Крижана усмішка

З ВОЯЖУ

У дружному і злагодженому колективі СНОБу (Спеціалізоване науково-організаційне бюро — реорганізований ТОСТ) сталася приємна подія.

Старший експерт Базлай та економіст-прогнозист Жук повернулися з туристських мандрів по Англії.

— Із щасливим завершенням турне по туманному Альбіону! — пошепки суфлірував Іван Абрамович Нептуневич Уркаїнчуку, який вручав колективний букет.

— Може, мотнутися за чекушкою? — вигукнув інженер-естет Яєчко.

— Спасибі… Зворушені… Мерсікаєм… Але ж робочий день… І ось запальничка для шефа…

— Наш вельмишановний керівник відбув на семінар з проблем ефективності семінарів, а потім візьме активну участь у банкеті на честь відкриття базару дитячої книги, — доповів Нептуневич.

— Тоді пляшки на стіл, містер Жук! А ви, місіс та сери, розбирайте сувенірні авторучки… На жаль, валюти в нас було, як грошей перед получкою!

— На ті чортові фунти фунт лиха тільки й купиш, — загиготів Жук.

— Ах, джентльмени, чому ви не привезли пляшечку віскі? — кокетувала референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна, розливаючи кминну та зубрівку у пластмасові гранчаки.

— Рибонько моя мила, та ви знаєте, що таке віскі? — сплеснув руками Жук. — Натуральний самограй, та такий смердючий, як у баби Любки у моєму селі, бо жене вона з буряків, але ж і бере по-божому — копійки, А в Бірмінгемі, приміром, сулія віскі — це кохтина, я тільки й ухитрився синтетичний кобеняк на підкладці вторгувати, і ще набір конхвексьйона змикитив своїй тигрі, то вона мене ледь не згризла, бо не влізла у ті конхвексьйони, а як їй втовкмачиш, що на такі габарити не те що в Англії, в Америці, далебі, не видєлують…

— Хай живе!

— Будьмо! Колектив гекнув.

— А як функціонує британський політичний організм у поточний момент? — запитав Нептуневич, розправляючись з полтавським беконом.

— Безробіття, дорожнеча, барикади Ольстера, засилля капіталу, твердолобість торі, хіппі, песимізм, — відповів Базлай.

— О, ви справжній міжнародний оглядач! — пустила бісики Мері Мусіївна. — А екскурсії?

— Тауер, Вестмінське абатство, Грінвіч, Біг Бен, зміна караулу біля Королівського палацу, Гайд-парк, Сіті, — пояснив Базлай, безуспішно штрикаючи кроля виделкою, яка елегантно тремтіла у лівій руці.

— І магазин твіду, — доповнив колегу Жук, відриваючи півкроля впевненою правицею.

— А сервіс, сервіс!..

— Сервізів там, Мусіївно, повно, навіть макітри бачив. — Але дорогувато, — охоче пояснив економіст-прогнозист.

— А з промтоварами як? — писнула інженер-перекладач Ліда Гамлетон.

— Всього достобіса, мов на одеській товкучці! І приблизно в такій же ціні, — відгукнувся Жук, кінчаючи кроля.

— Хлопці, горілка кисне! — не витримав Яєчко. — Будьмо!

— Поїхали! Колектив ляснув.

— А стриптиз? — змовницьки підморгнула туристам Мері.

— Це потворне явище Заходу в такій ціні, що сам звідти без штанів повернешся, ха-ха! — зайшовся Жук, шматуючи в’яленого ляща. — Та й нащо ті кабаре, коли хіппі таке стриптизять на вулицяхі що, їй-бо, тільки з-за куща й можна дивитися…

— А як щоб ото перекусить черв’ячка? — спитав Уркаїнчук, наминаючи холодець з хріном.

— Заморити хробачка, — поправив Нептуневич.

— Посередньо! — сказав Базлай, і тут його знову підвів етикет: з виделки зірвався ласий шмат черкаського бройлера.

— Та кинь церемонитись, брате, бо залишишся без закуски, — закричав Жук. — Рибу, птицю й гарну молодицю треба брати голими руками! А з приводу їдла… Їдять там, як горобці. На прийомі в лорда-мера, приміром, усі стоять, а час іде, то питаю дядька з нашого посольства, скажи, куме, коли прийом почнеться, бо кишки марш грають, а він сміється, шуруй, каже, товаришечок, до лівого столика, там ще є пару сендвічів і сік лишився, та швиденько, бо прийом уже закінчується… Добре, що в Англію я добрячий шмат сала прихопив та дві грілки саморобної, так що обійшлось без дистрофії…

— Хряпнемо з цього приводу! — вигукнув Яєчко.

— На здоров’я!

— Ура! Колектив хряпнув.

— Хлопці, а як там робітники? — запитав технік Карпо Карпович.

— До робітників нас не дуже пускали, — сказав Базлай,

— Лишень двічі і вдалось переговорити, — продовжив Жук. — Працюють чорно, як воли, без перекурів, двадцять фунтів на тиждень кваліфікований роботяга має, а що з того, коли одна квартира сім фунтів тягне, та пообідати у півтора фунта не вкладешся… Одне слово, рідні мої, трудяг там тиснуть і ніякий профком не писне. Всі ми, братця, пропали б там ні за цапову душу…

— Робітників англійських, звичайно, жалко, — сказав Карпо Карпович. І чомусь додав: — А наш СНОБ розігнати варто…

— Як?! Та що ви…

— Бо трутні ми, їмо державні гроші, а користі з нас, як з козла кефіру! — зненацька розпалився Карпо Карпович.

— Але ж, шановний Карпе Карповичу, наш гуманізм виключає потогонну систему, — м’яко нагадав Нептуневич.

— Та де піт, самі гульки, мовляв, держава багата, то й нашу контору витримає…

— Ну, що ви, Карпе Карповичу! — вигукнув Базлай. — Ми ж ведемо науковий пошук!

— І взагалі! — підскочив Жук. — Ми свої права знаємо! І коли вам не до душі наука, при якій ми стоїмо, то паняйте на завод слідом за своїм Дідровським! Ми не такі дурні, як з виду!

— Товариші! Джентельмени! Облиште ваші виробничі суперечки, це всім набридло! Адже серед вас дами. Давайте ще по одній! Будьмо!

— Будьмо!

— Хай живе!

— На здоров’я!

— Ура!

— Віват!

— Прозіт!

— Банзай! Колектив врізав.

— Браво!

— Повторити!

— На біс!

— І все ж, будемо відверті, — зіп’явся на веселі ноги Базлай, — продуктивність праці у них поки вища. Ну, ще по одній і не гаймо часу, бо вже пора на обідню перерву…

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИБУХ

СВЯТО МОЛОДОСТІ І КРАСИ ЗВІТ.

Як повідомили нашого кореспондента, до нас приходить Новий рік.

З раннього ранку під радісним промінням груднево-січневого сонця ніби помолоділо древнє, але вічно юне місто Н. Із стародревніх районів і нинішніх хуторів-новобудов полилися святково вдягнені гомінкі ручаї, які злились на древньому, але вічно юному Звіздчатику в повінь всенародної радості. І ось уже ніби швидше котить хвилі древній, але вічно юний Славута.

Пісенно дзвенить танцювальний прибій барвистої велелюдної маніфестації. Скрізь — транспаранти, панно, плакати, посмішки, обійми, поцілунки і дарунки. Всі йдуть до велетенської ялинки, якій народ присвоїв горде ім’я “Центральна”.

Хлюпає радість в тисячоголосому хоралі пісень тривожної молодості на імпровізованому острівці людського щастя біля новорічної ялинки. Пішли в танок невтомні ентузіасти, і ось уже їх підтримують. Під пахви.

Линуть урочисті звуки. Не стихає схвильований гомін. До ялинки підходять Діди Морози зі Снігуроньками, Баби Яги з масовиками-витівниками та інші учасники новорічної імпровізації. Де, в якій країні шанують так людей труда? І хай дехто на Заході виношує плани зазіхання — їм не спинити поступу нашого свята!

— Дами і мужчини! — сказала зокрема краща Снігуронька. — За попередніми даними десь о двадцять четвертій годині заступить Новий рік. Щоб їлося і пилося, щоб хтілося і моглося виконувати і перевиконувати!

Всі встають і дивляться на ялинку. “Гордість зони відпочинку”, — так образно назвали її лісоруби.

На закінчення був даний концерт силами кращих мистецьких сил. Виділялися сильні голоси, злагоджено звучали баритональні дисканти, також танцювали-дріботіли. Особливо вдалася древня, але вічно юна пісня “Як засядем, браття, коло чари…”.

ЛІСОВА ПІСНЯ

Змалку полюбив чарівні гірські ліси легінь Іванко Бовт. Зі своєю нерозлучною супутницею бензопилкою він щоденно виконує норми на 130-150 процентів.

МОЛОДЦІ І РОЗЗЯВИ

На недільнику по збиранню металевого брухту перше місце вибороли учні шкіл Молодіжного райоиу.