Страница 6 из 17
— Батьку! — гукнув я. — Перекиньте сюди кількох дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної Вітчизни!
Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.
— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він. — Валюнтарист!
Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалось дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.
Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі “Сорочки для чоловіків усіх розмірів” сиділа хімічна красуня і читала книжку.
“Штрих висхідного рівня культури”, — відзначив я і люб’язно запитав:
— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?
— Арештантська!
Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп,
— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють очі горілкою і чіпляються…
— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!
— Нині служниць нема!
— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті…
— Ха! План ми закрили на трикотажних сорочках…
— Дайте книгу скарг!
— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма. — Він читати не вміє… — І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.
“Тут працюють без скарг”, — прочитав я гасло-кредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.
— Ага… Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я… я письменник!
— Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон…
— І це в наш час, — запінився я, — коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками…
Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:
— Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні бюстгальтери!
І вони чкурнули до Любчиної секції, а за ними — всі мої свідки.
Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свій годинник. Миттю з’явилася старша продавщиця:
— Працівник на хвилинку відлучився, то й хуліганити можна? Вчора отакий нервовий дві сорочки поцупив.
Я загарчав і побіг… до годинникаря.
Тут мене привітав замок, у якому стирчав аркушик паперу:
“Викликали до міліції, коли повернусь — невідомо”.
Я подався у бар “Вареники”, аби випити чарку кави з чашкою коньяку і заспокоїтись, У барі був санітарний день. У стоматологічній клініці — перерва на обід. Навіть на фундаментальній загальнодоступній вбиральні висіла якась табличка. “Переоблік”, — майнула в мене думка, але я помилився: тут йшов звичайнісінький ремонт.
В редакції мені теж піднесли чергову неприємність.
— Де ви швендяєте? — засичала секретарка. — Ви ж призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!
— Ат… не помруть, — втомлено відповів я. — Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде…
НЕПІДСУДНІ
Затримані розмахували сап’яновими посвідченнями і голосно обурювались:
— Це вам так не минеться!
— Може й зірочки з погонів знімуть!
Лейтенант Володимир Волинський зітхнув. За короткий час роботи в міліції з нього словесно зняли стільки зірок, що ними можна було б вистелити Чумацький Шлях.
— Доповідайте, Іване Івановичу, — звернувся Володимир до сержанта.
— У парку “Культури і фізкультури” оцей громадянин в кепці вигукнув: “Каландровський нас заріже!” А оцей лисий громадянин без кепки застеріг його: “Не горлай, навкруг люди!” І вони хутенько подалися в гущавину, до альтанки закоханих, де, як відомо, постійно збирається алкоголічний елемент. Я, звісна річ, — за ними. В альтанці вони розробляли якийсь темний план. Той, що в кепці, кричав: “Каландровського треба усунути!” “Каландровський накапає…” “Каландровський багато знає!” Лисий без кепки хрипів: “Твоя справа підставити ніжку, мені легше буде його добити…”
— Пахне несвіжим детективом, — зазначив Волинський, перебираючи посвідчення затриманих.
— Кримінал, — розвів руками сержант, який не знав слова “детектив”.
— Ви, ви… Це сваволя.. Ви жартуєте з вогнем!.. — хрипів лисий без кепки.
— Погони… зірочки злетять… — вів підголоском в кепці.
— Хто такий Каландровський? — різко запитав Волинський.
— Не ваша справа… Негайно відпустіть!
— Відпустіть, бо буде вам, буде!
— Хто він? — повторив лейтенант.
— Не має значення…
— Для вас не має, а для нас має. І для Каландровського теж. — Підніжка, добити, усунути — ваші слова?
— Це фігуральні вислови!
— Ви з нас гангстерів не робіть, ой буде вам, буде…
— Це гіпербола!
— Образне слово? — надав своєму голосу наївності лейтенант.
— Звичайно! — зрадів лисий без кепки, — Художнє перебільшення!
— Та воно ж, трясця його ма… — і собі заяснів в кепці.
— Хто такий Каландровський? — нудно запитав Волинський.
— Ах… ма… кгм… Та дався вам цей критикан! — спохмурнів лисий без кепки.
— Вискочка! — висловився той, що в кепці.
— Ага, прояснюється, — посміхнувся лейтенант. — Отже, він працює у вас?
— Так… — вичавив із себе лисий.
— Ну і чим Каландровський не подобається вам, начальнику цеху? — напрямки пішов Волинський. — Він нероба, бракороб, нехлюй?
— Як вам сказати… — почав лисий начальник цеху.
— Так чи ні? — перебив його лейтенант.
— Ні-і…
— Ясно! Запитання до майстра цеху; кваліфікація Каландровського?
— Слюсар-наладник, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору, а пов’язати станки в поток це така халепа, що з рік план горітиме, а потім накинуть ще, і морока з новою вентиляцією, бо мехлінія вимагає, щоб…
— Ясно! — зупинив Волинський майстра цеху в кепці. — Значить, розправляєтесь з раціоналізатором? І що ж ви пришиєте Каландровському — критиканство, склоку, маніловщину?
— Не перебільшуйте своїх повноважень, лейтенанте! — оговтався лисий без кепки.
— Бо ми краще знаємо… — заторохтів у кепці.
— Можете йти! — перебив лейтенант, простягаючи документи.
— Сподіваюсь, це непорозуміння залишиться між нами? — недбало кинув начальник цеху.
— Будемо сподіватися разом, — охоче відгукнувся Волинський, — А там диви і народний контроль приєднається…
Двері грюкнули.
— А я думав — рецидивісти, — розвів руками сержант.
— Це як подивитися, — зітхнув лейтенант.
КОНТЕКСТИ
З РЕЦЕНЗІЇ; “ЩЕ ОДНА ПОХИБКА РЕЦЕНЗОВАНОГО ТВОРУ — ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ”.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ПОЕТ НАПОЛЕГЛИВО ВЧИТЬСЯ У КЛАСИКІВ, ТВОРЧО ЗАСВОЮЮЧИ ЇХНІ ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ. ОКРЕМІ СТРОФИ ТОЩО”.
СМІЄТЬСЯ ТОЙ, ХТО СМІЄ…
НАСТУПИВ НА ГОРЛО ВЛАСНІЙ ПІСНІ І СОТВОРИВ ОПЕРУ.
ДО РЕЧІ, ПРО АМЕРИКАНСЬКУ СВОБОДУ. ЧОМУ ВОНА ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА СТАТУЮ?
НАПИС НА МОГИЛЬНІЙ ПЛИТІ: “НАРЕШТІ ТИ ПОВІРИЛА, МАТЕРІ ТВОЇЙ ТРЯСЦЯ, ЩО Я БУВ ТЯЖКО ХВОРИЙ?”
МАВ ДОНЕСТИ ІДЕЮ, А ДОНІС НА ІДЕЮ.
ЩЕ РАЗ ПРО ЧЕСТЬ МУНДИРА: КРАЩЕ ЗБЕРЕГТИ ЧЕСТЬ І ВТРАТИТИ МУНДИР, АНІЖ НАВПАКИ.
“ТОЧНІСТЬ — ВВІЧЛИВІСТЬ КОРОЛІВ”. СПРОБУЙ ДО НИХ ЗАПІЗНИТИСЯ!
МАЙСТЕР ПРИЗОВИХ ТВОРІВ.
ЧУТТЯ ПІВМІРИ.
БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЕТ.
НЕ ВМІЄШ МОВЧАТИ — ПИШИ!
СКРУТИВ ГОЛОВУ СВОЇЙ ЛЕБЕДИНІЙ ПІСНІ.
НЕ КОЗИРЯЙ, ЯКЩО ВІДДАВ ЧЕСТЬ.
“ЕКСТРА”-КЛАСИК.
ЗНЕПРИТОМНІВ ВІД СПРАГИ — ПРОПОНУВАЛИ ТІЛЬКИ МІНЕРАЛЬНУ ВОДУ.
НЕМА ПЕЧАЛЬНІШОЇ ПОВІСТІ НА СВІТІ/НІЖ БЕЗДАРНИЙ РОМАН.