Страница 371 из 755
Того дня вечеря у Великій залі не була для Гаррі приємною. Новина про його люту суперечку з Амбридж розлетілася з неймовірною навіть для Гоґвортсу швидкістю. Коли він сів за стіл між Роном та Герміоною, звідусіль залунало шепотіння. Найкумедніше, що ніхто з шептунів не переймався, почує він їхні слова чи ні. Навпаки, всі мовби сподівалися, що він роздратується, знову почне кричати, і тоді вони все почують, так би мовити, з перших уст.
- Він казав, що бачив, як убивали Седрика Діґорі...
- Вважає, що бився з Відомо-Ким...
- Ой, перестань...
- Кого він хоче надути?
- Я тебе прошу-у-у...
- Я тільки не розумію, - процідив крізь зуби Гаррі, відкладаючи ножа й виделку (не міг їх тримати рівно, бо тремтіли руки), - чому ж вони два місяці тому повірили Дамблдорові, коли він розповів їм, що сталося...
- Не думаю, Гаррі, що вони й тоді повірили, - похмуро озвалася Герміона. - Ой, краще нам піти звідси.
Вона шпурнула ножа й виделку на стіл. Рон сумно глянув на недоїдений яблучний пиріг, але вчинив за їхнім прикладом. Усі в залі відверто на них витріщалися.
- Ти думаєш, що вони не повірили й Дамблдорові? - запитав Гаррі в Герміони, коли вони дійшли до першого сходового майданчика.
- Ти просто не уявляєш, як це все виглядало, - почала пояснювати Герміона. - Ти вийшов на галявину, тримаючи на руках мертвого Седрика Діґорі... ніхто з нас не бачив, що сталося в лабіринті... мусили вірити Дамблдорові на слово, що Відомо-Хто повернувся, убив Седрика і бився з тобою.
- Так воно й було! - вигукнув Гаррі.
- Гаррі, я це знаю, тож чи не міг би ти, якщо твоя ласка, не гаркати на мене? - втомлено проказала Герміона. - Просто це все тоді ще не зафіксувалося в їхній свідомості, а потім вони роз'їхалися на літо по домівках, і там два місяці читали, що ти просто схибнувся, а в Дамблдора почався старечий маразм!
Вони верталися порожнім коридором до ґрифіндорської вежі, а по шибках періщив дощ. Гаррі здавалося, ніби його перший день у школі тривав мало не тиждень, але перед сном на нього ще чекала купа домашніх завдань. А ще його почав мучити тупий пульсуючий біль над правим оком. Завертаючи у коридор до Гладкої Пані, він поглянув крізь омите дощем вікно в суцільну темряву надворі. У Геґрідовій хатинці все ще не світилося.
- Мімбулус мімблетонія, - випередила запитання Гладкої Пані Герміона. Портрет відхилився, і всі троє пролізли в отвір, що був за ним.
Вітальня була майже порожня, бо учні ще вечеряли. З крісла зіскочив Криволапик і подріботів їм назустріч, голосно муркочучи, а коли Гаррі, Рон і Герміона вмостились у своїх улюблених кріслах біля каміна, кіт легенько стрибнув Герміоні на коліна й згорнувся пухнастим рудим клубочком. Гаррі спустошено й виснажено втупився у вогонь.
- І як Дамблдор міг таке допустити? - зненацька вигукнула Герміона, від чого Гаррі з Роном аж підскочили. Криволапик ображено зістрибнув з її колін. Герміона так люто загупала руками по підлокітниках крісла, що аж повилазила зі щілин оббивка. - Як він дозволив, щоб ця жахлива жінка нас навчала? І саме в рік наших СОВ!
- Та в нас нормальних викладачів захисту від темних мистецтв не було ніколи, - сказав їй Гаррі. - Знаєш, як це важко? Геґрід же нам казав, що ніхто не хоче братися за цю роботу, кажуть, що вона заклята.
- Можливо, але навіщо брати вчительку, яка відмовляється навчати нас практичних чарів! Щособі думає Дамблдор?
- А ще вона хоче примусити учнів шпигувати для неї, - сердито буркнув Рон. - Пам'ятаєте, як вона казала, щоб ми приходили й розповідали їй, якщо почуємо розмови про повернення Відомо-Кого?
- Та це ж і дурневі ясно, що вона буде все про нас винюхувати! Інакше навіщо б Фадж її присилав? - відрубала Герміона.
- Не починайте знову гризтися, - втомлено сказав Гаррі, бо Рон уже розкрив рота для репліки. - Давайте краще здихаємося домашніх завдань...
Вони пішли в куток по портфелі і знову посідали в крісла біля каміна. З вечері поверталися учні. Гаррі не дивився на отвір за портретом, але все одно відчував на собі десятки поглядів.
- Почнемо зі Снейпа? - спитав Рон, вмочаючи перо в каламар. - «Властивості... місячного каменя... та його застосування... у виготовленні настоянок...» - бурмотів він, записуючи ці слова на пергаменті. - Ось. - Він підкреслив заголовок, а тоді очікувально глянув на Герміону.
- То які ж ці властивості і яке застосування місячного каменю?
Проте Герміона його не слухала. Вона скоса позирала в найдальший кут кімнати, де Фред, Джордж і Лі Джордан сиділи серед групки довірливих першокласників, які старанно щось жували з великого паперового пакета у Фредових руках.
- Вибачайте, але вони зайшли дуже далеко, - розлючено зірвалася вона на ноги. - Ходімо, Роне.
- Я... а що? - явно почав тягти час Рон. - Та ні... ну що ти, Герміоно... не будемо ж ми їх сварити за пригощання цукерками.
- Ти чудово знаєш, що це якісь пампушечки-зносаюшечки або... або батончики-блювончики, або...
- Завиванці-зомліванці? - тихенько підказав їй Гаррі.
Один за одним першокласники непритомніли, немовби їх хтось ударяв невидимим молотком. Дехто сповзав на підлогу, а дехто звисав з підлокітників крісел, висолопивши язика. Інші учні, побачивши це все, зареготали, але Герміона розправила плечі й рішуче покрокувала до Фреда з Джорджем, які, тримаючи в руках записники, уважно спостерігали за непритомними першокласниками.
Рон почав було підводитись, а тоді завагався і буркнув Гаррі:
- Вона сама впорається, - і втиснувся в крісло всім своїм довготелесим тілом.
- Досить! - наказала Герміона Фредові й Джорджеві, і ті здивовано на неї глянули.
- Твоя правда, - погодився Джордж, - цієї дози цілком досить.
- Я ж вам зранку казала, що ви не маєте права випробовувати цю гидоту на учнях!
- Ми їм заплатили! - обурився Фред.
- Ну то й що?! Це небезпечно!
- Дурниці, - відрізав Фред.
- Перестань, Герміоно, нічого з ними не сталося! - заспокоїв її Лі, переходячи від першокласника до першокласника й запихаючи в їхні роззявлені роти фіолетові цукерки.
- Ось подивися, вони вже очунюють, - додав Джордж.
Дехто з першокласників і справді заворушився. Вони були такі ошелешені тим, що опинилися на підлозі або звисали з крісел, що Гаррі не сумнівався - Фред і Джордж про дію цукерок їх не попередили.
- Усе гаразд? - лагідно спитав Джордж у чорнявої дівчинки, що лежала в нього під ногами.
- Зда... здається, так, - невпевнено відповіла та.
- Чудово, - зрадів Фред, але наступної миті Герміона вихопила в нього з рук записник та паперовий пакет з завиванцями-зомліванцями.
- Немає тут НІЧОГО чудового!
- Ще й як є! Вони ж усі живі! - розсердився Фред.
- Не можна такого робити! А якщо хтось із них через вас серйозно захворіє?
- Ніхто через нас не захворіє, бо ми все випробували на собі, а зараз просто перевіряємо, чи всі реагують однаково...
- Якщо ви не перестанете, я буду змушена...
- Призначити нам покарання? - вишкірився Фред, ніби кажучи їй «ану спробуй».
- Примусиш нас переписувати тексти? - глузливо додав Джордж.
Усі в кімнаті аж попадали з реготу. Герміона вся витяглася, очі звузились, а у волоссі, здавалося, проскакували іскри.
- Ні, - її голос аж зривався від злості, - я напишу вашій мамі.
- Не напишеш, - перелякано позадкував Джордж.
- Напишу, - Герміона була непохитна. - Вам я не можу заборонити жерти різну гидоту, але годувати нею першокласників ви не маєте права.
Фред і Джордж стояли мов прибиті. Судячи з їхнього вигляду, Герміонина погроза виявилася ударом нижче пояса. Вона востаннє грізно на них зиркнула, тоді шпурнула Фредові його записник та пакет із завиванцями й покрокувала до свого крісла біля каміна.
Рон тим часом так утиснувся в крісло, що ніс стирчав на одному рівні з коліньми.