Страница 84 из 755
Не звертаючи уваги на великий напис «Туалет не працює», вона відчинила двері.
То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.
Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.
- Привіт, Мірто! Як справи? - сказала вона.
Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.
- Це дівочий туалет, - підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. - Вони не дівчата.
- Ні, - погодилася Герміона. - Я просто хотіла їм показати, як... е-е... тут гарно.
Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.
- Запитай, чи вона щось бачила, - ледь чутно попросив Герміону Гаррі.
- Що ти там шепочеш? - глянула на нього Мірта.
- Нічого, - швидко озвався Гаррі. - Ми просто хотіли запитати...
- Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! - проказала Мірта, ковтаючи сльози. - Я все відчуваю, хоч і померла!
- Мірто, тебе ніхто не хоче образити, - пояснила Герміона. - Гаррі тільки...
- Мене ніхто не хоче образити! Отакої! - завила Мірта. - Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!
- Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, - швидко додала Герміона, - бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.
- Чи ти бачила тут когось того вечора? - запитав Гаррі.
- Я не звертала уваги! - драматично проказала Мірта. - Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я... що я...
- Уже мертва, - підказав Рон.
Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.
Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:
- Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.
Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.
- РОНЕ!
На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.
- Це дівочий туалет! - зойкнув він. - Що ви там...
- Просто дивилися, - знизав плечима Рон. - Чи нема яких слідів, розумієш...
Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.
- Забирайтеся звідси! Геть! - замахав він руками, відганяючи їх. - Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!
- А чого б не прийти? - обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. - Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!
- Я так і казав Джіні, - сердито озвався Персі, - але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.
- Це якраз тобі начхати на Джіні! - розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. - Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!
- Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок! - відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. - Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!
І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.
Того вечора Гаррі, Рон і Герміона посідали у вітальні якомога далі від Персі. Рон і далі мав кепський настрій, раз по раз ляпаючи чорнилом на своє домашнє завдання з заклинань. Коли він неуважно взявся за чарівну паличку, щоб витерти чергову ляпку, вона підпалила йому пергамент. Спалахнувши, наче пергамент, але від злості, Рон із ляскотом закрив свою «Стандартну книгу заклинань, 2-й курс». На подив Гаррі, Герміона зробила те саме.
- Хто ж то міг бути? - сказала вона тихенько, наче продовжуючи розпочату розмову. - Хто хотів би повиганяти з Гоґвортсу усіх сквибів і учнів маґлівського роду?
- Ану, подумаймо! - вдаючи збентеженість, сказав Рон. - Хто ж це вважає за покидьків усіх учнів маґлівського роду?
Він подивився на Герміону. Герміона невпевнено глянула на нього.
- Якщо ти маєш на увазі Мелфоя...
- А кого ж іще! - вигукнув Рон. - Ти ж чула, як він казав: «Бруднокровці, тепер ваша черга!» Слухай, та варто тільки глянути на його гидку щурячу морду, аби зрозуміти, що то він!
- Мелфой - спадкоємець Слизерина? - скептично мовила Герміона.
- Подивися на його родину, - додав Гаррі, також закриваючи книжку. - Вони всі були в Слизерині, він завжди цим вихваляється. Вони цілком можуть бути нащадками Слизерина. Його ж батько такий лихий!
- Вони могли сторіччями зберігати ключі від Таємної кімнати! - припустив Рон. - Передавати їх від батька до сина.
- Ну... - невпевнено протягла Герміона, - може, й так.
- Але як це довести? - спохмурнів Гаррі.
- Є один спосіб, - поволі вимовила Герміона, зиркнувши на Персі на тому краю кімнати і ще більше стишивши голос. - Це, звичайно, нелегко. І небезпечно, дуже небезпечно. Треба порушити, здається, мало не півсотні шкільних правил.
- Якщо десь за місяць, або й більше, ти надумаєш це пояснити, то скажеш нам, добре? - роздратувався Рон.
- Добре, - холодно озвалася Герміона. - Для Цього нам треба проникнути у слизеринську вітальню і поставити Мелфоєві кілька запитань, але так, щоб він не збагнув, що то ми.
- Але ж це неможливо! - здивувався Гаррі, а Рон усміхнувся.
- Ні, можливо, - заперечила Герміона. - Треба тільки дістати трохи багатозільної настійки.
- Що це? - запитали водночас Гаррі й Рон.
- Кілька тижнів тому про неї на своєму уроці згадував Снейп.
- Ти гадаєш, на уроках зілля й настійок ми не маємо іншої роботи, як слухати Снейпа? - буркнув Рон.
- Ця настійка трансформує одну людину в іншу Подумайте про це! Ми могли б перетворитися на трьох слизеринців. Ніхто б не здогадався, що то ми. Мелфой міг би розповісти нам що завгодно! Може, він і зараз вихваляється десь у слизеринській вітальні, - якби ж ми могли його чути!
- Ця багатозільна штука мене трохи лякає, - насупився Рон. - А що, як ми назавжди лишимося слизеринцями?
- З часом вона втрачає свою силу, - нетерпляче махнула рукою Герміона, - а от дістати рецепт буде дуже важко. Снейп казав, що він є в книжці під назвою «Найпотужніші настійки», яка зберігається в бібліотеці у відділі службової літератури.
На жаль, існував тільки один спосіб узяти книжку зі службового відділу - мати письмовий дозвіл котрогось учителя.
- Ой, нелегко буде пояснити, навіщо нам ця книжка, - засумнівався Рон. - Усі відразу здогадаються, що ми хочемо зробити якусь заборонену настійку.
- Мені здається, - заперечила Герміона, - що, переконавши когось, ніби нас цікавить тільки теорія, ми мали б шанс.
- Ой, перестань, ніхто з учителів на таке не купиться! - скривився Рон. - Хіба якийсь останній дурень.
- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -
Скажений бладжер
Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.
Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі - хоч-не-хоч - мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.