Страница 35 из 54
— Я вас гозумію, — охоче погодився старий. — Я вас дуже добге гозумію. Мені також пгиємно бачити ваше лице, начальнику, але все ж таки нам ского пгийдеться гозпгощатися, і я вам скажу чому. Але насампегед я вас попгошу звільнити цього ідіота, — великим пальцем гість указав на Свинцова, який стояв за його спиною.
— Як ви сказали? — передчуваючи великі веселощі, перепитав капітан. — Ви сказали «цього ідіота»?
— А поясніть мені, хто ж він є? Ви спитайте його, чого він пгичепився до мене на базагі? Що я такого йому згобив?
— А й справді, — капітан повернув голову до підлеглого, — Свинцов, що він такого тобі заподіяв?
— Нехай сам відповість, — похмуро буркнув Свинцов.
— І гозповім, — пригрозив затриманий. — Я все скажу, як було.
— Буду дуже радий вас послухати, — щиро мовив капітан.
Він потягнувся до сейфа позад себе, дістав купку аркушів у лінійку і поклав на стіл перед собою. На першому аркуші було написано:
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ № Громадянина(-нки)..
(прізвище, ім’я, по батькові)
Рік народження
Місце народження
Соціальне походження
Національність
Партійність
Освіта
Професія
Посада і місце роботи
звинуваченого(-ної), підозрюваного(-ної)
(потрібне підкреслити)
в злочинах за ст. ст. КК РРФСР
Капітан вийняв з металевої скляночки самописну ручку з золотим пером, підкреслив потрібне: «звинуваченого» — і доброзичливо поглянув на свого візаві.
— Отже? — сказав капітан.
— Ви хочете записати те, що я вам скажу? — запитав гість майже втішено.
— Неодмінно, — кивнув капітан.
— Згода, пишіть, — зітхнув звинувачений. — Я стага людина, маю пенсію дванадцять кагбованців, а очі в мене відкгиті і бачать, де що дають. У неділю вганці в двадцять хвилин на восьму мене гозбудила дгужина Циля. Записали? Вона сказала: «Мойша, в нас нема що їсти. Ти мусиш піти на базаг і пгодати щось з гечей». А я маю пгофесію швець і в мене завжди є тгохи шкіга. Я взяв стагі хгомові халяви і пішов на базаг. І тут до мене підходить цей ваш ідіот і питає: яке я маю пгаво спекулювати. Я йому пояснюю, що спекуляція — запишіть — це коли купують дешево, а пгодають догого. А я нічого не купую, я тільки пгодаю. Тоді він питає, яке моє пгізвище, і я йому сказав. І він узяв мене за петельки і потягнув у ваше відділення. А кгугом зібгався нагод, і всі стали казати, що тут спіймали шпигуна. А я вам мушу сказати одвегто, що я зовсім не шпигун. У мене є дуже добга пгофесія, і свій шмат хліба я завжди загоблю. А якщо йому не сподобалося моє пгізвище…
— Яке прізвище? — перебив Миляга і звів ручку над протоколом.
— Моє пгізвище — Сталін.
— Капітан здригнувся, але не забув і посміхнутися.
— Як ви сказали?
— Ви добге чули, що я сказав.
Капітан отямився. Він зустрічав усіляких божевільних, серед них і тих, які страждали на манію величності. Він моргнув Свинцову, той зробив порух рукою, і самозванець — чи ж багато йому треба? — гепнув зі стільця.
— О-ой! — застогнав він, підводячись. — Ой начальнику, цей ваш ідіот таки знову б’ється! Ви бачите, в мене з носа тече кгов. Я пгошу записати це у ваш пготокол.
Насилу підвівшись, він стояв перед капітаном і тримався за ніс, з якого справді на підлогу капали великі червоні краплини.
— Ну нічого, — посміхнувся капітан. — Чоловік погарячкував. Але в нього були всі підстави. Він, може, нервовий, а ви його ображаєте, називаєте ідіотом. У його особі ви ображаєте й ті органи, які він представляє. Я вже не кажу про те, що ви посміли назвати себе іменем, яке всім нам надто дороге, яке в нашій країні може носити лише одна людина, ви знаєте, про кого я кажу.
— Ой начальнику! — похитав головою самозванець. — Нащо ви так сувого зі мною говогите? Ви навіть не можете собі уявити, що з вами буде, коли ви побачите мій документ. Ви будете газом з вашим ідіотом вилизувати з підлоги мою кгов язиком. А потім я буду пгиходити до вас і зніматиму штани, і ви газом з вашим ідіотом будете цілувати мене нижче спини.
Новий удар Свинцова звалив його з ніг. При цьому з рота в нього вилетіла вставна щелепа, стукнулася об одвірок і розкололася навпіл. Обхопивши голову руками, самозванець стогнав і вигукував щось недоладне.
— Свинцов, — сказав капітан, — а й справді, де його документ?
— Не знаю, — сказав Свинцов, — не дивився.
— Поглянь.
Свинцов схилився над потерпілим, обмацав його і поклав капітану на стіл старий зашмуляний паспорт. Капітан гидливо розгорнув документ, зиркнув — і очам своїм не повірив. Можливо, вперше в житті усмішка сповзла з капітанового обличчя. Йому здалося, що в кабінеті темно, він увімкнув настільну лампу. Літери, чітко виведені канцелярською тушшю, стрибали перед очима Миляги, він ніяк не міг їх скласти докупи. Слатін, Сатлін, Салтін… Ні, все-таки Сталін. Сталін Мойсей Соломонович. Невже родич? Капітана морозило. Він уже бачив себе поставленим до стінки. Боже ж мій, що це таке? Адже батько Сталіна, здається, був шевцем?
— Свинцов! — сказав капітан, не чуючи власного голосу. — Вийди з кабінету!
Свинцов вийшов. Але це не дало капітанові полегкості. На якусь мить він просто збожеволів і виконував геть марну роботу: то присував до себе якісь папірці, то відсував їх. Потім схопив прес-пап’є, притис ним паспорт, подув на паспорт і обома руками обережно підсунув його на край столу.
А затриманий, проте, все ще лежав на підлозі. Він лежав у тій самій позі, скоцюрбившись і тримаючи голову обома руками, наче боячись, що інакше вона геть відвалиться.
Капітан відсунув стілець і, ставши «струнко», вимовив на весь голос, наче командував:
— Здрастуйте, товаришу Сталін!
Сталін прийняв від обличчя одну руку і недовірливо покосував на капітана.
— Здгастуйте, здгастуйте, — обережно сказав він. — Ми вже бачилися.
Треба було б допомогти йому підвестися, але капітан не наважувався. У нього тремтіли коліна і в роті з’явився керосиновий присмак.
— Ви… — сказав він і ковтнув слину. — Ви… — і облизав губи. — Ви тато товариша Сталіна?
— Ой, як у мене все болить! — Сталін поліз рачки по підлозі, підібрав спершу один шматок щелепи, потім другий. — Мої зуби! — простогнав він, дивлячись на ці уламки. — Боже мій, що я тепег без них гобитиму?
Він насилу підвівся і сів перед капітаном. Поглянув йому в очі.
— Що, злякався, бандит? — запитав він зловтішно. — Сідай, сволото, сто болячок тобі в печінки! Де я візьму тепег такі зуби?
— Ми вам вставимо нові, — поквапився запевнити капітан.
— Нові, — передражнив старий. — Де ви візьмете такі нові, хотів би я знати? Ці зуби вставляв мені мій син. Хіба в цьому місті хтось уміє гобити такі зуби?
— Ці зуби робив особисто товариш Сталін? — розчулився капітан і простягнув руку. — Можна помацати?
— Дугень! — сказав Сталін, відсуваючи уламки. — У тебе гуки в кгові, а ти ними все хочеш мацати.
Ураз у голові капітана проклюнувся рятівний спомин. Коли це батько Сталіна, то, значить, сам Сталін мусить зватися Йосип Мойсейович. Але ж його звати… його ж звати… — Миляга ніяк не міг згадати по батькові улюбленого вождя.
— Я вибачаюсь, — розпочав він нерішуче, — але ж, здається, у тата товариша Сталіна інше прізвище. І ім’я не таке, — поступово капітан отямлювався. — Чому ж, власне кажучи, ви себе видаєте за татуся товариша Сталіна?
— Тому що я і є тато товариша Сталіна. Мій син, товариш Зіновій Сталін, найвідоміший у Гомелі зубний технік.
— Он воно що! — до капітана повернувся грайливий настрій. — Ну що ж, у нас зубні техніки теж працюють дуже непогано.
Він натиснув на кнопку дзвінка. У дверях з’явилася Капа.
— Свинцова! — наказав капітан.
— Зараз, — Капа вийшла.
— Ви хочете знову покликати сюди того ідіота? — захвилювався Сталін. — Ви знаєте, я вам не гаджу цього гобити. Ви ще молода людина, у вас усе попегеду. Навіщо вам псувати свою каг’єгу? Послухайтеся погади стагого.