Страница 57 из 755
- Прекрасно... А ти, Дадлі?
- Я скажу таке: «Ми в школі писали твір на тему «Мій герой», і я, містере Мейсоне, написав про вас».
Цього було вже занадто і для тітки Петунії, і для Гаррі. Тітка Петунія розридалася, пригорнувши до себе Дадлі, а Гаррі нахилився аж під стіл, щоб ніхто не помітив його сміху.
- А ти, хлопче?
Гаррі випростався, ледве стримуючи регіт.
- Тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, - відповів він.
- Отож бо й воно! - суворо підтвердив дядько Вернон. - Мейсони нічого про тебе не знають, і так має бути й надалі... Після вечері, Петуніє, ти запросиш місіс Мейсон у вітальню на каву, а я почну говорити про свердла. Якщо все піде добре, ми підпишемо угоду ще перед десятою, перед теленовинами. Завтра о цій годині уже будемо вибирати собі віллу на Майорці.
Гаррі це все не дуже тішило. Він не думав, що на Майорці Дурслі ставитимуться до нього краще, ніж на Прівіт-драйв.
- Гаразд... я їду в місто по смокінги для себе й Дадлі. А ти, - гаркнув він на Гаррі, - не плутайся в тітки під ногами, коли вона прибиратиме.
Гаррі вийшов з будинку чорним ходом. Був чудовий сонячний день. Він перетнув галявинку, впав на садову лавку і тихенько заспівав сам собі: «Многая літа-літа... многая літа...»
Ні вітальних карток, ні дарунків... і ще цілий вечір треба вдавати, що тебе не існує... Гаррі сумно розглядав живопліт. Ще ніколи він не почувався таким самотнім. Навіть найкращі друзі - Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер, здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості.
Безліч разів Гаррі збирався відкрити закляттями клітку з Гедвіґою, щоб відправити її з листом до Рона й Герміони, але так і не ризикнув. Неповнолітнім чарівникам забороняли вдаватися до магії за межами школи. Гаррі не розповів про це Дурслям, бо знав: тільки страх, що він перетворить їх на жуків-гнойовиків, не давав їм замкнути в комірчині разом з чарівною паличкою й мітлою і його самого. Перші кілька тижнів Гаррі розважався тим, Що бурмотів собі під ніс усілякі нісенітниці, після чого Дадлі прожогом вилітав з кімнати.
Проте звісток від Рона й Герміони й далі не було, тож Гаррі почувався таким відірваним від магічного світу, що навіть дражнити Дадлі йому вже стало нецікаво.
І ось тепер Рон і Герміона навіть забули про його день народження.
За вістку з Гоґвортсу він, здається, тепер віддав би що завгодно! І то від будь-якого чаклуна або чарівниці! Він, мабуть, зрадів би, побачивши навіть Драко Мелфоя, свого запеклого ворога, аби тільки впевнитися, що школа йому не наснилася...
Хоч і в Гоґвортсі не все було прекрасним. Наприкінці навчального року Гаррі зіткнувся віч-у-віч не з ким іншим, як із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх, був підступний і прагнув відновити колишню могутність.
Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волдеморта, але це сталося чудом, і навіть тепер, коли минуло вже кілька тижнів, Гаррі прокидався серед ночі, обливаючись холодним потом, і думав, де тепер лорд Волдеморт, пригадував його ошаліле обличчя, нестямно вирячені очі...
Зненацька Гаррі завмер, випроставшись на садовій лавці. Він дивився на живопліт, аж тут живопліт і сам подивився на нього. Поміж листям світилося двоє величезних зелених очей.
Гаррі скочив на ноги, і саме тоді з другого боку галявини долинув глузливий голос.
- А я знаю, який сьогодні день, - наспівував Дадлі, перевальцем тюпаючи до нього.
Величезні очі кліпнули і щезли.
- Що? - запитав Гаррі, незмигно дивлячись туди, де щойно були очі.
- Я знаю, який це день, - повторив Дадлі і підійшов ще ближче.
- Чудово! - покепкував Гаррі. - Нарешті ти вивчив назви усіх днів тижня.
- Сьогодні твій день народження, - єхидно мовив Дадлі. - Чому тебе ніхто не привітав? Ти що, навіть друзів не маєш серед тих почвар?
- Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, - незворушно мовив Гаррі.
Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.
- Чого ти дивишся на живопліт? - підозріло запитав він.
- Та ось вибираю найкраще заклинання, щоб його підпалити, - відповів Гаррі.
Дадлі миттю відсахнувся, а на його масному обличчі проступив страх.
- Ти не м-можеш... Тато казав, що тобі не можна займатися м-магією... казав, що викине тебе з дому... А тобі нема де дітися... Ти навіть не маєш друзів, які б тебе...
- Тинди-ринди! Фокус-покус... чари-бари... - страшним голосом вимовив Гаррі.
- МА-А-А-А-А-АМ! - вереснув Дадлі й кинувся до хати, плутаючись у власних ногах. - МА-А-МО! Дивися, що він робить!!!
Гаррі дорого заплатив за цю свою розвагу. Хоч ні Дадлі, ні живопліт абсолютно не постраждали, і тітка Петунія знала, що ті слова нічого не означають, Гаррі однаково ледве ухилився, коли вона мало не торохнула його по голові сковородою. Тоді вона вигадала для нього купу роботи і пригрозила не давати їсти, поки він усе не закінчить.
Дадлі собі байдикував - тинявся, ласував морозивом, а Гаррі тим часом протирав вікна, мив машину, косив газон, давав лад клумбам, підрізував і поливав троянди та фарбував садову лавку. Сонце немилосердно палило, обпікаючи йому шию. Гар-рі розумів, що не варто було клювати на Дадлів гачок, але ж Дадлі сказав саме те, про що думав і Гаррі: може, він і справді не має друзів у Гоґвортсі...
«Хай би подивилися тепер на знаменитого Гаррі Поттера», - думав він спересердя, розкидаючи на клумби гній. Він уже ледь розгинав спину, а з чола йому стікав рясний піт.
О пів на восьму вечора змучений Гаррі нарешті почув, як його кличе тітка Петунія.
- Ходи їсти! І ступай по газетах!
Гаррі втішено побіг до прохолодної, тьмяно освітленої кухні. На холодильнику стояв приготований на вечір пудинг: величезна запіканка зі збитих вершків і зацукрованих фіалок. А в духовці апетитно шкварчав кавалок свинячої ноги.
- Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони! - тітка Петунія показала на два кусні хліба і грудку сиру, що лежали на столі. На тітці вже була вечірня сукня жовто-рожевого кольору.
Гаррі помив руки і миттю проковтнув свою жалюгідну вечерю. Не встиг дожувати, як тітка Петунія забрала його тарілку:
- Нагору! Мерщій!
Проходячи повз вітальню, Гаррі побачив дядька Вернона і Дадлі в метеликах і смокінгах. Тільки-но він ступив на верхній сходовий майданчик, як пролунав дзвінок, а біля підніжжя сходів з'явилося розлючене обличчя дядька Вернона:
- Пам'ятай, хлопче: жодного звуку!
Гаррі навшпиньки пройшов до спальні, прослизнув усередину, зачинив за собою двері і обернувся до ліжка, щоб упасти на нього.
Але там уже хтось сидів.
- РОЗДІЛ ДРУГИЙ -
Попередження Добі
Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. «Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту», - здогадався він.
Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:
- Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?
Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.
- Е-е... привіт, - боязко мовив Гаррі.
- Гаррі Поттер! - вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). - Добі так давно хотів зустрітися з вами... Це така честь...
- Д-дякую, - промимрив Гаррі.
Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: «Що ти таке?», але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав: