Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 6 из 17

— Батьку! — гукнув я. — Перекиньте сюди кількох дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної Вітчизни!

Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.

— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він. — Валюнтарист!

Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалось дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.

Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі “Сорочки для чоловіків усіх розмірів” сиділа хімічна красуня і читала книжку.

“Штрих висхідного рівня культури”, — відзначив я і люб’язно запитав:

— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?

— Арештантська!

Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп,

— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють очі горілкою і чіпляються…

— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!

— Нині служниць нема!

— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті…

— Ха! План ми закрили на трикотажних сорочках…

— Дайте книгу скарг!

— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма. — Він читати не вміє… — І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.

“Тут працюють без скарг”, — прочитав я гасло-кредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.

— Ага… Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я… я письменник!

— Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон…

— І це в наш час, — запінився я, — коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками…

Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:

— Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні бюстгальтери!

І вони чкурнули до Любчиної секції, а за ними — всі мої свідки.

Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свій годинник. Миттю з’явилася старша продавщиця:

— Працівник на хвилинку відлучився, то й хуліганити можна? Вчора отакий нервовий дві сорочки поцупив.

Я загарчав і побіг… до годинникаря.

Тут мене привітав замок, у якому стирчав аркушик паперу:

“Викликали до міліції, коли повернусь — невідомо”.

Я подався у бар “Вареники”, аби випити чарку кави з чашкою коньяку і заспокоїтись, У барі був санітарний день. У стоматологічній клініці — перерва на обід. Навіть на фундаментальній загальнодоступній вбиральні висіла якась табличка. “Переоблік”, — майнула в мене думка, але я помилився: тут йшов звичайнісінький ремонт.

В редакції мені теж піднесли чергову неприємність.

— Де ви швендяєте? — засичала секретарка. — Ви ж призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!

— Ат… не помруть, — втомлено відповів я. — Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде…

НЕПІДСУДНІ

Затримані розмахували сап’яновими посвідченнями і голосно обурювались:

— Це вам так не минеться!

— Може й зірочки з погонів знімуть!

Лейтенант Володимир Волинський зітхнув. За короткий час роботи в міліції з нього словесно зняли стільки зірок, що ними можна було б вистелити Чумацький Шлях.

— Доповідайте, Іване Івановичу, — звернувся Володимир до сержанта.

— У парку “Культури і фізкультури” оцей громадянин в кепці вигукнув: “Каландровський нас заріже!” А оцей лисий громадянин без кепки застеріг його: “Не горлай, навкруг люди!” І вони хутенько подалися в гущавину, до альтанки закоханих, де, як відомо, постійно збирається алкоголічний елемент. Я, звісна річ, — за ними. В альтанці вони розробляли якийсь темний план. Той, що в кепці, кричав: “Каландровського треба усунути!” “Каландровський накапає…” “Каландровський багато знає!” Лисий без кепки хрипів: “Твоя справа підставити ніжку, мені легше буде його добити…”

— Пахне несвіжим детективом, — зазначив Волинський, перебираючи посвідчення затриманих.

— Кримінал, — розвів руками сержант, який не знав слова “детектив”.

— Ви, ви… Це сваволя.. Ви жартуєте з вогнем!.. — хрипів лисий без кепки.

— Погони… зірочки злетять… — вів підголоском в кепці.

— Хто такий Каландровський? — різко запитав Волинський.

— Не ваша справа… Негайно відпустіть!

— Відпустіть, бо буде вам, буде!

— Хто він? — повторив лейтенант.

— Не має значення…

— Для вас не має, а для нас має. І для Каландровського теж. — Підніжка, добити, усунути — ваші слова?

— Це фігуральні вислови!

— Ви з нас гангстерів не робіть, ой буде вам, буде…

— Це гіпербола!

— Образне слово? — надав своєму голосу наївності лейтенант.

— Звичайно! — зрадів лисий без кепки, — Художнє перебільшення!

— Та воно ж, трясця його ма… — і собі заяснів в кепці.

— Хто такий Каландровський? — нудно запитав Волинський.

— Ах… ма… кгм… Та дався вам цей критикан! — спохмурнів лисий без кепки.

— Вискочка! — висловився той, що в кепці.

— Ага, прояснюється, — посміхнувся лейтенант. — Отже, він працює у вас?

— Так… — вичавив із себе лисий.

— Ну і чим Каландровський не подобається вам, начальнику цеху? — напрямки пішов Волинський. — Він нероба, бракороб, нехлюй?

— Як вам сказати… — почав лисий начальник цеху.

— Так чи ні? — перебив його лейтенант.

— Ні-і…

— Ясно! Запитання до майстра цеху; кваліфікація Каландровського?

— Слюсар-наладник, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору, а пов’язати станки в поток це така халепа, що з рік план горітиме, а потім накинуть ще, і морока з новою вентиляцією, бо мехлінія вимагає, щоб…

— Ясно! — зупинив Волинський майстра цеху в кепці. — Значить, розправляєтесь з раціоналізатором? І що ж ви пришиєте Каландровському — критиканство, склоку, маніловщину?

— Не перебільшуйте своїх повноважень, лейтенанте! — оговтався лисий без кепки.

— Бо ми краще знаємо… — заторохтів у кепці.

— Можете йти! — перебив лейтенант, простягаючи документи.

— Сподіваюсь, це непорозуміння залишиться між нами? — недбало кинув начальник цеху.

— Будемо сподіватися разом, — охоче відгукнувся Волинський, — А там диви і народний контроль приєднається…

Двері грюкнули.

— А я думав — рецидивісти, — розвів руками сержант.

— Це як подивитися, — зітхнув лейтенант.

КОНТЕКСТИ

З РЕЦЕНЗІЇ; “ЩЕ ОДНА ПОХИБКА РЕЦЕНЗОВАНОГО ТВОРУ — ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ”.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ПОЕТ НАПОЛЕГЛИВО ВЧИТЬСЯ У КЛАСИКІВ, ТВОРЧО ЗАСВОЮЮЧИ ЇХНІ ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ. ОКРЕМІ СТРОФИ ТОЩО”.

СМІЄТЬСЯ ТОЙ, ХТО СМІЄ…

НАСТУПИВ НА ГОРЛО ВЛАСНІЙ ПІСНІ І СОТВОРИВ ОПЕРУ.

ДО РЕЧІ, ПРО АМЕРИКАНСЬКУ СВОБОДУ. ЧОМУ ВОНА ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА СТАТУЮ?

НАПИС НА МОГИЛЬНІЙ ПЛИТІ: “НАРЕШТІ ТИ ПОВІРИЛА, МАТЕРІ ТВОЇЙ ТРЯСЦЯ, ЩО Я БУВ ТЯЖКО ХВОРИЙ?”

МАВ ДОНЕСТИ ІДЕЮ, А ДОНІС НА ІДЕЮ.

ЩЕ РАЗ ПРО ЧЕСТЬ МУНДИРА: КРАЩЕ ЗБЕРЕГТИ ЧЕСТЬ І ВТРАТИТИ МУНДИР, АНІЖ НАВПАКИ.

“ТОЧНІСТЬ — ВВІЧЛИВІСТЬ КОРОЛІВ”. СПРОБУЙ ДО НИХ ЗАПІЗНИТИСЯ!

МАЙСТЕР ПРИЗОВИХ ТВОРІВ.

ЧУТТЯ ПІВМІРИ.

БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЕТ.

НЕ ВМІЄШ МОВЧАТИ — ПИШИ!

СКРУТИВ ГОЛОВУ СВОЇЙ ЛЕБЕДИНІЙ ПІСНІ.

НЕ КОЗИРЯЙ, ЯКЩО ВІДДАВ ЧЕСТЬ.

“ЕКСТРА”-КЛАСИК.

ЗНЕПРИТОМНІВ ВІД СПРАГИ — ПРОПОНУВАЛИ ТІЛЬКИ МІНЕРАЛЬНУ ВОДУ.

НЕМА ПЕЧАЛЬНІШОЇ ПОВІСТІ НА СВІТІ/НІЖ БЕЗДАРНИЙ РОМАН.