Телефонна пригода

Запанувало мовчання.

— Я знаю, що ви обмірковуєте, Ельдаре Хомичу. Зараз ми покладемо трубки. Ви набираєте номер міліції. За сім хвилин тут буде машина. А я спакований — дві хвилини, і розчиняюсь у натовпі біля універсаму, ще три хвилини — і я в метрополітені. Руки порожні, коштовності у пазусі. Як затримали рецидивіста у вашому оповіданні? Він відчув, що господар навмисне затягує розмову. Тікав, як солоний заєць, і залишив на підступному гвіздку шмат рукава. До того ж, двірник примітив біля двору жовту «Ладу». Через годину цю машину затримав пост ДАІ далеко за містом. Крадених речей у водія не знайшли (він устиг передати чемодани спільнику у місті), але злодія притисли діркою на рукаві та відповідним шматком матерії на гвіздку...

— Послухайте, чоловіче, — задушевно сказав Ельдар Хомич. — Певний, що ми заприятелюємо. Понад те — я присвячу вам наступну повість. Погодьтеся, це набагато приємніше, ніж труситися ночами над краденим...

— О ні! Труситися я не буду. Я не тільки уважний читач, я, вибачте за нескромність, злодій-психолог. Гадаю, ви не заявите про крадіжку. Бо хочете того чи не хочете, а своїми творами ви нібито вчите жити наш славний карний розшук. Подасте туди заяву — сорому не оберетесь. А хто після цього віритиме вашим художнім домислам? Логічно? Логічно! Розмірковую далі — ваші останні публікації свідчать про певну творчу кризу. Все якось спрощено, надумано. А випадок зі мною дасть вам прекрасний життєвий матеріал. І, нарешті, перепаде на горіхи Маргариті Петрівні. Гадаю, це вона штовхає вас на халтуристику. Неприємно повторюватись, але ваша половина — меркантилістка і скупердяйка. Навіть карбованця за перевірку газу не тицьнула. Зате доньку Мирославу ви виховали чудово, вона презентувала мені два карбованці. Справа, зрозуміло, не в грошах, а в повазі до чужої праці...

— І ви смієте говорити про повагу до чужої праці після того, як з відмичкою залізли у мій дім! — вибухнув Ельдар Хомич.

— Прошу без художнього домислу, відмички не було! — парирував злодій-дебютант. — Маргарита Петрівна так гахнула дверима, що защіпка відскочила од того удару. Я увійшов у прочинені двері.

— І таке не вперше! — бовкнув Ельдар Хомич.

— От бачите, до чого призводить відсутність виховної роботи! Я віддав би обидва браслети, якби міг прослухати вашу профілактичну бесіду з Маргаритою Петрівною... — і в трубці пролунали короткі гудки.

____________

СПОГАД ПРО МАТРІАРХАТ

Міжпромівська контора перелетіла до хмарочоса на околиці міста, полишивши у старому обшарпаному приміщенні обірвані телефони та бухгалтерію. Бухгалтерія складалася виключно з осіб ніжної статі. Забезпеченість фінансової олігархії загсо-чоловіками була досить високою, якщо не рахувати дівиць Ліду та Люду і незалежну молодицю Ладу.

Лада була іменинницею.

— Ніяка холера з тої околиці не прителіпається! Відгуляємо самі! — сказала Нінель Домкратівна, головбух.

Із сумок випорхнули наїдки та напої, шампанське поєдналося з домашньою вишнівкою, і Нінель Домкратівна виголосила тост:

— За Ладусю! Жоден із наших слизняків і мізинця її не вартий!

— Жаль, що переселяємося в останню чергу, — зітхнула іменинниця, — якось незвично без мужчин...

Усі засмутилися.

— Наливай! — перепинила мінор Нінель Домкратівна. — Що є мужчина? Істота слабкодуха і підступна. Згадайте часи матріархату! Мужчина тоді виконував функції, що не вимагали великого розуму, — чубився і добував їжу. А жінки вершили справи вічні — підтримували родинне вогнище і виховували дітей. Вибивши неповоротких мамонтів, мужчина винайшов тайні вечері та гру в дурня, і посіяв перші чвари серед жіноцтва, потрапляючи з тих міроприємств у безтямному стані до чужих печер. З неймовірними труднощами жіноцтво привернуло мужчину до землеробства. Наслідки тої аграрної політики даються взнаки й донині. Надалі, завдяки бійкам, тютюну і шпагатівці, мужчина почав катастрофічно вироджуватись. Жіноцтво сполошилося, перебрало на себе добрячий шмат мужчинської роботи, щоб забезпечити дітей молоком, а нахлібників закускою, і до того ж передало мужчині владу, сподіваючись на її дисциплінуючий вплив. То вже була непоправна помилка: мужчина зовсім розсобачився, викинув гасло «Бережіть мужчин!».

— Їх за статистикою менше! — водночас пискнули Ліда та Люда.

— Брехня! — сказала Нінель Домкратівна. — Мужчина для статистики невловимий, бо шастає від куми до куми!

Усі опустили очі долу.

— Вперед, до матріархату! — піднесла келих Нінель Домкратівна.

Лада тицьнула клавіш магнітофона, і той зайшовся в одчайдушному ритмі «стегно-біт». Амазонки вчинили неймовірну хитавицю з елементами рідних дріботушок.

— Хоч би чорт приніс якогось завалящого мужчину! — простогнала Лада серед розгулу матріархату.

І приніс! Рипнули двері, і до бухгалтерії вкотилося щось кривоноге, у волохатій шубі, з ріденькими патлами і легковажною хустиною на зморщеній шиї.

— Салют жрицям любові! — заверещало створіння, що мало деякі ознаки мужчини (запалі груди, хтиві очиці, нетверда хода).

— Ура! Мужчина! Мужчина! — захоплено відгукнулись амазонки.

Танок набрав екстатичної могуті, бо створіння, пожбуривши у куток шубу й підсмикнувши джинсові панталони, хвацько вкрутилося у стегнобітний вир, застрибало, пішло скоком, встигло притулитися до кожної солістки і розпалило справжні мавританські пристрасті.

На ніжних жіночих руках створіння попливло до столу.

— Який ти молодець, Бобчику, що прийшов привітати Ладусю! — пишалася Нінель Домкратівна на правах законної дружини створіння.

— Штрафну Бобу Степановичу! — щебетало жіноцтво. — Тост! Тост!

— Я вас люблю! — клацнув підборами Боб Степанович. — Так ніхто не любив! Що можу я іще сказати? Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання!

— Браво! Браво! — співало жіноцтво, і навалилося на Бобчика з поцілунками. Нінель Домкратівна вчепилася у благовірного обіруч і подумки згадала качалку, випробуваний передаточний механізм священних почуттів — любові і ненависті. Бобчик охоче приймав поцілунки, намагаючись втримати у мізку телефони Ліди, Люди і Лади, вивідані у танцювальній веремії...

— За мужчин! За мужчин! — дзвеніли схвильовані жіночі голоси.

Епоха нового матріархату відкладалася до кращих часів...

__________________

ТРІУМФ БАЛЕРИНИ

Випадково стрів мистецтвознавця Н. Заснувалася напівсвітська розмова. З аліментів ми несподівано перескочили на балет.

— Пам'ятаєте балерину X.? — запитав я. — Щось не бачу нині подібних танцівниць.

— Не скажіть, — заперечив Н.

— Згадайте її стрибки! — наполягав я.

— Акробатика, — відповів Н.

— А фуете? — запалювався я. — Вона крутила тридцять два фуете, не хекнувши!

— Дзиґа, — сказав Н.

— Ну, знаєте! — гарячкував я.

— Знаю! — сказав Н. — Знаю, що природа й хореографічна бурса дали їй все: високий стрибок, конячу витривалість, мотоциклетні піруети...

—От-от! — підхопив я. — Віртуозна техніка!