Страница 23 из 158
Остерігши мене таким чином, незнайомець приклякнув перед пустельником, який наповнив йому капелюх каштанами, потім зробив те саме перед кабалістом, але тут же підхопився й сказав:
— Від тебе я не хочу нічого. Якщо розкажеш, хто я такий, то гірко про це пошкодуєш.
Сказавши це, він вийшов із келії. Коли ми лишилися самі, кабаліст почав сміятися й сказав:
— Аби довести, як я мало боюся погроз цієї людини, то одразу ж і скажу вам що це Вічний Жид, про якого ви напевне мусили чути. Вже сімнадцять століть, як він ані сів, ані ліг, не відпочив, не заснув. Безперервно ідучи, він з’їсть ваші каштани і завтра вранці буде вже миль за шістдесят звідси. Найчастіше пробігає він в усіх напрямках безмежні пустелі Африки. Годується сирими фруктами, а хижі звірі минають його без найменшої шкоди завдяки священному знаку «тав», вирізаному в нього на чолі. Саме тому, як ви помітили, й носить він на голові опаску. В наших околицях він не буває ніколи, хіба що на виклик якогось кабаліста. Взагалі-то можу вам присягтися, що я його сюди не викликав, бо терпіти його не можу. Але мушу також визнати, що він часто знає про найрізноманітніші речі; тому раджу тобі, сеньйоре Альфонсе, не легковажити його осторогою.
— Сеньйоре кабалісте, — відповів я, — Жид сповістив мені, що лист чекає на мене в Пуерто-Лапіче. Я сподіваюся дістатися туди післязавтра, і одразу ж запитаю корчмаря.
— Не треба так довго чекати, — відказав кабаліст. — Мало б я значив у світі духів, якби не міг доставити тобі цього листа раніше.
Сказавши це, він схилив голову на праве плече й вимовив кілька слів владним голосом. Через п’ять хвилин на стіл упав великий лист, адресований мені. Я розпечатав його й прочитав таке:
Сеньйоре Альфонсе!
Згідно наказу Його королівської величності, нашого наймилостивішого повелителя, дона Філіпа V, попереджаю тебе, щоб ти затримав свій приїзд до Кастилії. Цю заборону слід приписати лише тому нещастю, яке зумовило, що на тебе розгнівався святий трибунал, який займається збереженням чистоти віри в Іспанії. Нехай тільки цей випадок ніяк не зменшує твоєї готовності й бажання служити королю. В даному листі пересилаю тобі дозвіл на тримісячну відпустку. Проведи цей час на кордоні Кастилії та Андалузії; однак не перебувай надто довго в жодній з обох тих провінцій. Про заспокоєння твого шановного батька вже потурбувалися й представили йому всю цю справу в світлі, яке його ніяк не стривожить.
Твій доброзичливець дон Санчо де Тор де Пенья, військовий міністр.
До цього листа був доданий дозвіл на тримісячну відпустку з усіма необхідними підписами й печатками.
Ми віддали належне поспіху гінців кабаліста, а потім стали просити його, щоб він виконав свою обіцянку й розповів нам про події минулої ночі у Вента-Кемаді. Як і попереднього дня, він відповів нам, що ми не зрозуміємо в його розповіді багатьох речей, а потім, трошки подумавши, почав такими словами:
В Іспанії мене звуть дон Педро де Уседа, і під цим іменем в одному дні дороги звідси я маю чудовий замок. Справжнє ж моє ім’я — рабин Цадок Вен Мамун, бо я єврей. Признаватися в цьому дещо небезпечно в Іспанії, але поза тим, що я вам вірю, хочу вас попередити, що зашкодити мені було б не так просто. Вплив зірок на моє призначення почав виявлятися з перших же хвилин мого життя. Батька мого, який склав мій гороскоп, охопила радість, коли він побачив, що я з’явився на світ у той момент, коли сонце переходило в знак Діви. Він, щоправда, використав усі свої вміння, щоб досягти цієї мети, але не чекав такого прекрасного наслідку.
Я не мушу вам казати, що мій батько, Мамун, був першим астрологом свого часу. Однак астрологія була однією з найнезначніших наук, якими він оволодів; особливих успіхів домігся він у вивченні кабалістики — до ступеня, якого не осягнув до того часу жоден інший рабин.
Через чотири роки після моєї появи на світ у мого батька народилася донька під знаком Близнят. Незважаючи на цю вікову різницю, виховували нас однаково. Я ще не мав дванадцяти років, а сестра восьми, коли ми вже говорили гебрайською, халдейською, сиро-халдейською, знали мови самаритян, коптів, абиссінців і різні інші мертві чи вмираючі мови. А ще ми без допомоги олівця могли розкласти літери кожного слова згідно з усіма засадами, визначеними правилами кабалістики.
Мені якраз виповнювалось дванадцять, коли наше волосся з надзвичайною старанністю уклали в кільце; щоб не образити соромливості, властивої знакам, під якими ми народилися, їсти нам давали м’ясо чистих тварин, вибираючи для мене самців, а для моєї сестри — самок.
Коли мені пішов шістнадцятий рік, батько вирішив допустити нас до таємниць кабали «Сефірот». Спершу він дав нам в руки «Сефер Зохар», або так звану «Світлу Книгу», в якій нічого не можна зрозуміти, так її яснота осліплює свідомість читачів. Потім ми заглибились у «Сіфра Дізенуїта», тобто «Таємничу Книгу», у якій найзрозуміліше речення може з успіхом видатися загадкою. Нарешті ми приступили до «Ідра Рабба» та «Ідра Зутта», тобто до «Великого» і Малого Зібрання». Це бесіди, в яких рабин Сімон, син Іохая, автор двох попередніх творів, знижуючи стиль до звичайної розмовної мови, вдає, що навчає своїх приятелів найпростішим речам, а насправді відкриває їм найдивовижніші таємниці, а радше усі ті одкровення походять безпосередньо від пророка Ілії, який потайки покинув небесну країну й був присутній серед співрозмовників під іменем рабина Авви.
Можливо, ви всі уявляєте собі, що начебто дістали справжнє поняття про ці божественні книги з латинського перекладу, виданого разом з халдейським оригіналом у 1684 році в маленькому німецькому містечку Франкфурт, але ми сміємося з зарозумілості тих, котрі гадають, що достатньо звичайного людського зору, щоб читати ті книги. Цього вистачає в декількох сучасних мовах, але в гебрайській кожна літера є числом, кожне слово — премудрою комбінацією, кожне речення — грізною формулою, і якщо хтось зуміє вимовити її з потрібними придихами й наголосами, то легко зможе пересувати гори й осушувати ріки.
Ви добре знаєте, що Адонай словом створив світ, а потім сам перетворився в слово. Слово приводить в рух повітря і розум, одночасно впливаючи на відчуття і на душу. Хоча ви й невтаємничені, проте зможете з цього зробити висновок, що слово є необхідним посередником між матерією і всяким духом.
Можу вам лиш сказати, що ми не тільки з кожним днем набували нових знань, але й нової могутності. І навіть якщо ми не сміли її ще використовувати, то хоча б втішалися, горді тим, що, згідно з нашим внутрішнім переконанням, ця сила схована в нас. Проте незабаром найсумніша подія перервала наші кабалістичні насолоди.
Щодня ми з сестрою спостерігали, як наш батько Мамун дедалі більше втрачає сили. Він вже здавався чистим духом, який лиш для того увійшов у людську постать, щоб його легше помітили земні істоти. Нарешті одного дня він звелів прислати нас у його робітню. Вигляд у нього був такий достойний і божественний, що ми мимоволі впали перед ним на коліна. Він залишив нас у цьому положенні й, показуючи на клепсидру, сказав:
— Поки цей пісок пересиплеться, мене вже не буде на цьому світі. Запам’ятайте всі мої слова… Сину мій, спершу я промовлю до тебе. Для тебе я призначив неземних дружин, дочок Соломона й цариці Савської. До їхнього приходу на світ ніхто не думав, що вони стануть безсмертними, але Соломон навчив царицю вимовляти ім’я Сущого. Цариця вимовила це ім’я в ту мить, коли вона народжувала. Прилетіли духи Великого Сходу й прийняли двох близнят, поки ті ще не торкнулися нечистої оселі, яка зветься землею; потім понесли їх у сферу дочок Елоїма, де їм було дароване безсмертя зі здатністю розділити його з тим, кого колись дві сестри оберуть своїм спільним чоловіком. Це якраз ті дві жони з невисловленими прикметами, яких їхній батько згадує в своїй «Шир гаш-ширім», або в «Пісні над піснями». Застановися над цією божественною епіталамою, затримуючись на кожному дев’ятому вірші… Для тебе, доню моя, я призначаю значно прекрасніший зв’язок. Твоїми чоловіками будуть двоє Тоамімів, тих самих, яких греки знали під ім’ям Діоскурів, а фінікійці — Кабірів, одне слово — Близнята Зодіаку. Що я кажу?.. серце твоє надто чуле… я боюся, щоб якийсь смертний… вже немає піску в клепсидрі… помираю.