Страница 113 из 158
І справді, Веласкес добув свої таблички й пильно щось рахував.
— Пробач мені, сеньйоре, — відповів наш математик, — твоя розповідь справді мене зацікавила, я уважно слухав тебе, не відволікаючись ні на мить. Коли я йшов за тобою дорогою твого життя й бачив, що одна й та сама пристрасть здіймала тебе вгору, коли ти починав свій шлях, утримувала тебе на осягненій висоті в середині твого життя й служить тобі опорою ще й на схилі твоїх днів — мені здалося, що я бачу замкнену криву, ординати якої в міру руху по осі абсцис спочатку зростають згідно з рівнянням кривої, потім, десь посередині, залишаються однаковими, а далі меншають прямо пропорційно до попереднього зростання.
— Ти ба, — відповів маркіз, — я гадав, що можна з моїх пригод вивести моральне повчання, але ніколи не думав, щоб їх можна було описати рівнянням.
— Тут не йдеться про твої, сеньйоре, пригоди, — сказав Веласкес, — а про людське життя взагалі, про фізичну й моральну активність, яка зростає з віком, затримується на мить, а потім спадає і тому — так само, як і інші сили — підлягає незмінному закону, тобто певному відношенню між кількістю років і мірою активності, яка зумовлена силою духу. Я хочу пояснити це детальніше. Припустимо, що твій життєвий шлях — це довга вісь еліпса, що ця довга вісь поділена на дев’яносто років, які тобі призначено прожити, а половина малої осі поділена на п’ятнадцять однакових відрізків. Зверніть увагу, що відрізки малої осі, які являють собою ступені активності, відрізняються за величиною від частин великої осі, що позначають роки. За самою природою еліпса ми отримуємо криву лінію, яка спочатку швидко піднімається, затримується на мить майже на тому самому місці, а потім опускається прямо пропорційно до попереднього підйому.
Припустимо, що час приходу на світ — це початок координат, де X та Y ще дорівнюють нулю. Ти народжуєшся, сеньйоре, і через рік ордината становитиме 31/10. Наступні ординати вже не зростатимуть на 31/10. Тому різниця від нуля до істоти, яка ледь белькоче про найелементарніші поняття, є значно більшою від будь якої наступної різниці.
У людини в два, три, чотири, п’ять, шість, сім років ординати активності становитимуть 44/10, потім 54/10, 62/10, 69/10, 75/10, 80/10, тобто різниці становлять 13/10, 10/10, 8/10, 7/10, 6/10, 5/10.
Ордината чотирнадцяти років становить 109/10, а сума різниць в усьому другому семиріччі не перевищує 29/10. У чотирнадцять років людина щойно стає юнаком і залишається ним у 21 рік, однак сума різниць протягом цих семи років становить лишень 18/10, а від 21 до 28 років — 12/10. Нагадую вам, що моя крива лінія представляє тільки життя тих людей, пристрасті яких є поміркованими і які є найактивнішими, коли минуть свій сороковий рік і наближаються до сорок п’ятого. Для тебе, сеньйоре, у житті якого кохання було головним чинником, найбільша ордината повинна була прийтися принаймні на десять років раніше, так десь між тридцятим і тридцять п’ятим роками. А отже ти повинен був зростати відносно швидше. Насправді найбільша твоя ордината припала на 35 рік, тому я будую твій еліпс на великій осі, поділеній на 70 років. Тому ордината чотирнадцяти років, яка у людини поміркованої становила 109/10, у тебе становить 120/10; ордината 21 року замість 127/10 у тебе становить 137/10. Зате на 42 році життя у людини поміркованої активність все ще зростає, а у тебе вона вже спадає.
Ще раз на хвильку сконцентруй всю свою увагу. В 14 років ти кохаєш молоду дівчину, в 21 рік — стаєш найкращим з чоловіків. У 28 років ти вперше відверто зраджуєш дружині, але жінка, яку ти кохаєш, обдарована душевною шляхетністю, яке передається і тобі, і в 35 років ти активно виступаєш на суспільній арені. Проте незабаром тебе охоплює жага до фліртів, яка вже проявлялася в 28 років, ордината яких дорівнює ординаті 42 років.
Потім ти знову стаєш чудовим чоловіком, яким був у 21 рік, ордината якого дорівнює ординаті 49 років. Нарешті ти виїхав до одного зі своїх васалів, де спалахуєш коханням до молодої дівчини, такої, яку ти кохав у 14 років, ордината яких дорівнює ординаті 56 років. Я лиш прошу тебе, шановний маркізе, аби ти не думав, що поділивши велику вісь твого еліпса на сімдесят частин, я обмежив твоє життя тільки цією кількістю років. Навпаки, ти можеш безпечно жити дев’яносто років і навіть більше, але в такому разі твій еліпс поступово перетвориться в криву іншого роду, наближену до синусоїди.
Говорячи все це, Веласкес підвівся, страшенно вимахував руками, схопив шпагу, почав креслити нею лінії на піску й, мабуть, виклав би нам усю теорію кривих ліній, що звуться синусоїдами, якби маркіз, як і решта товариства, якого мало цікавили докази нашого математика, не попросив дозволу відправитися на відпочинок. Залишилася тільки Ребека. Веласкес зовсім не звертав уваги на тих, що пішли, йому достатньо було прекрасної ізраїльтянки, тому він почав для неї викладати далі свою систему. Я довго прислухався до нього, але врешті-решт, втомившись від величезної кількості наукових термінів і чисел, які мені, зрештою, ніколи особливо не подобались, не зміг більше опиратися снові й відправився спати. Веласкес же продовжував правити своє.
День сорок шостий
Мексиканці, які вже провели серед нас більше часу, ніж планували, вирішили нарешті з нами розлучитися. Маркіз прагнув умовити ватажка циган, аби той відправився з ними до Мадрида й почав вести життя, яке більше відповідало б його народженню, але циган ні за що в світі не хотів на це погодитись. Він навіть попросив маркіза, аби той ніде про нього не згадував і зберіг таємницю, якою циган маскує своє життя. Мандрівники виявили майбутньому герцоґу Веласкесу найглибшу повагу, яку відчували до нього, і зробили мені честь, попросивши моєї дружби.
Провівши від’їжджаючих до кінця долини, ми довго супроводжували їх поглядами. Під час повернення мені спало на думку, що когось у каравані бракувало; я пригадав дівчину, знайдену під нещасливою шибеницею Лос-Ерманос, тому запитав ватажка, що з нею сталося й чи може це дійсно якась незвичайна пригода, якісь витівки клятих шибеників, які вже так нам далися взнаки. Циган глузливо посміхнувся й сказав:
— Цього разу ти помиляєшся, сеньйоре Альфонсе, але така вже людська природа, що, засмакувавши в чудесах, вона рада пов’язувати з ними найпростіші випадки.
— Маєш слушність, — додав Веласкес, — до цих понять також можна застосувати теорію геометричних прогресій, першим членом яких буде тупий забобонник, останнім же — алхімік чи астролог. А між цими двома членами знайдеться ще багато місця на безліч забобонів, що тяжіють над людством.
— Я нічого не маю проти цього доказу, — сказав я, — але все це аж ніяк не пояснює мені, ким була ця незнайома дівчина.
— Я послав одного з моїх людей, — відповів циган, — аби щось про неї дізнатися. Мені сповістили, що це бідна сирота, розум якої помутився після смерті коханого, і, не маючи ніде притулку, вона живе лиш завдяки доброчинності подорожніх і милосердю пастухів. Найчастіше вона самотою блукає горами й спить там, де застане її ніч. Мабуть, цього разу вона забрела під шибеницю Лос-Ерманос і, не розуміючи всього жаху цього місця, спокійнісінько заснула. Маркіз, охоплений співчуттям, наказав доглядати її, але божевільна, виспавшись, зуміла втекти від сторожі й пропала десь у горах. Мене дивує, що ви досі ніде її не зустріли. Для бідолахи все скінчиться тим, що вона зірветься де-небудь зі скелі й марно загине, хоча визнаю, що нема чого жаліти такого вбогого життя. Часом пастухи, розпаливши вночі вогнище, бачать, як вона несподівано з’являється біля вогню. Тоді Долоріта, бо так звуть цю нещасну, спокійно сідає, уважно розглядає одного з них, а тоді раптом обіймає його за шию й називає іменем померлого коханого. Спочатку пастухи тікали від неї, але пізніше звикли й дозволяють їй безпечно блукати, навіть діляться з нею їжею.
Коли циган усе це розповів, Веласкес почав правити про сили, які протидіють одна одній, поглинають одна одну, про пристрасть, яка після довгої боротьби з розумом нарешті перемогла його й, озброївшись берлом безглуздості, сама запанувала в мозкові. Щодо мене, то мене здивували слова цигана, бо я був певен, що він скористається обставинами й знову пригостить нас довжелезною історією. Можливо, єдиною причиною скорочення пригод Долоріти була поява Вічного Жида, який швидкою ходою вибіг з-за гори. Кабаліст почав промовляти якісь страшні закляття, але Вічний Жид довго не звертав на них уваги, нарешті, неначе просто з ґречності до товариства, наблизився до нас і звернувся до Уседи: