Страница 58 из 755
- Хто ти такий?
- Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, - обізвалася істота.
- Ох!.. Справді? - здивувався Гаррі. - Е-е... я б не хотів бути нечемним, але... зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик.
З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.
- Не те, що я тобі не радий, - швиденько додав Гаррі, - але... е-е... чому ти опинився саме тут?
- На те є причина, паничу, - поважно відповів Добі. - Добі прибув, щоб сказати вам, паничу... ні, це непросто... Добі думає, з чого починати...
- Прошу сідати, - ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався - і то дуже голосно.
- «П-прошу сідати»!.. - лементував він. - Ніколи... ще ніколи...
Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.
- Я перепрошую, - прошепотів він. - Я не хотів тебе образити.
- Образити Добі! - мало не задихнувся ельф. - Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.
«Тсс!» - запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.
- Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, - підбадьорливо сказав йому Гаррі.
Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: «Поганий Добі! Поганий Добі!»
- Перестань! Що ти виробляєш? - зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.
- Паничу, Добі мусив себе покарати, - пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. - Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.
- Твою родину?
- Родину чарівників, яким прислуговує Добі... Паничу, Добі - ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині.
- А вони знають, що ти тут? - поцікавився Гаррі.
Добі здригнувся.
- Ой, ні, паничу, ні... Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу...
- А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами?
- Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить.
- А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш?
- Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю... Добі служитиме їм аж до самої смерті...
Гаррі приголомшено подивився на ельфа:
- А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, - сказав він. - Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?..
Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності.
- Будь ласка, - нажахано зашепотів Гаррі, - будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут...
- Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав...
Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив:
- Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона...
Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його.
- Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, - шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. - Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати.
- Над Волдемортом? - перепитав Гаррі.
Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав:
- Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені!
- Перепрошую, - швиденько вибачився Гаррі. - Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон...
Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю.
Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари.
- Добі чув, - прохрипів він, - що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому... Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.
Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз.
- Ох, паничу! - роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком своєї брудної наволочки. - Гаррі Поттер хоробрий і відважний! Він стільки разів безстрашно перемагав! Але Добі прийшов захистити Гаррі Поттера, попередити його про небезпеку, навіть, якщо за це Добі й доведеться прищемити собі вуха дверцятами духовки... Гаррі Поттер не повинен повертатися до Гоґвортсу!
Запала тиша, яку уривав тільки стукіт ножів і виделок унизу та далекий гул голосу дядька Вер-нона.
- Щ-що? - затнувся Гаррі. - Але ж я мушу повертатися - першого вересня починаються уроки. Я тільки цього й чекаю. Ти не знаєш, як мені тут важко. Я тут чужий. Я належу до твого світу - до Гоґвортсу.
- Ні, ні, ні! - запищав Добі, так енергійно захитавши головою, що аж вуха заляскали. - Гаррі Поттер має лишатися в безпечному місці. Він надто видатний, надто добрий, щоб усі ми його втратили. У Гоґвортсі Гаррі Поттерові загрожує смертельна небезпека.
- Чому? - здивувався Гаррі.
- Бо є змова, Гаррі Поттере. У Гоґвортській школі чарів і чаклунства цього року стануться найжахливіші речі, - прошепотів Добі, і раптом затремтів з голови до п'ят. - Паничу, Добі давно про неї знає. Гаррі Поттер не повинен ризикувати собою. Він надто важливий для всіх, паничу!
- Які найжахливіші речі? - відразу запитав Гаррі. - Хто їх задумав?
Добі кумедно похлинувся, а тоді шалено забився головою об стіну.
- Годі! - вигукнув Гаррі, схопивши ельфа за руку. - Ти не можеш сказати, я розумію. Але чому попереджаєш мене? - Раптом у нього в голові промайнула не надто приємна думка. - Стривай, а це не пов'язане як-небудь з Вол... перепрошую, з Відомо-Ким? Просто кивни і все, - додав він поспіхом, бо голова Добі знову небезпечно наблизилася до стіни.
Добі заперечно похитав головою:
- Ні, це не Той-Кого-Не-Можна-Називати, паничу. Добі вирячив очі й немов намагався натякнути на щось, та Гаррі ніяк не міг здогадатися.
- Може, у нього є брат, га?
Добі захитав головою, а його очі стали ще більші.
- Ну, тоді я не знаю, хто ще спроможний загрожувати мені у Гоґвортсі, - сказав Гаррі. - Адже там є Дамблдор, - ти ж знаєш, хто такий Дамблдор?
Добі шанобливо схилив голову.
- Албус Дамблдор - найкращий директор за всю історію Гоґвортсу. Добі це знає, паничу. Добі чув, що Дамблдор своєю силою не поступався Тому-Кого-Не-Можна-Називати в пору його розквіту. Але, паничу, - Добі перейшов на змовницький шепіт, - є сили, що їх Дамблдор не... сили, що їх жоден порядний чарівник...
І, перше, ніж Гаррі встиг його зупинити, Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, пронизливо скрикуючи.
Внизу зненацька запала тиша. Через дві секунди Гаррі, серце якого несамовито гупало, почув, як дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув:
- Мабуть, Дадлі знову не вимкнув телевізора. От шибеник малий!
- Мерщій!.. У шафу! - зашипів Гаррі, схопив Добі, запхнув його туди, зачинив дверцята і кинувся на ліжко саме тієї миті, коли повернулася дверна клямка.
- Що... ти... в біса... тут виробляєш? - прохрипів, зціпивши зуби, дядько Вернон, дивлячись упритул на Гаррі. - Ти щойно перепаскудив мені анекдот про те, як японці грають у гольф. Ще один звук, і ти, хлопче, пошкодуєш, що народився!
Він рішуче попрямував із кімнати.
Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.
- Бачиш, як тут мені? - сказав Гаррі. - Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю... ну... думаю, що маю, друзів...
- Друзів, які навіть не пишуть Гаррі Поттеру? - лукаво запитав Добі.
- Я думаю, вони просто... Стривай! - раптом спохмурнів Гаррі. - Звідки ти знаєш, що мої друзі мені не пишуть?