Страница 90 из 158
— Отож, бачите, друзі мої, — говорив далі Херемон, — що неможливо мати про божество величніших уявлень, ніж наші, але ми вважали, що нам можна обожнити певну частину якостей Бога і його стосунків з нами, творячи з них окремі божества, а радше втілення окремих божественних якостей.
Так, наприклад, божий розум ми називаємо Емеф, коли цей розум виражений словами — ми звемо його Тот, тобто переконання, або Ермет, тобто тлумачення.
Коли божий розум, що несе в собі правду, сходить на землю і діє у вигляді плідності, тоді він називається Амон. Коли цей розум з’являється у вигляді мистецтва, тоді ми називаємо його Пта, або Вулканом, коли ж він являється у вигляді добра, ми звемо його Озирисом.
Ми вважаємо Бога єдиним, однак нескінченна кількість благодійних відносин, у які він входить з нами, зумовлює, що ми дозволяємо собі, ніяк не принижуючи Його величі, вважати Його істотою збірною, бо Він, по суті, і є збірним і нескінченно різноманітним у якостях, які ми в ньому бачимо.
Що стосується духів, то ми віримо, що кожен з нас має їх двох — злого і доброго. Душі героїв найближче по природі до духів, а особливо ті, що ведуть перед у сонмі душ.
Богів щодо їхньої сутності можна порівняти з ефіром, героїв і духів — з повітрям, звичайні ж душі мають у собі вже щось земне. Провидіння Боже ми порівнюємо зі світлом, яке заповнює всі простори між світами. Давні перекази розповідають нам також про безліч ангелів, тобто посланників, обов’язком яких є об’явлення наказів Божих, та про інші сили, ще вищого ступеня, яких євреї, що живуть між еллінами, назвали архонтами чи архангелами.
Ці з-поміж нас, які присвятили себе жрецтву, переконані, що мають владу викликати богів, духів, ангелів, героїв і душі. Однак не можуть виконувати цих теургічних дій, не порушуючи загального порядку всесвіту. Коли боги сходять на землю, сонце й місяць ховаються на якийсь час від поглядів смертних.
Архангели оточені яснішим світлом, ніж ангели. Душі героїв мають менше блиску, ніж душі ангелів, однак більше, ніж душі звичайних смертних, які оповиває тінь.
Князі Зодіаку з’являються у надзвичайно величному вигляді. Крім того, ми розрізняємо безліч особливих обставин, які супроводжують появу різних істот і служать для відрізнення одних від других. Так, наприклад, злих духів можна пізнати по злостивих впливах, які тягнуться слідом за ними.
Щодо ідолів, то ми віримо, що коли їх виробляємо при певному визначеному положенні небесних тіл або з певними теургічними церемоніями, тоді можемо надати їм якихось ознак божественної істоти. І все ж це мистецтво настільки оманне і негідне справжнього пізнання Бога, що ми звичайно залишаємо його жерцям значно нижчого ступеня, аніж той, до якого я маю честь належати.
Якщо якийсь із наших жерців викликає богів, він до певної міри стає причетним до їхньої сутності. Однак він не перестає бути людиною, просто божественна природа проникає в нього до певного ступеня, і він певним чином поєднується з Богом. Перебуваючи в такому стані, він з легкістю може наказувати нечистим, тобто земним духам, і виганяти їх з тіл, які вони опанували. Часом наші жерці, поєднуючи певні камені, трави й речовини тваринного походження, утворюють суміш, яка може стати місцем перебування божества; але справжнім вузлом, що поєднує жерця з божеством, є молитва.
Усі ці обряди й догмати, про які я вам розповів, ми приписуємо не Тоту, тобто третьому Меркурію, який жив за часів Озимандії, а пророку Бітису, який жив на дві тисячі років раніше і витлумачив вчення першого Меркурія. Однак, як я вам вже казав, час багато чого додав, змінив, тому я не думаю, щоб давня релігія могла дійти до нас у своєму первинному вигляді. І під кінець якщо вже казати вам все до кінця, наші жерці часом відважуються погрожувати власним богам; тоді під час принесення жертв вони висловлюються так: «А якщо ти не виконаєш мого бажання, то я відкрию найприхованіші тайники Ізиди, зраджу таємниці безодні, розтрощу скриню Озириса і розсиплю його члени».
Визнаю вам, що мені зовсім не подобаються ці закляття, від яких повністю утримуються навіть халдеї.
Коли Херемон дійшов до цього місця своїх повчань, один з нижчих жерців ударив у дзвін, що вже північ; оскільки ж і ви також наближаєтеся до місця вашої ночівлі, то дозвольте мені відкласти до ранку продовження моєї розповіді.
Вічний Жид пішов далі, а Веласкес запевнив нас, що не довідався нічого нового, і все це можна знайти в книзі Ямвліха.
— Це твір, — додав він, — який я читав дуже уважно і ніколи не міг зрозуміти, яким чином критики, які вважали цілком вірогідним лист Порфірія до єгиптянина Анебона, визнали відповідь єгиптянина Абаммона вигадкою Порфірія. Я гадаю, що Порфірій просто додав до свого твору відповідь Абаммона з деякими власними зауваженнями щодо грецьких і халдейських філософів.
— Хто б це не був, Анебон чи Абаммон, — сказав Уседа, — я можу ручатися, що Вічний Жид казав вам щиру правду.
Ми прийшли на місце ночівлі й з’їли легку вечерю. Циган, маючи вільний час, став далі розповідати свої пригоди.
Молодий Суарес, розповівши мені, як закінчилася його перша зустріч у Буен-Ретіро, не міг здолати сон, який, правду кажучи, був дуже йому потрібен для відновлення сил. Незабаром він глибоко заснув, зате наступної ночі продовжив так:
Я покинув Буен-Ретіро з серцем, переповненим коханням до прекрасної незнайомки і обуренням проти Бускероса. Наступного дня, а була це якраз неділя, я гадав, що зустріну в якомусь костелі предмет моїх мрій. Три я відвідав надаремно, нарешті знайшов її в четвертому. Вона пізнала мене, після служби вийшла з костелу й, проходячи, підійшла до мене й промовила впівголоса:
— Це був портрет мого брата.
Вона вже зникла, а я все ще стояв, наче прикутий, на своєму місці, зачарований тими кількома словами, які почув, бо ж був переконаний, що байдужість не підказала б їй цієї заспокійливої для мене думки.
Повернувшись до готелю, я наказав принести обід, сподіваючись, що цього разу уникну свого непрошеного гостя, але разом з першою стравою увійшов Бускерос, який кричав на все горло:
— Сеньйоре дон Лопес, я відмовився від двадцяти запрошень, щоб прийти до тебе. Я вже казав тобі, що я весь до твоїх послуг!
Мені раптом захотілося сказати нахабі щось неприємне, але я пригадав, що батько заборонив мені оголяти шпагу, тому, хочеш не хочеш, повинен був уникати сварки. Бускерос наказав принести собі столовий прибор, всівся й, звертаючись до мене з радісним обличчям, сказав:
— Визнай, сеньйоре дон Лопес, що я вчора зробив тобі велику послугу: наче ненавмисне сповістив молодій особі, що ти є сином одного з найбагатших неґоціантів Кадикса. Щоправда, вона вдавала нестримний гнів, але тільки щоб переконати тебе, ніби багатство не справляє на її серце ніякого враження. Не вір цьому, сеньйоре дон Лопес. Ти молодий, пристойний, розумний, але пам’ятай, що ні в якому коханні золото тобі не зашкодить. Зі мною, наприклад, зовсім інша справа. Коли мене кохали, то тільки заради мене самого, і я ніколи не пробуджував пристрасті, коли б звертали увагу на мій маєток.
Бускерос ще довго верз такі самі дурниці, нарешті, з’ївши обід, пішов. Під вечір я подався до Буен-Ретіро, однак із потаємним передчуттям, що цього разу не зустріну прекрасної Інеси. Вона й справді не прийшла, зате я застав там Бускероса, який цілий вечір не відходив від мене.
Наступного дня він знову прийшов на обід, а виходячи, попередив, що увечері зустрінеться зі мною в Буен-Ретіро. Я відповів йому, що він мене там не застане, а оскільки був переконаний, що він не повірить моїм словам, то під вечір сховався в одній крамничці по дорозі до Буен-Ретіро і через мить побачив Бускероса, який спішив до парку. Не знайшовши мене там, він повернувся, стурбований, і пішов шукати мене на Прадо. Тоді я чимшвидше подався до Буен-Ретіро й, прогулявшись кілька разів по головній алеї, помітив свою прекрасну незнайомку. Я підійшов до неї з шанобливістю, яка, наскільки я міг помітити, дуже їй сподобалась, проте не знав, чи маю подякувати їй за те, що вона сказала в костелі. Вона, мабуть, сама хотіла заспокоїти мою збентеженість, бо промовила, сміючись: