Страница 3 из 24
Батьки нічого не зрозуміли, натомість розгнівалися ще дужче. Вона кепкує з них? До чого тут брови? І вони знову сипнули на неї віршованими докорами, де цього разу римувалося: «бридко», «видко», «гидко», «стидко».
З подругами і приятелями теж поспіль неприємності. Подруги, приміром, люб'язно запрошують її:
А вона вдячно відповідає:
Подруги, певна річ, знизували плечима, відверталися й не хотіли більше знатися з нею, бо не розуміли, що вона замість «підведу» хотіла сказати «підійду».
Зустрівши подругу в новій сукні, Катеріна поспішала зробити їй приємність, сказати, що в своєму чепурному вбранні вона просто чарівна; але натомість у неї виходило:
Поступово всі стали уникати її, сердешна дівчина дуже страждала від цього. Нарешті батькам увірвався терпець. Одного дня мати, почувши, як розмовляє Катеріна, не витримала:
Катеріна зайшлася плачем і приголомшена вибігла на вулицю. Це слово «схибнулась» болісно різонуло її. Адже вона нормальна, розумна, добра, серце її сповнене любові до батьків, друзів, до кожного з людей. Чому ж ніхто її не розуміє?
Якась жінка, побачивши, що дівчинка гірко плаче, зупинила її й запитала:
Катеріна, схлипуючи, відповіла:
Вона збиралася сказати замість «перчина» «причинна», а замість «нахиляюсь» «помиляюсь».
Але жінка, звісно, цього не знала й, подумавши, що в дівчини не всі вдома, відвела и до лікаря.
Лікар оглянув хвору й попросив, щоб вона сказала: «тридцять три». Катеріна відповіла одразу, правда, на свій лад: «Носа втри!»
Звичайно, лікар подумав, що вона кепкує з нього, але ж їй таке й на думку не спало. Дівчинка сподівалася, що цей чудовий лікар її нарешті вилікує, і тому сказала:
Лікар скипів: це вже занадто — назвати ветеринаром такого славетного лікаря, як він. Крім того, що рими не полум'яні, а, навпаки, препогані, вони ще й глузливі, знущальні. У Віршограді, батьківщині ґречної й чемної розмови, це був такий величезний злочин, якого навіть не можна осягнути розумом. Тому лікар попросив поліцейського доставити Катеріну додому й передати батькам, що її слід влаштувати в виправний будинок, на поетичне перевиховання.
Катеріна пручалася дорогою й намагалася пояснити поліцейському, що ж, власне, скоїлося:
Поліцейський аж підскочив. Звідки ж йому було знати, що «мушкет» — просто «дефект», а кажучи «з нього бити», Катеріна мала на думці «говорити». Впевнений, що має справу із злочинницею, він надів їй наручники і замість того, щоб відвести дівчинку додому, привів її у в'язницю.
Двері камери зачинилися, і Катеріна, залишившись сама, довго плакала. Ніхто її не розумів, ніхто не любив, а тепер ще й замкнули в цих холодних стінах; під тягарем великого відчаю серце її стислося і зробилося маленьке-маленьке.. Як тільки їй дозволили написати батькам, вона передала їм таку записку:
Прочитавши ці рядки, батьки жахнулися, бо в доньки прокинулися ще й людиноненависницькі інстинкти, тож, звісно, автомата вона не отримала (так само, до речі, як і адвоката, якого насправді просила). А потім у них з'явилася надія, може, хоч у в'язниці Катеріна набереться розуму; в усякому разі, нема чого хвилюватися, адже сама пише, що мусить насмішити їх (а не засмутити), отже, не вбачає нічого серйозного в своєму становищі. І вони навіть не знали, що Катеріну віддали до суду.
Суддя, відомий поет, — у нього чудові блакитні очі, — спитав підсудну:
Катеріна, приклавши руку до серця, урочисто поклялась:
У залі всі почервоніли. Прокурор зірвався на рівні ноги:
Але хто ж образив суд? Катеріна лише звернулася до пана судді. Вона хотіла тільки справедливості й тому крикнула:
Катеріна хотіла сказати «хвала» і «трибунал», а натомість ще більше розлютила прокурора. Його промова була безжальна й немилосердна: