Страница 30 из 40
Форми ж, які виробив наш живомовний стиль, часом “перепльовують” яскравістю форми, вироблені пізніше науковим та офіційним стилем. Візьмім, слово гнітючий або разючий. Чи не місткіші й не образніші вони від слів пригнічуючий або вражаючий? Або слово минущий. Чи не краще його вжити у десятках випадків образного мовлення замість слова проминаючий? Отже, відмова від живомовних форм словотворення і переключення словотворчости на рейки стандартизації, скорочує образність української мови. Як правило, це переключення діється під впливом копіювання інших мов, зокрема російської. Але інші мови мають свою тональність, а наша мова – свою. Суміш тональностей – це вже гібрид, а не чиста порода. Мої ж рекомендації саме для любителів чистих порід. Існування чистопоріднього варіянту нашої мови і далі сприятиме появі словесних форм значно вищої мовної якости, ніж у наявному “всеслов’янському” варіянті. Цим двом варіянтам треба співіснувати і змагатися у мовній вправності. А всяке змагання завжди на користь удосконаленню. Отож, удосконалюймось!
Коли вже дбати про свій не від кого не залежний стиль, то треба бути послідовним і йти ва-банк. Тоді Ваш стиль буде Ваш і тільки Ваш. І буде шанований, бо “Де відвага, там і щастя”. Пише автор: “…інтригуюча назва “Кохання на Шпреє”. А що як сказати “…інтригуй-душу назва “Кохання на Шпреє”? Буде невтямки?
Читаю далі: “Німці вважають, що будь-який супроводжуючий харч…”. Мати моя! Аж шість складів! Поки скажеш – язик зломиш! Чи ж ми так спілкуємось між собою? А чому не сказати супровідний (чотири склади) або супутній (три склади), а будь-який замінити на всякий: “Німці вважають, що всякий супутній харч…”?
Нас привчили, що форми, скопійовані з сусідських форм – найкращі, найвиразніші і найдосконаліші. Коли ж це далеко не так. Наприклад, пару записуючий пристрій легше передати одним словом записувач. Тобто виходити з можливостей своєї мовної палітри. У наслідку маємо чи не кращий лексичний зразок. Так само поняття закріплюючий пристрій може передати одне слово закріплювач.
Пригадую: у перших класах школи староста класу звертався до нас так: “Хто хоче піти в кіно – піднесіть руку!”. У дещо старших класах питання виглядало трохи інакше: “Хто бажає піти в кіно – піднесіть руку!”. А у випускному класі цей пасаж звучав уже так: “Бажаючі піти в кіно – піднесіть руку!”. Отак, у процесі навчання жива мова дітей оберталася на канцелярське арго. Чи не варто іноді відходити від канцелярської мови й переходити на людську?
“Кельн стає процвітаючим… містом”. А що як сказати квітучим або медоносним? Буде образніше чи навпаки?
Дохідливість висловленого багато важить для сприйняття тексту читачем. Щоб уникнути важкомовного стилю, часом варто вдатися до стилістичної переробки. Який з двох наступних текстів краще сприйме читач:
“Ми споглядали місто під долинаючу музику естрадних оркестрів” чи “Ми споглядали місто під музику віддалених естрадних оркестрів”?
У мовному потоці час дії часто може залежати не стільки від доскіпливої передачі факту, як від наявних мовних засобів. Ми всі вживаємо скороспілі овочі, коли вони насправді скороспіючі. Але мовна стихія схвалила слово скороспілий, і жодна логіка того не змінить. Минулий час передає час теперішній. Цю живомовну рису можна практикувати у цілій низці випадків. Так, “нависаючі скелі” на річці – це “навислі над водою скелі”, а на суходолі – “навислі над землею скелі”.
Коли дієприкметник застосувати до малозрозумілого читачам дієслова, то ефект незрозумілости через мудромовність зростає. Навряд чи вираз “…епатуючі довгі поцілунки на очах у сторонніх людей…” додасть шарму будь-чиїй розповіді. Чи ж недосить нам слова шокувати, що ми запускаємо у вжиток ще одне чуже слово, розписуючись у власній безсловесності? Таж давно запозичене і зрозуміле загалу слово безпардонний куди краще віддає те, що має віддавати епатуючий: “…безпардонні довгі поцілунки на очах у сторонніх людей…”.
Мушу застерегти ще раз. Наведені рекомендації лише для тих, хто хоче звільнитися від пут усталених запозичених стилів. Кого ж ці пута не муляють, може й далі гуляти по буфету, як казали в Одесі.
Існує така галузь літератури – популяризація наукових знань. Наука – річ складна і не завжди легкостравна, тому, щоб наблизити її до розуміння загалу, популяризатори пишуть цікаві книжки: “Цікаву фізику”, “Цікаву математику”, “Цікаву кібернетику” тощо. У цих творах атоми й молекули обертаються на гномів та ельфів і викладають у такій формі серйозні наукові істини. Розумна ідея. От я й думаю, а як з мовою? Із чим її порівняти, щоб дохідливіше викладати мовознавчі істини? Може, тоді поменшає “намацальної” мовотворчости і звірі замість “зіштовхуватися обличчям до обличчя” будуть “стикатися ніс-у-ніс”, а люди “лице-в-лице”? Що, як мову порівняти з базаром? На базар базаряни викидають товари, що кому до вподоби. А з мовою хіба не так?
Винахідливі мовці викидають на мовний базар десятки мовних пропозицій, а мовний смак загалу добирає з тих пропозицій найкращі зразки. Тільки й того, що на правдивому базарі за товар беруть гроші, а на мовному базарі обмін безгрошовий. Сподобалось Вам слово беріть і вживайте здорові – ніякої платні. Візьмім слово горілка. Горілка вона і є горілка. Аж на мовному базарі можна придбати сивуху, оковиту, гірку, пінну або живицю, ледащицю, зеленого змія, Адамові сльози, скажене молоко, скляного бога, і плюс до всього ще й горівку або водяру. Дехто додасть до цього списку ще й самогон, самогонку, бурячанку. Але це вже саморобний різновид горілки. А яка різниця? – скаже дехто. І то правда. Отож, підійдімо до мовних проблем з позицій базару. На базар виносять товари. Одні товари мають попит – ходові товари, інші – так собі, а ще інші – ні в кут, ні в двері.
Письменник укладає в уста персонажа такі слова: “Ніколи не думала, що ти такий занудливий перевчений тип”. Засвічене слово – новотвір. Жоден наш словник його не фіксує. Є слово “занудити” (“занудило під серцем”), а “занудливого” досі не вживано. Може, й наш автор не сам його створив, а почув. Спасибі й за те, що зафіксував і пустив у світ. Слово варте наслідування і може мати кілька значень, зокрема той, що наганя нудьгу.
У рецензії рецензент питає: “…реальна одержимість…, чи… бешкетлива вигадка”? Фраза не викликає заперечень. Тільки ж слова бешкетливий, як і слова занудливий, немає у наших словниках. Отже – новотвір. Вартий наслідування? Мабуть, так. Ми знаємо слово бешкетний, ніби й коротше на один склад, та тут річ важливіша від лаконічности, а саме у віддієслівності прикметника бешкетливий. Бо бешкетний, хоч і вживано його як похідне від дієслова, граматично є прикметник від іменника бешкет так само, як бенкетний від бенкету, паркетний від паркету, касетний від касети тощо. А нам варто мати від дієслів віддієслівних прикметників. Наприклад, від бенкетувати прикметника бенкетливий. Така модель сприяла б витворенню ширшої палітри прикметників. Саме цим і дорогі новотвори бешкетливий та занудливий. Це брама (зелена вулиця вже набила оскому) для появи прикметників воскресливий, підкресливий, зобразливий, озбройливий тощо. Рости, так рости!