоя Вероніка ніяк не відреагувала на твою кров, це не нормально. Треба її провірити.

----- Провіриш після того як я із нею побавлюсь. Нічого цікавого в ній немає. — завівся він.

----- А як щодо її сили?

----- Подумаєш сила. Їй потрібна буде сьогодні виносливість, а не сила.

----- Ти б хоч штани одів перед своїм дядьком. — вмішалась вона.