Страница 35 из 40
Під цим оглядом цікаво простежити одиссею одеського виразу две большие разницы, обігруваного не одним поколінням гумористів. На ділі ж вираз две большие разницы сам виник, як іронічне обігрування словесної пари большая разница, яка з огляду мовної чистоти не є цілком бездоганною. Словосполука большая разница – це варіант книжної пари велика невідповідність (большое несоответствие). Цю пару граматично правильно можна подвоїти і сказати дві великі невідповідності. А що в живій мові замість слова невідповідність російськомовці казали разница, то одеські хохмачі й утворили зворот две большие разницы, обігруючи вираз большая разница. Чи так воно було, чи мав вираз две большие разницы іронічний підтекст, сьогодні встановити годі, але “ревнителі русской речи” добачили іронічний нюанс в одеській ідіомі, відчули хохму на свою адресу і стали на захист “великого й могучого”, піддавши глузуванню одеський витвір. “Височайше” становище імперської мови сприяло тому, що адепти мови Пушкіна посадили одеський вираз у калюжу, перероблену іншими хохмачами на калошу. Новотвір две большие разницы, замість глузувати з когось, сам став посміховиськом.
Як бачимо, мовні й лексичні помилки можуть викликати цілком непередбачені наслідки. Тому, не можна зневажливо ставитись до помилок. Ануж якійсь із них судилася доля американського о’кей.
Деякі мовні форми сучасних знавців “украінской мови” часом стають узагальненим ім’ям для цілої категорії мовних ляпів. Так, безграмотні форми української мови цілком слушно іноді кваліфікують, як здібні булочки, використавши форму, вжиту “знавцями” нашої мови замість пари здобні булочки. Сьогодні здібних булочок не бракує ні у пресі, ні у творах геніїв, ні у виступах “друзів народу”. Беру український гороскоп. Усе ніби о’кей. Аж раптом маю “булочку”: “Початок року Свині приніс Левам певні труднощі. Попри на те, що Сатурн усе ще рухається цим сузір’ям, пора неталану поступово минає…”. Ляпсус “попри на те” не поширений, бо мовці й писці віддають перевагу формам, глибше закоріненим у свідомість, як незважаючи на те, що або й не дивлячись на те, що. У нашому ж разі автору забаглося козирнути слівцем, мовляв, “і ми не з пальця роблені”. Та замість козирної ідіоми вийшов ще один приклад для колекціонерів лексичних ляпів. Відштовхнувшись від форми несмотря на то, геній перекладацтва не знав, що робити з прийменником на і втулив його туди, де він непотрібен.
Є помилки, що переходять з покоління до покоління. Ще десь у середині минулого століття я читав сміховинку про вираз обличчя до обличчя. То було XX століття. Але молоде покоління, що вже вчилося та й учило в незалежній Україні, тих сміховинок не читало, до словників не заглядало, а покладалося на свої мало не геніяльні перекладацькі здібності. І у висліді, як казали галичани, маємо відродження форми обличчя до обличчя у сучасних текстах. Не буду цитувати прикладів, бо сподіваюсь, що той, хто цю форму вживає, читає книжки. А раз читає, то може зробити відповідний висновок, щоб надалі не “сідати в мовно-лексичну калошу”, а взоруватися бодай на “запліснявілих” попередників: “Я… йду просто на нього [сонце], “лице-в-лице” (М. Коцюбинський).
Натрапляю якось на такий пасаж: “Це вдалий час для вирішення ділових питань…”. Чи ж не відчуває наше вухо у парі вдалий час якоїсь штучности, натягнутости? Відчуває. Чому? Бо подані у словниках як рівнозначні слова двох різних мов часом у лексичних парах або ідіомах не вкладаються у рамки записаного у словниках перекладу. Словники дуже часто не фіксують усіх можливих комбінацій того чи того слова. Автор наведеної цитати “відштовхувався” від російської пари удачное время (не дуже вдалий варіянт пари удобное время). Але в нашій мові у комбінації з часом прижився не прикметник вдалий, а інший епітет. Пари вдалий час у фолклорі та творах нашої літератури не засвідчено. Зате у нас існує пара слушний час: “Вони бояться, що ти… у слушний час повернеш в Україну” (І. Франко).
Саме цю пару і треба було вжити у наведеній цитаті. А укладачам наших РУСів варто додати до перекладу слова удачный прикметник слушний (коли йдеться про час).
Дієслово плавити у значенні топити, розтоплювати – накинуто нам ревнителями двомовности за часів “світлого минулого”. Але накинувши цю форму, архітектори лінгвоциду не змогли цілком викорінити слово топити з ряду форм. Такими формами лишилися топлене масло, топлений сир тощо. Тому вживання форми плавлені сирки, яка трапляється в сучасних текстах, є ляпсусом на взір здібних булочок. Різниця в тім, що здібні булочки “кидаються в очі” неофітам українського мовлення, тоді як плавлені сирки лишаються непоміченими, стаючи шовковими зайдами в українській мові.
Лексичні ляпи варто фіксувати. На сьогодні “найляпішим” лексичним ляпом – свого роду чемпіоном ляпів – слід вважати здібні булочки. Але і серед ляпів має бути конкуренція. Сьогодні ти чемпіон, а завтра, може, я. Не виключено, що десь, колись з’явиться лексичний ляп, що “переляпить” навіть інтелектуальних булочок.
49. НА ВСІ РУКИ МАЙСТРИНЯ
Частка аж в українській мові побиває всі рекорди ряснозначности серед коротких слівець. Словник Грінченка наводить дев’ять значень цієї частки, називаючи її сполучником. Пізніші словники мало чого додають до цього реєстру, називаючи аж часткою і сполучником. Я підійду до цього словечка чисто статистично: до кожного значення наведу приклад, а тоді підсумую.