Гаррі Поттер. Гепталогія

- Містере - Поттере - ваш - гуртожиток - і - так - уже - втратив - через - вас - десять - очок - то - не - погіршуйте - собі - ситуацію, - протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. - Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Це брехня.

- Це НЕ брехня! - крикнув Гаррі. - Я його бачив, я з ним бився!

- Вас покарано, містере Поттере! - переможно виголосила професорка Амбридж. - Завтра ввечері. О п'ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, це брехня. Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов'язково підходьте до мене в будь-який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п'ята, «Основи для початківців».

Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.

- Гаррі, не треба! - пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.

- Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? - запитав тремтячим голосом Гаррі.

Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.

- Смерть Седрика Діґорі - то трагічний випадок, - холодно відповіла вона.

- Це було вбивство, - заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. - Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.

Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: - Підійдіть-но сюди, любий містере Поттере.

Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.

Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.

- Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, - звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.

Гаррі мовчки її взяв, повернувся і пішов з класу, з сиилою грюкнувши за собою дверима. Він мало не побіг коридором, стискаючи записку; звернув за ріг і наштовхнувся на Півза Полтерґейста, коротуна з широким ротом, що плив у повітрі на спині, жонглюючи чорнильницями.

- Овва, це ж уті-путі Поттер! - крякнув Півз і впустив дві чорнильниці. Ті розбилися на друзки, заляпавши стіни чорнилом. Гаррі сердито відскочив.

- Іди геть, Півзе.

- Ой-ой-ой, наш психопат-тер сердиться, - глузував Півз, переслідуючи Гаррі в повітрі. - І що цього разу, мій друже Поттюнчику? Чуєш голоси? Бачиш видіння? Розмовляєш... - Півз висолопив язика і голосно засичав, - парсссел... мовами?

- Я тобі сказав, іди ГЕТЬ! - крикнув Гаррі, збігаючи сходами донизу, але Півз з'їхав разом з ним по поручнях: 

Хтось каже, що він гавкає, мов песик на корів,

«Сумний він, - кажуть інші, - не треба лікарів.»

Та Півз чудово знає: наш Поттерчик - здурів!

- ЗАМОВКНИ!

Ліворуч відчинилися двері й зі свого кабінету вийшла похмура й чимось стурбована професорка Макґонеґел.

- Чого це ти тут розкричався, Поттере? - гримнула вона, а Півз радісно захихотів і зник. - Чому ти не на уроках?

- Мене вислали до вас, - незграбно відповів Гаррі.

- Вислали? Як це вислали?

Він подав записку від професорки Амбридж. Професорка Макґонеґел насупилася, взяла записку, розпечатала її ударом чарівної палички, розгорнула й почала читати. Очі її за квадратними окулярами ковзали туди-сюди і з кожним Рядком звужувалися.

- Зайди сюди, Поттере.

Гаррі пішов за нею в кабінет. Двері за його спиною автоматично зачинилися.

- Ну? - рвучко обернулася до нього професорка Макґонеґел. - Це правда?

- Що правда? - перепитав Гаррі дещо агресивніше, ніж хотів. - Що, пані професорко? - додав він для ввічливості.

- Правда, що ти підвищив голос на професорку Амбридж?

- Так.

- І звинуватив її в брехні?

- Так.

- Сказав, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся?

- Так.

Професорка Макґонеґел сіла за стіл і пильно глянула на Гаррі. По хвилі сказала: - Візьми собі печива, Поттере.

- Взяти... що?

- Печива, - нетерпляче повторила вона, показуючи на бляшанку, що стояла на стосі паперів. - І сідай.

Одного разу вже було так, що професорка Макґонеґел замість покарати направила його до квідичної команди Ґрифіндору. Він сів на стілець навпроти неї і пригостився імбирним тритоном, почуваючись не менш розгубленим і спантеличеним, ніж тоді.

Професорка Макґонеґел відклала записку професорки Амбридж і дуже серйозно подивилася на Гаррі.

- Поттере, мусиш бути обережніший.

Гаррі проковтнув шматок імбирного тритона і глянув на неї. Вона говорила якимось незвичним голосом. Замість жвавого, рішучого й суворого він був тихий, стурбований і значно людяніший, ніж завжди.

- Погана поведінка на уроках Долорес Амбридж може коштувати тобі значно дорожче за зняті очки й покарання.

- Що ви маєте..?

- Поттере, будь розважливий, - урвала його професорка Макґонеґел, зненацька знову заговоривши у звичній манері. - Ти знаєш, звідки вона прибула, і повинен розуміти, перед ким вона звітує.

Пролунав дзвоник. Звідусіль загупали, мов слони, сотні і учнів, що вибігали з класів.

- Тут написано, що вона призначила тобі покарання на кожен вечір упродовж тижня, починаючи від завтра, - повідомила професорка Макґонеґел, ще раз зиркнувши на записку Амбридж.

- На кожен вечір упродовж тижня! - перелякано повторив Гаррі. - Пані професорко, але ж ви можете..?

- Ні, не можу, - рішуче заперечила вона.

- Але...

- Вона твоя вчителька і має повне право призначати тобі покарання. Завтра о п'ятій вечора підеш до неї в кабінет відбувати перше. І пам'ятай: з Долорес Амбридж треба пильнувати за кожним своїм словом.

- Але ж я сказав правду! - обурився Гаррі. - Волдеморт повернувся, ви це знаєте, і професор Дамблдор знає...

- Заради Бога, Поттере! - сердито поправила окуляри професорка Макґонеґел (вона аж здригнулася, коли Гаррі назвав Волдемортове ім'я). - Невже ти й досі думаєш, що йдеться про правду чи брехню? Йдеться про те, щоб робити свою справу, не втрачаючи самовладання!

Вона встала, роздуваючи ніздрі й щільно стискаючи губи, і Гаррі теж зірвався на ноги.

- Візьми ще печива, - роздратовано буркнула вона, підштовхуючи до нього бляшанку.

- Ні, дякую, - холодно відмовився Гаррі.

- Та не роби з себе посміховисько, - гримнула вона.

Він узяв одне печиво.

- Дякую, - проказав неохоче.

- Ти що, Поттере, не слухав її промови на бенкеті?

- Та слухав, - буркнув Гаррі. - Вона казала... що заборонить прогрес або... ну, малося на увазі.., що Міністерство магії втручатиметься у справи Гоґвортсу.

Професорка Макґонеґел якусь мить уважно на нього дивилася, тоді шморгнула носом, обійшла довкола столу йвідчинила двері.

- Я рада, що ти хоч Герміону Ґрейнджер вислухав, - сказала вона, випроваджуючи його з кабінету.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Покарання в Долорес