Страница 116 из 158
— Тут треба діяти, повторюю, а якщо цей візит пов’язаний з нашою головною справою, то я повинен бути присутній при ньому або принаймні чути всю розмову з другої кімнати.
Суарес кинув благальний погляд на Бускероса, який, бачачи, що хворий дуже не хоче, аби Бускерос був присутній, вийшов у сусідню кімнату й сховався за дверима. Сеньйора Авалос залишалася недовго; вона радісно привітала одужання Суареса, запевнила його, що Інеса не перестає думати про нього й кохати його, що це на її прохання вона прийшла його провідати й що врешті-решт Інеса, яка уболіває за нього, дізнавшись про нове нещастя, яке його спіткало, вирішила цього вечора відвідати його разом з тіткою і словами втіхи й надії додати йому стійкості, щоб протистояти випробуванням долі.
Коли сеньйора Авалос пішла, Бускерос знову увірвався в кімнату й сказав:
— Що я чую? Прекрасна Інеса хоче нас відвідати цього вечора? Оце справжній доказ кохання! Бідна дівчина навіть не думає, що цим нерозважним вчинком може погубити себе назавжди; але ми подумаємо за неї. Сеньйоре дон Лопес, я біжу до своїх друзів, розставлю їх на чатах і накажу, щоб нікого чужого не впускали в дім. Будь спокійний, я беру справу в свої руки.
Суарес хотів щось відповісти йому, але дон Роке вискочив, як ошпарений. Бачачи, що наближається нова буря і що Бускерос знову задумав якусь витівку, я, не сказавши ні слова хворому, побіг чимшвидше до Толедо й розповів йому про все, що сталося. Кавалер наморщив чоло, замислився й сказав, щоб я повернувся до Суареса й запевнив його, що він докладе всіх зусиль, аби не дати нахабі наробити дурниць. Увечері ми почули, як біля дому зупинилася карета. Через хвилину увійшла Інеса зі своєю тіткою. Щоб не стати ще одним нахабою, я тихцем вислизнув за двері, аж тут знизу добіг до мене якийсь галас. Спустившись вниз, я побачив Толедо, який бурхливо сперечався з якимось незнайомцем.
— Сеньйоре, — говорив чужоземець, — кажу тобі, що я увійду сюди. Моя наречена призначає собі в цьому будинку побачення з якимось міщанином з Кадикса, я це знаю напевне. Приятель цього негідника в присутності мого управителя вербував «Під Золотим Оленем» якихось галабурдників, які мали допомогти йому пильнувати, щоб ніхто не сполошив пару голубочків.
— Вибач, сеньйоре, — відповів Толедо, — але я ніяк не можу дозволити тобі увійти в цей дім. Я не заперечую, що нещодавно сюди увійшла молода жінка, але це одна моя родичка, яку я нікому не дозволю ображати.
— Брехня! — вигукнув незнайомець. — Цією жінкою є Інеса Моро, моя наречена.
— Сеньйоре, ти назвав мене брехуном, — сказав Толедо. — Байдуже, маєш ти слушність чи ні, але ти образив мене, тому тут, на цьому місці даси мені сатисфакцію. Я кавалер Толедо, брат герцоґа Лерми.
Незнайомець підняв капелюха й відповів:
— Герцоґ Санта Маура, до твоїх послуг, сеньйоре.
Сказавши це, він відкинув плащ і добув шпагу. Ліхтар, повішений над дверима, кидав бліде світло на дуелянтів. Я припав до стіни, чекаючи кінця цієї нещасної пригоди. Раптом герцоґ випустив шпагу з рук, схопився за груди й звалився на землю. Саме в ту мить, на щастя, лікар герцоґа Лерми прийшов провідати Суареса. Толедо підвів його до герцоґа й з тривогою запитав, чи рана смертельна.
— Нічого подібного, — відповів лікар. — Накажіть його лише якнайшвидше перенести в дім і перев’язати, через кільканадцять днів він буде здоровий, шпага навіть не торкнулася легенів.
З цими словами він дав пораненому нюхальну сіль. Санта Маура розплющив очі; кавалер тоді підійшов до нього й сказав:
— Вельможний герцоґ, ти не помилявся, прекрасна Інеса тут, у молодого чоловіка, який кохає її більше власного життя. Після того, що між нами сталося, я гадаю, що у вашої ясновельможності достатньо шляхетності, аби не примушувати молоду дівчину до укладення шлюбу, який їй зовсім не до серця.
— Сеньйоре кавалере, — слабким голосом відповів Санта Маура, — не випадає мені сумніватися в правдивості твоїх слів, однак мене дивує, що сама Інеса не попередила мене, що її серце вже їй не належить. Кілька слів з її вуст чи кілька літер, написаних її рукою…
Герцоґ хотів ще говорити, але знову знепритомнів; його понесли в його будинок, Толедо ж побіг нагору сповістити Інесі, чого вимагає її залицяльник, який погоджується залишити її в спокої й зректися її руки.
Що ж вам ще сказати? Ви самі можете вгадати кінець пригоди. Суарес, переконаний, що красуня кохає його, швидко одужував. Він втратив батька, але здобув приятеля і дружину, бо батько Інеси не поділяв ненависті, яку відчував до нього небіжчик Ґаспар Суарес, і охоче дав дозвіл на шлюб. Молоде подружжя одразу після шлюбу виїхало до Кадикса.
Бускерос проводжав їх кілька миль за межі Мадрида й зумів вициганити у молодого за уявні послуги гаман золота. Щодо мене, то я гадав, що доля ніколи більше не зіштовхне мене з незносним нахабою, до якого я відчував невимовну відразу, проте сталося інакше.
Я вже якийсь час помічав, що дон Роке називає прізвище мого батька. Я передбачав, що це знайомство не може бути для нас корисним, тому почав стежити за кожним його кроком і дізнався, що Бускерос має родичку по імені Ґіта Сімієнто, яку він хоче неодмінно видати за мого батька, знаючи, що дон Авадоро — людина заможна, може, навіть багатша, ніж усі думають.
У кожному разі, прекрасна Ґіта вже знімала квартиру в домі по вузькій вуличці, на яку виходив балкон мого батька.
Тітка моя жила тоді в Мадриді. Я не міг утриматись, щоб не обняти її. Достойна сеньйора Даланоса, побачивши мене, розчулилась до сліз, хоча й заклинала мене не показуватись на людях, доки не мине час моєї покути. Я розповів їй про наміри Бускероса. Вона вирішила, що необхідно покінчити з ними, й пішла порадитись до свого дядька, шановного театинця Херонімо Сантоса, але той рішуче відмовив їй у допомозі, твердячи, що він, будучи монахом, не повинен втручатися в мирські справи, а в родинні справи втручається тільки тоді, коли йдеться про примирення ворогуючих чи запобігання розпусті, а про будь-які інші випадки він навіть чути не хоче. Полишений на самого себе, я хотів був довіритись кавалерові; але тоді мені б довелося розповісти йому, хто я, чого я аж ніяк не міг зробити, не порушивши законів честі. Тим часом же я пильно стежив за Бускеросом, який після від’їзду Суареса причепився до Толедо, хоча зовсім не так настирливо, і щоранку приходив запитати, чи не потрібні кавалеру його послуги.
Коли циган дійшов до цього місця, один з його ватаги прийшов доповідати йому про все, що було зроблено, і того дня ми більше не бачилися.
День сорок восьмий
Наступного дня, коли ми всі зібралися, циган, поступаючись нашим проханням, продовжив свою розповідь.
Лопес Суарес уже два тижні був щасливим чоловіком чарівної Інеси, Бускерос же, домігшись, як йому здавалося, такого щасливого завершення справи, причепився до Толедо. Я попередив кавалера про нахабство його сателіта, але дон Роке сам добре відчував, що цього разу слід бути обачливішим. Толедо дозволив йому приходити до себе, і Бускерос знав, що для збереження цього права не слід ним зловживати.
Одного дня кавалер запитав його, що то був за роман, якому герцоґ Аркос віддавався стільки років, і чи дійсно та жінка була такою чарівною, що змогла так надовго прив’язати до себе герцоґа.
Бускерос набрав поважного вигляду й сказав:
— Ваша вельможність, без сумніву, сильно переконана в моїй відданості, якщо запитує мене про таємницю мого колишнього опікуна. З іншого боку, я горджуся таким близьким знайомством з вашою вельможністю, аби не сумніватися, що певного роду легкість, яку я помітив у вашому поводженні з жінками, ніяким чином не стосуватиметься мене і що ваша вельможність не захоче наразити на небезпеку свого вірного слугу, розголосивши таємницю.