Страница 73 из 755
- Дурна, маразматична штучка!
- Напиши додому, щоб тобі прислали іншу, - запропонував Гаррі, коли паличка вистрелила цілим залпом іскор, немов під час феєрверку.
- Ага! Щоб отримати ще одного ревуна!.. - похнюпився Рон, запихаючи шиплячу паличку в торбу. - Ти сам винен, що зламав свою чарівну паличку!
Вони пішли на обід, і Ронів настрій не покращав, коли Герміона показала їм цілу жменю ґудзиків, які вона виготовила на уроці трансфігурації.
- Що там у нас після обіду? - поцікавився Гаррі, поспіхом міняючи тему.
- Захист від темних мистецтв, - миттєво відізвалася Герміона.
- Цікаво, - схопив Рон її розклад, - чи ти вже позначила сердечками Локартові уроки?
Почервонівши зі злості, Герміона вирвала розклад у нього з рук.
Пообідавши, вони вийшли на похмуре подвір'я. Герміона сіла на кам'яні сходи і знову поринула у читання «Вакацій з вампірами». Гаррі й Рон стояли й розмовляли про квідич, і тут Гаррі відчув, що хтось пильно на нього дивиться. Глянувши вгору, побачив дуже маленького хлопчика з волоссям мишачого кольору, який учора одягав Сортувального капелюха, а тепер приголомшено вирячився на Гаррі. В руках він тримав звичайний маґлівський фотоапарат, а коли Гаррі на нього подивився, враз почервонів.
- Як справи, Гаррі? Я... я - Колін Кріві, - затамувавши подих, відрекомендувався він і обережно ступив уперед. - Я теж у Ґрифіндорі. Як ти гадаєш... ти не образишся, якщо я... зроблю фото? - запитав він з надією, підносячи апарат.
- Фото? - тупо повторив Гаррі.
- Щоб я мав доказ про зустріч з тобою, - нетерпляче пояснив Колін Кріві, підступаючи ще на крок. - Я все про тебе знаю. Мені всі розповідали. Про те, як ти вижив, коли Відомо-Хто намагався тебе вбити, і як він щез і таке інше, і про те, що в тебе на чолі й досі є шрам-блискавка, - він пожадливо розглядав волосся Гаррі, - а хлопець із моєї спальні сказав, що варто тільки проявити плівку в належному розчині, і тоді фотки рухатимуться.
Тремтячи від збудження, Колін набрав повні легені повітря і повів далі:
- Тут класно, правда? Я навіть не знав, що всі ті дивні речі, які я виробляв, називаються магією, поки не отримав листа з Гоґвортсу. Мій тато розвозить молоко, він теж не міг повірити. Тому я й роблю цілу купу знімків, щоб надіслати йому додому. Було б чудово, якби я мав твоє фото, - благально глянув він на Гаррі, - може, твій товариш міг би зняти нас удвох? А ти б тоді його підписав?
- Підписав би фото? Ти роздаєш фотки з автографами, Поттере?
Гучною луною на подвір'ї обізвався в'їдливий голос Драко Мелфоя. Він стояв за Коліновою спиною, а по обидва боки від нього були, як завжди, його здоровенні приятелі-головорізи Креб і Ґойл.
- Карочє, усі в чергу! - загиготів на весь двір Мелфой. - Гаррі Поттер роздає фотки з автографами!
- Це неправда! - сердито заперечив Гаррі, стиснувши кулаки. - Заткнися, Мелфою!
- Ти просто заздриш, - утрутився Колін, усе тіло якого було десь таке завтовшки, як шия у Креба.
- Заздрю? - перепитав Мелфой, якому вже не треба було кричати, бо до них прислухалася добра половина шкільного подвір'я. - Чого б це? Навіщо мені здався той паскудний шрам на лобі? Дуже дякую! Не думаю, що з подряпаною башкую стають якимись особливими.
Креб і Ґойл дурнувато гигикали.
- Щоб ти об'ївся слимаками, Мелфою! - сердито обізвався Рон. Креб перестав сміятися й почав загрозливо потирати свої тверді, мов залізо, кулаки.
- Фільтруй базар, Візлі! - вишкірився Мелфой. - Тобі не варто встрявати в халепу, бо тоді твоя матуся буде змушена забрати тебе зі школи. - Він заволав писклявим і пронизливим голосом: «Якщо ти ще коли-небудь утнеш щось таке!..»
Купка слизеринців-п'ятикласників, які були неподалік, голосно розреготалися.
- Візлі теж хотів би мати фото з твоїм автографом, Поттере! - глузливо вишкірився Мелфой. - Воно буде дорожчим за весь їхній будинок!
Рон вихопив свою заліплену чароскочем паличку, але Герміона з ляскотом закрила свої «Вакації з вампірами» й прошепотіла:
- Обережно!
- Що тут діється, що діється? - Ґільдерой Локарт стрімко наближався до них у бірюзовій мантії, що розвівалася під вітром. - Хто тут роздає фото з автографами?
Гаррі хотів було пояснити, але не встиг, бо Локарт обняв його за плечі й весело вигукнув:
- Тут і питати не треба! Ми знову зустрілися, Гаррі!
Не в змозі випручитися від Локарта і палаючи з сорому, Гаррі бачив, як усміхнений Мелфой розчинився в юрбі.
- Знімайте, містер Кріві! - заохотив Коліна Локарт, сяючи усмішкою. - Подвійний портрет - що може бути краще? І ми обидва підпишемо його!
Колін намацав фотоапарат, зробив знімок, і одразу ж пролунав дзвоник, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.
- Ану на уроки! Мерщій! - звернувся Локарт до юрби учнів, прямуючи разом із Гаррі до замку. Гаррі шкодував, що не знає доброго заклинання, аби щезнути, бо й досі не міг відкараскатися від Локарта.
- Вислухай мою пораду, Гаррі, - по-батьківському мовив Локарт, коли вони зайшли до будівлі бічними дверима. - Я виручив тебе в цій ситуації - Кріві сфотографував і мене, тож твої шкільні приятелі не подумають, що ти надто задираєш носа.
Не зважаючи на Гарріні протести, Локарт поволік його вздовж коридору, переповненого зацікавленими учнями, а тоді сходами нагору.
- Хочу тобі сказати, що не надто розумно роздавати фото з автографами вже на самому початку кар'єри, бо, якщо чесно, Гаррі, це видається зарозумілістю. Колись, може, настане час, що й ти, подібно до мене, завжди носитимеш із собою цілу пачку таких знімків, але, - пирхнув він, - не думаю, що ти вже доріс до цього.
Вони підійшли до Локартового класу, і Локарт, нарешті, відпустив Гаррі.
Гаррі поправив мантію і пішов до парти аж у кінці кімнати. Він поклав перед собою усі сім Локартових підручників, щоб тільки не бачити самого автора.
Голосно перемовляючись, зайшли інші учні, і Рон з Герміоною вмостилися поруч із Гаррі.
- Ти був червоний, наче рак, - сказав Рон. - Дивися, щоб Кріві часом не зустрів Джіні, бо удвох вони заснують фан-клуб Гаррі Поттера.
- Заткнися! - огризнувся Гаррі. Не вистачає, щоб Локарт почув ще й фразу «фан-клуб Гаррі Поттера».
Коли всі повсідалися, Локарт гучно прокашлявся, і в класі запала тиша. Він нахилився, взяв у Невіла Лонґботома примірник «Трапези з тролями» й підніс його вгору, демонструючи власний портрет, який підморгував з обкладинки.
- Це я, - показав він на портрет, підморгуючи теж, - Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п'ятиразовий володар призу «Відьомського тижневика» за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби-Яги з Бендона!
Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.
- Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок - дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного - просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.
Роздавши запитання, він повернувся до учнів:
- Маєте тридцять хвилин. Можна починати - вперед!
Гаррі глянув на список:
1. Який улюблений колір Ґільдероя Локарта?
2. Яка заповітна мрія Ґільдероя Локарта?
З. Яким, на вашу думку, є найбільше досягнення Ґільдероя Локарта?
І так далі, в тому ж дусі, понад три сторінки тексту, що закінчувалися таким запитанням:
54. Коли день народження Ґільдероя Локарта і яким був би ідеальний дарунок для нього?
Через півгодини Локарт зібрав усі відповіді і переглянув їх на очах усього класу.
- Отакої! Майже ніхто з вас не пам'ятає, що мій улюблений колір - бузковий. Я про це згадую в «Сніданку зі сніговою людиною». Декому також не завадить уважніше перечитати «Перерви з перевертнями», там у дванадцятому розділі чітко сказано, що ідеальним дарунком для мене була б гармонія між чарівниками й усіма простими людьми. Проте я не відмовився б і від пляшки старого віскі «Оґден»!