Страница 39 из 45
Що робити? Iнший би нiзащо не здогадався. А Всевишнiй знову дотямив, бо вiн - Наймудрiший. Узяв та й наказав, хоч i сам до того не вiдав, що воно таке.
- Хай буде Свiтло!
I враз засяяло Свiтло.
Подивився Най тямущий на нього i мовив:
- Це добре!
("Ну й затятий ти. Левiафане! Звiдки менi знати, хто виконував божi розпорядження? У Бiблiу про це - анi слiвця... Бог його, того виконавця, знас! Слухай лiпше далi i не патякай зайве... Ач, розбестився на водах!")
Настав третiй день творiння ("попереджую тебе, Левiафане, одразу: як Всевишнiй рахував днi, йому одному вiдомо, бо доба тодi ще не подiлялася на день та нiч, вiдтак, i самоу доби не було"). У цей день Всевишнiй захопився садiвництвом та озелененням. Вiн скрiзь, по всiй землi, посадив яблунi, грушi, сливи, кокосовi та фiнiковi пальми, масличнi та хлiбнi дерева, дуби, кипариси, баобаби, евкалiпти i ще багато-пребагато дерев - я навiть усiх назв не знаю. А ще насадовив безлiч розмаутих кущiв i посiяв рiзнi трави. Того ж дня все повиростало, а надвечiр вже й плодоносило.
Продегустував Всевишнiй фрукти та овочi i мовив, сам себе похвалюючи:
- Це добре!
А головне, в чому найбiльше виявилася його генiальнiсть, - це те, що вiн не поспiшав сотворити Критичний Розум. Адже критик одразу почав би вередувати: мовляв, i те зроблено не так, i це йому не до вподоби. Оте треба доробити, оте переробити... Навiть слова, мовленi Творцем, пiддав би сумнiву. Примiром, зауважив би, що пiсля дегустацiу плодiв слiд казати "Це смачно", а не "Це добре"... Атож, якби Наймудрiшого зрадила iнтууцiя i вiн на свою голову мав би критика, то й досi не вийшов би з початковоу стадiу творiння, лишився б на вiки вiкiв недолугим початкiвцем. А так сказав сам собi: "Це добре!" - i край.
Хiба не мудро?
А на четвертий день господь вирiшив запалити на небi свiтильники Сонце та Мiсяць. Ще й зiрки весело заяскрiли. Отак виникли день i нiч. Сонце освiтлюс земну твердь удень. Мiсяць iз зiрками - уночi.
Тут Левiафан вже вкотре не стримався i знову урвав мою святу оповiдку:
- Навiщо ж було'засвiчувати Сонце i Мiсяць, коли й так уже сяяло Свiтло? I куди воно подiлося?
Я навiть розсердився. Цей Левiафан своуми запитаннями робить з мене викiнченого дурня! А я ж оповiдаю йому точно за святим письмом, немов закоренiлий вiдмiнник. Та щось вiдповiсти цьому тюремному одоробалу таки треба. В'язневi псувати стосунки з наглядачем - нi до чого. Старець Авiмелех, бувало, ще й не так мене на iспитах катував...
- У тому-то, - хитро пояснив я, - й виявилася неперевершена кмiтливiсть Всевишнього. Якби хтось мiг тут щось второпати, то Наймудрiший не заслуговував би на звання Наймудрiшого. Яка ж це була б незреченна мудрiсть, якби кожен дурень мiг би до цього дотумкати? Утямив iстину?
- Ясно, що нiчого неясно, - погодився з моуми теологiчними доказами Левiафан. - Хвали свого бога далi.
20. УСЯКОт ТВАРI - ПО ПАРI
"Це був, найвiрогiднiше, кумедний парад. Навiть найбiльш вчений природознавець навряд чи наважився б стати в цьому випадку на мiсце Адама".
Лео ТАКСIЛЬ.
- А на п'ятий день почав Всевишнiй творити усяке боже дихання: свиней, гадюк, шакалiв, удавiв, тхорiв, павукiв, жаб, клопiв, стерв'ятникiв, вовкiв, акул, блощиць, крокодилiв, комарiв, тигрiв, гадiв повзучих, лiтаючих i плаваючих... Усякоу тварi - по парi.
Подивився потiм на своу творiння - птахiв, риб, ссавцiв та гадiв, помилувався, запишався вiд власноу, нiчим не приборканоу фантазiу та й мовив:
- Це добре!
- А планктон вiн теж сотворив? - вже вкотре вклинцювався в мою розповiдь Левiафан.
- Само собою. Вiн усе живе того п'ятого дня сотворив. Тiльки вiн i сам тодi ще не знав, чи це планктон, чи гiпопотам. А може, кенгуру... Звiдкiля було йому знати? Адже нiяких назв для всього сущого ще не iснувало.
- А як же ми дiзналися?
- Першим до назв доп'яв Адам. Вiд нього й повелося...
- Адам, хто це?
- О, тут цiла iсторiя! Усi творiння не лише не мали назв, а й були нi на що не схожi. Аж тут Всевишньому закортiло самим собою милуватися. Але як? От вiн i порiшив: сотворю собi живий автопортрет за своум образом та подобою.
- I сотворив?
- Звiсно! Iнакше звiдки взялися б люди?
- Виходить, i ти - як господь-бог?
- Ще б пак!
- Чого ж тебе ув'язнили?
- А хiба я знаю?
- Ну й дiла!..
- Атож, дiла - мов сажа бiла.
- Тодi, Iоно, оповiдай про Адама далi.
- Добре, а ти слухай i не уривай, iнакше на розповiдь й п'ятнадцяти дiб не стане.
- Мовчу, як риба! - заприсягнувся по-морському Левiафан.
- Вранцi шостого дня взяв Всевишнiй добрячий кавалок бiло-рожевоу глини i заходився лiпити свiй скульптурний автопортрет. Погляне на себе у свiчадо ставка та й лiпить, погляне та й лiпить... Весь у гливчаку вимастився, але таки злiпив фiгуру. Дмухнув на неу, i вона ожила! Вийшов хлопець - хоч куди козак. I нарiк його Митець Адамом, щоб не задавався. А це могло статися, коли б вiн заресстрував новоствореного пiд власним прiзвищем. А так - не визнав за свого...
Отут i з'ясувалося, як i яке боже дихання називати. До того боговi не було з ким розмовляти. А тепер - стало! Але як розмовляти, коли нiяких назв не iснус? Могло ж вийти, як у пiсеньцi: "Дiд каже, що пшоно, баба каже - гречка..." Того ж дня Всевишнiй органiзував Адамовi грандiознi оглядини усього сущого. Адам давав усьому назви, а Всевишнiй запам'ятовував. I хто з них був вчитель, а хто учень, й понинi не добрати...
Адам дивився на нескiнченну череду рiзноу звiрини та птаства i вилущував слiвця, мов зернята з насiння:
- Пава, лев, пума, ара, вепр, орангутанг, коза, тур, диплодок, археоптерикс, горобець, лисиця, ворона, кицька, воша, носорог, собацюра...
Того дня Адам залюбки мiг зробити з мухи слона, а iз слона - муху. Усе залежало тiльки вiд того, як вiн назве.
А вiн тiльки витирав пiт з чола i невтомно шкварив добiрними назвами:
- Снiгур, дикобраз, шимпанзе, морж, iгуанодон, тиранозавр-рекс, боа-констрiктор, лiнивець...
Це була неймовiрно важка i виснажлива праця. Недарма Всевишнiй сьомий день оголосив Днем Спочинку.
Тiльки вiнцю творiння - Адамовi - було пiд силу впорати цей мовний калейдоскоп. Всевишнiй, напевне, заклав у його черепну коробку перший у свiтi електронний мозок. Звичайна людина за один день з цим вiдповiдальним завданням нiзащо б не впоралася. Нам у школi казали, що коли тiльки наземнi "божi дихання" звести докупи i щосекунди давати одну назву, то вистачило б на чотири мiсяцi безперервноу роботи. Без передиху! Без сну i спочинку! Адам же впорався за один неповний робочий день, та ще й охопив ресстрацiю численних мешканцiв пiдводного царства. Кiбер, та й годi!