Страница 4 из 24
Бідолашна Катеріна скам'яніла. Сто років ув'язнення! За що, чим же вона завинила? І дівчинка заволала, а рима й цього разу її підвела:
Що це вона верзе? Тепер Катеріна вже нарешті зрозуміла, як її підводять рими: «в неволю» замість — «на волю».
Помилки доводили її до розпачу, вона ще дужче розгублювалася й робила дедалі більше помилок, усі дивилися на неї з неприхованим обуренням. Прокурора аж розпирало од зловтіхи: це запекла злочинниця, до того ж цілком позбавлена поетичного чуття, що вважалося чи не найбільшою провиною в Віршограді. І тільки суддя все пильніше прислухався до слів Катеріни.
Цей чудовий поет мав надзвичайне чуття до віршування та рим; він обмірковував і зважував кожне слово цієї дивної підсудної, котра, хлипаючи та заїкуючись, верзла вже справжнісіньку нісенітницю:
Пильно глянувши на Катеріну великими блакитними очима, суддя досить різко урвав її:
Катеріна принишкла; крізь сльози побачила, як підвівся суддя, щоб оголосити вирок. «Сто років крамниці!» Але якої крамниці? В'язниці, їй загрожує сто років в'язниці, а може, й справжньої каторги!
Серед тиші, яка запала в залі, урочисто пролунав голос судді:
«Ой лишенько, — подумала Катеріна, — які ще докази її провини треба шукати цьому балді, тобто цьому судді?» А суддя, знайшовши статтю в Кодексі поетичних законів, продовжував:
Тільки великий поет міг здогадатися про вроджену ваду Катеріни і про те страхіття, в якому вона постійно перебувала. Всі присутні, і прокурор теж, почервоніли: вони ледь не припустилися жахливої юридичної помилки, і тільки тому, що їм забракло поетичного чуття!
Катеріна неначе на світ народилася: яка велика людина цей суддя, який великий поет! Зворушена, розчулена, вона послала йому поцілунок рукою: адже стає так легко, коли тебе нарешті розуміли. Від щирої душі вона виголосила:
Але цього разу ніхто не обурився і навіть не засміявся: всі зрозуміли, що вона насправді хотіла сказати — вона завжди тепер буде гарною.
Від цього дня всім нещастям Катеріни настав край. Батьки розуміли, як вона їх любить, і самі полюбили її ще ніжніше, адже їхній донечці довелося зазнати багато лиха. У Катеріни — Дівної Рими, як її стали називати, з'явилося багато друзів: усім дуже подобались її поетичні вільності, її запрошували гратися, танцювати, звали на прогулянку, а вона радо приймала запрошення. Усі дуже її любили, а це підтверджувало старе, хоч уже трохи забуте поетичне правило Віршограда: краще мати поезію в серці, ніж на язиці.
СВАВІЛЬСК
Місто поліцейських
У «Підручнику зразкового поліцая» записано: «Всі жителі міста поділяються на:
1) в'язнів (тобто обвинувачених і засуджених);
2) тих, хто ховається від правосуддя (обвинувачуваних, але ще не заарештованих);
З) тих, хто притягався до судової відповідальності (обвинувачених, засуджених і тимчасово звільнених до наступного арешту);
4) підозрюваних (усі без винятку, хто ще перебуває на волі).
Щоб житель Свавільська перейшов з тимчасового становища «підозрюваного» на певне й остаточне становище «в'язня», слід якомога швидше ухвалити йому вирок. Збираючи проти нього потрібні докази, зразковий поліцай повинен:
підслуховувати його телефонні розмови;
перевіряти листування;
не спускати його з очей;
контролювати з допомогою вірних та проникливих шпиків, що той читає, говорить, думає, бачить уві сні.
Якщо завдяки зазначеним заходам, — а вони продиктовані виключно інтересами безпеки, — не вдається звинуватити підозрюваного, це свідчить лише про надзвичайну спритність злочинця. В такому разі вагання зайві: його треба арештувати, висунувши проти нього брехливі звинувачення. Підданий інтенсивному допитові третього ступеня, заарештований сам щиросердо скаже все, що ми хочемо від нього почути.