Гаррі Поттер. Гепталогія

- Думаю, що так, - зітхнув Гаррі. - Але тренування - це теж важливо. Треба тренуватися, якщо хочемо залишитися в команді...

- Це правда, - радісно погодився Рон. - І ще ж є багато часу на все інше...

Коли вони підійшли до квідичного поля, Гаррі зиркнув праворуч, туди, де погойдувалися темні верхівки дерев Забороненого лісу. Звідти нічого не вилітало. Небо було чисте й порожнє, хіба що кілька сов ширяло вдалині навколо вежі з соварнею. Йому вистачало інших турбот. Летючий кінь не завдав йому ніякої шкоди. Він викинув його з голови.

У шафці в роздягальні вони взяли м'ячі й почали тренування. Рон захищав троє височенних воріт, а Гаррі в ролі загонича намагався забити йому квафела. Гаррі побачив, що Рон грає зовсім непогано. Він відбив три чверті м'ячів, що їх намагався забити Гаррі, причому, що довше вони тренувалися, то краще Рон грав. Так минуло кілька годин, а тоді вони повернулися до замку на обід, під час якого Герміона не втомлювалася торохтіти про їхню безвідповідальність, а потім знову пішли на квідичне поле для справжнього тренування. Коли зайшли в роздягальню, там уже була вся команда, окрім Анжеліни.

- Усе гаразд, Рон? - підморгнув йому Джордж.

- Так, - відповів Рон, який по дорозі до поля ставав дедалі тихіший.

- Готовий себе показати у всій красі, манюній сталоста? - капосно всміхнувся Фред, натягуючи через розкуйовджену голову квідичну мантію.

- Замовкни, - буркнув з кам'яним обличчям Рон, уперше одягаючи форму своєї команди, яка йому на диво личила, зважаючи, що раніше належала Оліверу Вуду, значно ширшому в плечах.

- Увага, всім, - з'явилася з капітанського кабінету вже переодягнена Анжеліна. - Йдемо на поле. Алісія і Фред, якщо не важко, візьміть коробку з м'ячами. І ще. Там дехто за нами стежитиме, тож прошу ні на кого не зважати, чули?

Щось у її штучно буденному голосі підказало Гаррі, що він має знати тих непроханих гостей. І справді, щойно вони вийшли з роздягальні на залите яскравим сонцем поле, як їх зустріло голосне улюлюкання та глузування гравців слизеринської команди та їхніх посіпак, що сиділи в центрі порожніх трибун. Їхні голоси лунали на весь стадіон.

- А на чому це, карочє, летить Візлі? - зневажливо вигукнув своїм лінивим голосом Мелфой. - Кому стукнуло в голову накласти летючі чари на таку покриту цвіллю палицю, як у нього?

Креб, Ґойл і Пенсі Паркінсон зайшлися реготом. Рон сів на мітлу і відштовхнувся від землі, а Гаррі злетів за ним, спостерігаючи, як червоніють Ронові вуха.

- Не зважай на них, - порадив він, наздогнавши друга, - побачимо, хто сміятиметься після матчу з нами...

- Абсолютно правильно, Гаррі, - схвально відгукнулася Анжеліна, підлітаючи до них з квафелом під пахвою і зависаючи в повітрі обличчям до своєї летючої команди. - Увага! Спочатку для розігріву відпрацюємо перепасовку. Прошу всією командою...

- Егей, Джонсон, а що в тебе з зачіскою? - закричала знизу Пенсі Паркінсон. - Мені ввижається, чи це в тебе й справді з голови вилазять хробаки?

Анжеліна відкинула з чола своє довге, заплетене в кіски волосся і спокійно розпорядилася: - Розлітаймося навсібіч і побачимо, хто в якій формі...

Гаррі дав задній хід і відлетів на дальній край поля. Рон шугонув до протилежних воріт. Анжеліна підняла вгору квафел і різко кинула його Фреду, той відпасував Джорджеві, той Гаррі, той Ронові, а той випустив його з рук.

Слизеринці на чолі з Мелфоєм загиготіли й завили зі сміху. Рон ринув донизу, щоб упіймати квафела перед самою землею, але вийшов з піке доволі незграбно, ледь не впав з мітли, і повернувся на початкову висоту червоний мов рак. Гаррі бачив, як Фред і Джордж перезирнулися, але, на диво, не бовкнули нічого зайвого, за що Гаррі був їм вдячний.

- Грай далі, Роне, - крикнула Анжеліна, ніби нічого не сталося. Рон кинув квафела Алісії, та відпасувала Гаррі, а той Джорджеві...

- Поттер, а як там твій шрам? - гукнув Мелфой. - Може, варто підлікуватися? Це ж ти вже цілий тиждень не ходив до лікарні. Це що, тіпа, твій новий рекорд?

Джордж відпасував Анжеліні, а та знову - назад Гаррі. котрий цього не чекав, але впіймав м'яча кінчиками пальців і негайно кинув Ронові. Той не дотягся і пропустив м'яча повз себе.

- Зберися, Роне, - посуворішала Анжеліна, коли він знов пірнув до землі, наздоганяючи квафел. - Будь уважний.

Було важко сказати, що червоніше - квафел чи Ронове обличчя, коли він знову підлетів до всіх градів. Мелфой зі слизеринцями аж за животи хапалися з реготу.

З третьої спроби Рон нарешті впіймав квафела. На радощах він так завзято його жбурнув, що м'яч прослизнув повз витягнуті руки Кеті й боляче вдарив її в обличчя.

- Вибач! - простогнав Рон, кидаючись уперед, щоб подивитися, чи він, бува, її не поранив.

- Вертайся на свою позицію, з нею все гаразд! - гаркнула Анжеліна. - Але, пасуючи своїм гравцям, не намагайся скинути їх з мітли, зрозумів? Для цього існують бладжери!

У Кеті крапала з носа кров. Слизеринці внизу тупотіли ногами й улюлюкали. Фред і Джордж підлетіли до Кеті.

- На, візьми, - витяг Фред з кишені щось маленьке й фіолетове, - за секунду кров спиниться.

- Гаразд, - гукнула Анжеліна, - Фред і Джордж, летіть по битки і бладжер. Роне, ставай на ворота. Гаррі, відпустиш за моєю командою снича. Будемо атакувати Ронові ворота.

Гаррі шугонув услід за близнюками по снича.

- У Рона все просто валиться з рук, скажіть? - пробурмотів Джордж, коли вони втрьох приземлилися біля коробки з м'ячами і відкрили її, щоб витягти бладжери та снич.

- Він просто хвилюється, - сказав Гаррі, - зранку, коли ми тренувалися, він грав добре.

- Сподіваюся, він ще не зовсім скис, - невесело буркнув Фред.

Вони знову злетіли вгору. Коли Анжеліна свиснула в свисток, Гаррі відпустив снича, а Фред і Джордж метнули бладжера. З цієї миті Гаррі майже не стежив за діями інших гравців. Його завданням було впіймати крихітного золотого м'ячика з крильцями, що приносив команді ловця сто п'ятдесят очок, а для цього потрібні були неабиякі швидкість і вміння. Він розігнався й почав шугати між загоничами. Тепле осіннє повітря батожило йому обличчя, а далекі й безглузді вигуки слизеринців бриніли у вухах... та незабаром його зупинив свисток.

- Стоп... стоп... СТОП! - кричала Анжеліна. - Роне... ти залишив без прикриття середні ворота!

Гаррі озирнувся на Рона, що висів у повітрі перед лівими ворітьми, покинувши двоє інших геть неприкритими.

- Ой... вибач...

- Постійно переміщайся й дивися за загоничами! - крикнула Анжеліна. - Або зависай у центрі, доки зрозумієш, яке кільце треба захищати, або кружляй довкола всіх кілець тільки не відлітай убік, бо так ти пропустив уже три голи!

- Вибач... - повторив Рон, а його червоне обличчя світилося на тлі синього неба, немов маяк.

- Кеті, ти можеш, нарешті, зупинити ту кровотечу з носа?

- Вона тільки погіршується! - витерла рукавом кров Кеті.

Гаррі зиркнув на Фреда, що стурбовано нишпорив у себе по кишенях. Бачив, як Фред витяг щось фіолетове, а тоді перелякано глянув на Кеті.

- Спробуймо ще раз, - звеліла Анжеліна. Вона намагалася не зважати на слизеринців, що почали виспівувати «Ґрифіндор - параша, перемога - наша!», проте видно було, як вона напружилася.

Цього разу не минуло й трьох хвилин, як знову пролунав Анжелінин свисток. Гаррі, який щойно помітив снича біля протилежних воріт, невдоволено пригальмував.

- Що тепер? - нетерпляче спитав він у Алісії, що була найближче від нього.

- Кеті, - коротко пояснила вона.

Гаррі озирнувся й побачив Анжеліну, Фреда та Джорджа, які щодуху летіли до Кеті. Гаррі з Алісією теж помчали туди. Анжеліна встигла зупинити тренування вчасно, бо Кеті була вже біла, мов крейда, і вся закривавлена.

- Їй негайно треба до лікарні, - сказала Анжеліна.

- Ми її відведемо, - пообіцяв Фред. - Вона... е-е... мабуть, помилково проковтнула пампушечку-зносаюшечку...

- Немає сенсу продовжувати гру без відбивачів та загонички, - розчаровано сказала Анжеліна, коли Фред із Джорджем полетіли до замку, підтримуючи Кеті попід руки. - Йдемо переодягатися.