Гаррі Поттер. Гепталогія

Локарт знову пустотливо підморгнув учням. Рон дивився на нього з таким виразом, ніби не вірив своїм очам; Шеймус Фініґан і Дін Томас, які сиділи спереду, аж тряслися від ледве стримуваного сміху. А от Герміона захоплено слухала Локарта і мало не підскочила, коли він назвав її ім'я.

- Але міс Герміона Ґрейнджер знала, що моєю заповітною мрією є звільнення світу від зла і завоювання ринку зіллям для догляду волосся моєї власної марки. Молодчина!.. До речі, - він переглянув її аркуші з відповідями, - прекрасна робота!.. Де міс Герміона Ґрейнджер?

Герміона піднесла тремтячу руку.

- Чудово! - засяяв Локарт, - просто чудово! Десять очок Ґрифіндору! Ну, а тепер - до роботи!

Він нагнувся під столом, а тоді поставив на нього велику, накриту рядниною клітку.

- Отож - увага! Мій обов'язок - озброїти вас проти найжахливіших створінь чаклунського світу! У цій кімнаті ви можете зіткнутися зі своїми найгіршими страхами. Але знайте: поки я тут - вам ніщо не загрожує. Я вас тільки попрошу зберігати спокій.

Гаррі визирнув з-за книжкової барикади, щоб краще побачити клітку. Локарт узявся рукою за ряднину. Дін і Шеймус перестали сміятися. Невіл зіщулився на своєму сидінні в передньому ряду.

- І ще прошу вас не кричати, - тихо сказав Локарт. - Бо це може спровокувати їх.

Учні затамували подих, а Локарт стягнув ряднину.

- Ось, - вимовив він драматичним голосом. - Щойно піймані корнуольські ельфи.

Шеймус Фініґан не зміг стриматися. Він так явно реготнув, що навіть Локартові той звук не міг видатися нажаханим вигуком.

- Що? - усміхнувся він Шеймусові.

- Ну, але ж вони... не такі вже й небезпечні, правда? - давився сміхом Шеймус.

- Не будь таким певним! - роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. - Іноді то такі чортенята, що о-го-го!

Ельфи були яскраво-сині й завбільшки десять - дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало. Не накриті рядниною, вони почали галасувати, підстрибувати, торохкотіти по ґратах і химерно кривлятися перед учнями.

- Гаразд, - голосно мовив Локарт. - Побачимо, як ви з ними впораєтесь! - І відчинив клітку.

Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.

- Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! - крикнув Локарт.

Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: «Пескі-Піксі-Пестерномі!»

Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.

Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:

- Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. - Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.

- Бачите, який він! - обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.

- Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, - пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.

- На практиці? - здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. - Герміоно, та він навіть не знав, що робить!

- Дурниці! - заперечила Герміона. - Ти ж читав його книжки - бачив, скільки він зробив дивовижного?

- Каже, що зробив, - скривився Рон.

- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -

Бруднокровці і бурмотіння

Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди-небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам'ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість-сім разів на день: «Гаррі, як ти?» - і почути у відповідь: «Привіт, Коліне», хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.

Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк. Вона перевершила саму себе, коли в п'ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук і луснула старого крихітного професора Флитвіка просто межи очі, залишивши там великий зелений набряк. Отож Гаррі неабияк утішився, коли нарешті настали вихідні. Разом з Роном і Герміоною він планував у суботу вранці відвідати Геґріда. Проте його ще вдосвіта розбудив Олівер Вуд, капітан ґрифіндорської команди з квідичу.

- Щ-що сталося? - промимрив напівсонний Гаррі.

- Тренування з квідичу! - вигукнув Вуд. - Вставай!

Гаррі скоса глянув у вікно. Рожево-золотаве небо було оповите легким серпанком. Голосно цвірінькали пташки.

- Олівере, - прохрипів Гаррі, - щойно тільки світає.

- Авжеж, - підтвердив Вуд.

Це був високий і кремезний шестикласник, очі якого тепер горіли несамовитим завзяттям.

- Віднині будемо тренуватися по-новому. Давай, бери мітлу і йдемо, - рішуче мовив Вуд. - Жодна інша команда досі не почала тренувань, тож цього року ми ще на старті випередимо всіх.

Позіхаючи і здригаючись від холоду, Гаррі вибрався з ліжка й почав шукати форму для квідичу.

- Молодець, - похвалив його Вуд. - За п'ятнадцять хвилин зустрінемося на стадіоні.

Знайшовши яскраво-червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі «Німбус-2000». Тільки-но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з'явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.

- Я чув, як хтось назвав твоє ім'я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!

Гаррі очманіло глянув на чорно-білу фотографію, якою розмахував Колін.

На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з'являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.

- Ти мені підпишеш? - нетерпляче запитав Колін.

- Ні, - категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. - Вибач, Коліне, я поспішаю - тренування з квідичу.

Гаррі поліз у отвір за портретом.

- Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!

Колін поліз услід.

- Там не буде нічого цікавого, - запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.

- Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? - допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. - Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?

Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з'явилася страшенно балакуча тінь.

- Я нічого не тямлю у квідичі, - захекано торохтів Колін. - Це правда, що там чотири м'ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?

- Так, - важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. - Ті м'ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі - відбивачі Ґрифіндору.