Гаррі Поттер. Гепталогія

І Капелюх знову завмер. Залунали оплески. І вперше на Гарріній пам'яті вони переривалися бурмотінням і шепотінням. Скрізь у Великій залі учні перемовлялися одні з одними, і Гаррі, аплодуючи разом з усіма, чудово знав, про що вони говорять.

- Щось його цього року занесло, га? - здивовано підняв брови Рон.

- Ще й як, - погодився Гаррі.

Зазвичай Сортувальний Капелюх обмежувався описом різних ознак, необхідних для кожного з чотирьох гоґвортських гуртожитків, а також своєї ролі в процедурі Сортування. Гаррі не пригадував, щоб він будь-коли намагався учням щось радити.

- Цікаво, чи раніше він робив якісь попередження? - трохи стривожилася Герміона.

- Авжеж, - обізнано відповів Майже-Безголовий Нік, нахиляючись до неї крізь Невіла (Невіл аж здригнувся, бо Це доволі неприємне відчуття, коли крізь вас проходить привид). - Капелюх вважає справою честі зробити школі відповідне попередження, коли відчуває...

Але професорка Макґонеґел, що збиралася зачитати прізвища першокласників, зиркнула спопеляючим поглядом на учнів, що перешіптувалися.

Майже-Безголовий Нік приклав до вуст прозорого пальця й виструнчився на стільці, а бурмотіння в залі миттю стихло. Востаннє суворо окинувши поглядом столи всіх чотирьох гуртожитків, професорка Макґонеґел опустила очі на довжелезний сувій пергаменту й оголосила перше прізвище.

- Юан Аберкромбі.

Переляканий хлопчик, на якого Гаррі звернув увагу перед цим, поплентався до Капелюха й надів його на голову. Тільки великі відстовбурчені вуха не давали Капелюхові впасти хлопчикові аж на плечі. Капелюх на мить замислився, а тоді роззявив свого «рота» й крикнув:

- Ґрифіндор!

Гаррі голосно заплескав разом з усіма ґрифіндорцями, а Юан Аберкромбі пошкандибав до їхнього столу і сів з таким виглядом, ніби волів провалитися крізь підлогу, аби лишень на нього не витріщалися.

Поволі зменшувалася довжелезна вервечка першокласників. У паузах між називанням їхніх прізвищ та оголошенням рішень Сортувального Капелюха Гаррі чув голосне бурчання Ройового живота. Нарешті останню в списку Розу Зеллер розподілили в Гафелпаф, професорка Макґонеґел винесла з зали Капелюха й ослінчика, і на ноги звівся професор Дамблдор.

Попри своє останнім часом гірке ставлення до директора, Гаррі одразу заспокоївся, коли Дамблдор став перед ними. Він відчував, що Геґрідова відсутність і драконисті коні будуть далеко не останніми несподіванками, що їх принесе довгоочікуване повернення до Гоґвортсу - це було наче нові деренчливі звуки у знайомій пісеньці. Але принаймні ось це відбувалося саме так, як і мало бути: директор школи підводився, щоб привітати їх перед початком бенкету з нагоди нового навчального року.

- Наші новоприбулі, - лунким голосом проказав Дамблдор, розкинувши в боки руки і сяючи усмішкою, - мої вам вітання! Наші старожили - з поверненням вас! Є час для виголошення промов, але зараз нам не до цього. Напихаймо кендюхи!

Пролунав схвальний регіт і вибухли оплески, а Дамблдор повільно сів на місце й закинув за плече свою довжелезну бороду, щоб вона не заважала йому їсти - бо прямо з повітря виникли страви, і всі п'ять столів уже вгиналися під вагою різних м'ясив, пирогів, овочевих салатів, хліба, приправ та глечиків з гарбузовим соком.

- Чудово, - аж застогнав від насолоди Рон, схопив найближчий таріль з відбивними й почав накладати їх на свою тарілку, а Майже-Безголовий Нік сумовито глянув на нього.

- То що ти там казав перед Сортуванням? - запитала в привида Герміона. - Про попередження Капелюха.

- А, так, - зрадів Нік, що знайшов причину відвернутися від Рона, котрий з якимось аж непристойним завзяттям наминав смажену картоплю. - Я чув, що Капелюх і раніше колись робив попередження, причому саме тоді, як виявляв ознаки наближення серйозної небезпеки для школи. І завжди зазвичай він радив одне й те самісіньке: будьте разом, ваша внутрішня сила в єдності.

- Аин аєо ола ебеесі яшо ін осий аею? - здивувався Рон.

Він так набив рота їжею, що Гаррі здивувався, як Рон узагалі зміг видушити бодай якісь звуки.

- Я перепрошую? - ввічливо перепитав Майже-Безголовий Нік, а ось Герміона подивилася на це з відразою. Рон насилу все проковтнув і знову повторив: - А як він знає, що школа в небезпеці, якщо він простий Капелюх?

- Гадки не маю, - відповів Майже-Безголовий Нік. - Хоч він, звичайно, мешкає в Дамблдоровім кабінеті, тож, мабуть, щось там і підслуховує.

- І він хотів би, щоб усі гуртожитки потоваришували? - Гаррі глянув на слизеринський стіл, де вся увага була прикута до Драко Мелфоя. - Дідька лисого.

- Але ж не можна ставати в позу, - докірливо сказав Нік. - Мирна співпраця - ось у чому вихід. Ми, привиди, також належимо до різних гуртожитків, але підтримуємо приятельські стосунки. Попри конкуренцію між Ґрифіндором та Слизерином, мені ніколи й на думку не спаде встрягати в суперечки з Кривавим Бароном.

- Бо ти його просто боїшся, - усміхнувся Рон.

Майже-Безголовий Нік сприйняв це як страшну образу.

- Боюся? Мене, сера Ніколаса де Мимзі-Порпінґтона, ще ніхто в житті не звинуватив у боягузтві! Шляхетна кров, що тече в моїх жилах...

- Яка кров? - перепитав Рон. - Її в тебе вже нема...

- Це мовний зворот! - роздратувався Майже-Безголовий Нік, а його голова загрозливо захиталася на майже перерубаній шиї. - Я гадаю, що й надалі володію правом вживати будь-які слова та вирази, хоч мені й відмовлено в насолоді їсти й пити! Але я вже цілком звик до недолугих учнівських жартів стосовно моєї смерті! Можу вас запевнити!

- Нік, та він і не думав з тебе сміятися! - виправдовувалася Герміона, люто зиркаючи на Рона.

На жаль, Ронів рот знову був такий набитий, що він зміг видушити з себе лише «О аю еед им иаати», що, на Нікову думку, не вважалося достатнім вибаченням. Він піднявся в повітря, поправив свого капелюха з пір'їнами й поплив на другий край стола, де зупинився між братами Кріві - Коліном та Денісом.

- Дуже гарно, Роне, - скривилася Герміона.

- Що? - обурився Рон, нарешті проковтнувши свою їжу. - Мені вже не можна задати просте запитання?

- Ой, перестань, - роздратовано буркнула Герміона, і після цього вони вже між собою не розмовляли.

Гаррі так звик до їхніх суперечок, що навіть не намагався їх помирити. Вирішив, що краще присвятити час біфштексові та пирогові з м'ясом, а тоді величезній таці його улюблених тістечок з мелясою.

Коли всі учні наїлися й галас у залі знову почав голоснішати, Дамблдор ще раз звівся на ноги. Розмови миттю вщухли і всі повернулися до директора. Гаррі відчував приємну сонливість. Десь нагорі його чекало ліжко зі стовпчиком на кожному розі, неймовірно тепле й м'якеньке...

- А тепер, як ми вже перетравлюємо наш розкішний бенкет, прошу кілька хвилин вашої уваги для звичних оголошень перед початком року, - сказав Дамблдор. - Доводжу до відома першокласників, що учням заборонено відвідувати ліс на території школи - про це не варто забувати і деяким нашим старшокласникам. (Гаррі, Рон і Герміона обмінялися посмішками.)

Містер Філч, наш сторож, попросив мене - вже в чотириста шістдесят друге, згідно з його підрахунками - нагадати вам усім, що в шкільних коридорах не можна користуватися ані чарами, ані деякими іншими речами, величенький перелік яких висить на дверях кабінету містера Філча.

Маємо цього року дві зміни в складі наших учителів. Нам дуже приємно знову привітати професорку Граблі-Планку, котра вестиме уроки догляду за магічними істотами. З великим задоволенням хочу вам також відрекомендувати професорку Амбридж, нашу нову вчительку захисту від темних мистецтв.

Пролунали ввічливі, хоч і не особливо бурхливі оплески, а Гаррі, Рон і Герміона обмінялися переляканими поглядами, бо ж Дамблдор не сказав, як довго викладатиме Граблі-Планка.

Дамблдор вів далі:

- Проби кандидатів у квідичні команди гуртожитків відбудуться...

Він раптом зупинився й допитливо глянув на професорку Амбридж. Та, стоячи, була не набагато вища, ніж сидячи, тож певний час ніхто не розумів, чому замовк Дамблдор - аж доки професорка Амбридж не прокашлялася («гм, гм») - і всі зрозуміли, що вона приготувалася виголосити промову.