Страница 38 из 46
– Я пішов.
– Гуляй і не чхай... Апчхи!
Дрр.. дрр... хряхря... дрр...
Штрикнув клавіш:
– Гнати всіх поганою мітлою!
– Оййоййоййой... – заквиліла секретарка, і під ту мерихлюндію перед очі Пал Палича представ Дехто: сивий, коректний, стрункий і з прапорцем на лацкані.
– Доброго здоров’я! Кого гнати будемо, Пал Палич?
– Я вибачаюсь... – став струнко Пал Палич.
– Сідайте, сідайте...
– Я вибачаюсь... – сів струнко Пал Палич.
– Нерви? – і собі підсів до столу Дехто, –Текучка заїдає?
– Заїдає! – вхопився за рятівний круг побілілий Пал Палич. Машинально намацав соціологічні картки і розгорнув їх, як козирі. –Доповідаю: веду соціологічний пошук!
– Молодця! От не чекав! Дозвольте проглянути?
– Прошу! Попередні тези...
– Цікаво...»Штурмівщина, примітивний технічний рівень». Самокритично. Далі...»Модернізація на папері. Відсутність комплексного плану на перспективу. Авторитарний стиль керівництва». Так! Далі...»Попередні висновки на основі анонімного опитування». Чому анонімного? Ага, ось примітка – «критиконебезпечна ситуація».
Так! Далі...»Параграф перший: гнати директора поганою мітлою». Гм... Не зовсім наукове формулювання. А втім, я його тут чув, мабуть, чули й інші... Що ж, Пал Палич, наші висновки повністю збігаються з вашим соціологічним дослідженням. Отже – здавайте портфель.
... Певне, її били перший раз у житті. Бо верещала дружина Пал Палича на весь мікрорайон. Верещала, але відгавкувалась:
– Ігігіой! Мужлан вульгаріс! Ігігіай! Вульгарний тип!
– Я... Вульгарний? Ехгех! – гекав від фізичних зусиль Пал Палич. – Ехгех! Вульгарний? А твоя соціологія, соціологія твоя яка?..
ДВОЄ В БАРІ, ЯКИЙ НЕ ВІДВІДУВАВ ХЕМІНГУЕЙ
Двоє, видублені вітрами й сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспник».
«Селяни», –визначив бармен. Але нічим свого подиву не виказав.
Гості вперлися па почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.
– Добре сідало, – сказав русявий, вмощуючись на гвинтовому сидінні.
– Ти схожий на орла, дорогий, – схвалив чорнявий.
– Може, на курку?
– Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.
– Ти втішив мене, Іраклію, –сказав русявий.
– Твоя втіха – моя втіха, Остапе, – відповів чорнявий.
– Закусимо, Іраклію?
– Ти читаєш мої думки, Остапе.
– Поруч з пансіонатом функціонує їдальня, – повідомив бармен.
– Я поважаю їдальні, що функціонують, – сказав Остап.
– Чудова їдальня! – сказав Іраклій.
– Особливо мухи, – сказав Остап.
– Чудові мухи! – підтримав Іраклій.
– І черга.
– Чудова черга!
– Як на елеваторі, – сказав Остап.
– На елеваторі менша, –заявив Іраклій.
– Там і мухи менші, – сказав Остап.
– Там не мухи, а якісь ліліпути, – погодився Іраклій.
– Інша річ – в їдальні.
– Ніякого порівняння, дорогий!
– Ви з нашого пансіонату? – поцікавився бармен.
– Ти з нашого пансіонату, Остапе? – спитав чорнявий.
– Так само, як і ти, Іраклію, – відповів русявий.
– Ми з нашого пансіонату, – повідомив бармена чорнявий.
– Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспника»? – спитав русявий.
– Серпень – не сезон для селян, – ухильно відповів бармен.
– Кому потрібний цей серпень? – підтримав Іраклій.
– Море як парне молоко, – сказав Остап.
– А сонце мов щойно спечений лаваш, – продовжив Іраклій.
– Моє тіло проситься в лютий, – сказав Остап.
– Грудень теж має свої принади, дорогий.
– Тільки лютий! – затявся Остап.
– У лютому фрукти, – згадав Іраклій.
– Навіть сухофрукти, – сказав Остап.
– Саме їх я мав на думці, дорогий.
– А лютневі дощі?
– Чудові дощі!
– Вони назавжди залишаться у моєму серці!
– І в попереку, дорогий.
– Чудовий сезон!
– Сезон для селян.
– Все чудове – селянам!
– Що будемо? – перебив бармен.
– Що будемо? –• повернувся Остап до Іраклія.
– Що будемо? – повернувся Іраклій до бармена.
– Коньяк і шампанське, – повідомив бармен. – Портвейну нема.
– Нема портвейну, Остапе!
– Портвейн є в їдальні, – підказав бармен.
– Чудова їдальня! – сказав чорнявий.
– Чудові мухи, – сказав русявий.
– Чудовий портвейн! Чому ти зневажаєш портвейн, Остапе?
– Люди кажуть, що коньяк корисніший, друже.
– Вір людям, Остапе!
– Я вірю їм, Іраклію!
– Правда, дорогий?
– Свята правда, друже.
– Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?
– Я вірю тобі, як собі, Іраклію.
– Добре вірити людям! Візьмемо коньяк.
– І шампанське.
– Як? Хіба я не замовив шампанське?
– Ти замовив, але подумки, друже.
– Бармен має вгадувати думки клієнтів! – заявив чорнявий.
– Якщо він справжній бармен, –уточнив русявий. Бармен позеленів.
– Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе!
– Важко, але вивчаються, Іраклію.
– Вивчаються робити коньяк з портвейну та горілки.
– Приємно чути.
– Але не пити.
Бармен зашарівся.
– Коньяк і шампанське, – замовив чорнявий.
– Чи не забагато? – спитав бармен.
– Ми візьмемо ще, – заспокоїв русявий.
– Між іншим, – зауважив бармен, розкорковуючи пляшки, – наша професія за навантаженням прирівнюється до металургів.
– Жаль барменів, – сказав русявий.
– Жаль до сліз! – схлипнув чорнявий.
– Допоможемо людині? – спитав Остап.
– Влаштуй, влаштуй його на мартен, дорогий! – попросив Іраклій.
– Я влаштую його на конвертор.
– Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він з дитинства марив конверторами!
– Я використаю свої парламентські зв’язки, – сказав
Остап. – Де телефон?
– Не треба, – зблід бармен.
– Жаль, – зітхнув русявий.
– Жаль до сліз чорну металургію! – схлипнув чорнявий.
Бармен одсунувся у темний закуток.
Мов дзвони вдарили келихи.
– Твоє здоров’я, Остапе!
– Твоє здоров’я, Іраклію!
– Не забувай стару дорогу і старих друзів!
– Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!
– За Миргород!
– За Сурамі!
– Гамарджос!
– Будьмо!
Поступово дійшли до Владивостока.
– Тут тихо, – схвалив русявий.
– Післяобідній час, – пояснив бармен.
– Сієста, –додав чорнявий.
– Зараз прийдуть, – сказав бармен. – У вечірніх туалетах.
– У тебе е вечірній туалет, Остапе?
– Є. Він же ранковий і полуденний. Нужником зветься.
– Я не про ті туалети, – зашарівся бармен.
– Ми бережемо вечірні туалети, – повідомив чорнявий.
– Ми люди дипломатичного протоколу, – сказав русявий.
– Дипломатичний протокол вимагає вечірню каву, Остапе!
– Ти читаєш мої дипломатичні думки, Іраклію!
– Спочатку розплатіться, – заявив бармен.
– Ти завжди роплачуєшся, Остапе?
– Це наріжний принцип мого існування, – сказав русявий, видобуваючи солідну асигнацію.
– Наші кредо збігаються, –сказав чорнявий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.
– Прошу на місця для почесних гостей! – розцвів бармен.
– Почесні гості ніколи не розплачуються, – зауважив Остап.
– Я теж помітив таку тенденцію, – підтримав Іраклій.
Тим часом бар пансіонату «Колгоспник» олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з символами маловідомих артілей.
– Землелюбці, – сказав Іраклій.
– Хлібодари, – сказав Остап.
Стойку атакувала акселерована отара. Верховодили емоційна юнка та довготелесий обормот, облагороджений прищами.
– Якісь зайди вперлися на наші місця! – пищала юнка.
– Піджаки! – висловився обормот.