Ув'язнений 603

-- Отже, в мене не лиша╓ться вибору. Я хочу опанувати св╕й дар. Чого коштуватиме мен╕ це навчання?

-- Про ц╕ну ми поговоримо п╕зн╕ше. Безлик╕ проведуть тебе. Ти повинен знайти жреця Мана, який живе на остров╕ Блаженних. Скажеш, що Морр╕ган прислала тебе на навчання.

* * *

Замок Мана був схожий на кам'яну цитадель, оточена яблуневим садом. Червон╕ ╕ жовт╕ плоди звисали з високих дерев. В густ╕й трав╕ стрибали кролики ╕ олен╕. Налякан╕ появою Джона, вони втекли подал╕ ╕ заховалися за яблунями, спостер╕гаючи, що в╕н буде робити дал╕.

Тим часом чолов╕к побачив пом╕ж дерев старого. В╕н мав довге сиве волосся з густою бородою. Одягнений старий був у с╕ру рясу. В╕н ходив по яблуневому саду ╕ збирав у кошик фрукти. Джон п╕д╕йшов ближче ╕ прив╕тався з ним.

-- Мене звати Джон См╕т. А ви напевно жрець Ман?

-- ╤мена тут не мають значення. - в╕дпов╕в старий, продовжуючи зривати яблука з дерев ╕ класти ╖х у кошик.

-- Справа в тому, що в мене ╓ дар, але я не вм╕ю ним користуватися. Мене прислала королева Морр╕ган, щоб ви допомогли мен╕ вивчити св╕й дар, ╕накше в╕н вб'╓ мене.

-- Вс╕ коли-небудь помирають. Чи варто тоб╕ продовжувати шлях?

-- Гадаю, що так. Мен╕ ╓ заради чого жити.

-- Сила, якою ти над╕лений це великий дар. Чи можеш ти заприсягтися, що будеш використовувати ╖╖ на благо?

-- Авжеж!

-- Що ж... - жрець почав гладити свою довгу сиву бороду. - Побачимо, що з цього вийде.

Ман вид╕лив Джонов╕ окрему к╕мнату в замку ╕ нагодував пишною вечерею. Чолов╕к прийняв це за гостинн╕сть, хоча така щедр╕сть його насторожувала.

Наступного дня Джон вже чекав на старого посеред яблуневого саду, як вони ╕ домовлялись. Ман наказав почати все з медитац╕╖.

-- Ти повинен п╕знати глибину сво╓╖ сутност╕. Для початку поринь у сво╖ спогади.

Джон с╕в на м'яку траву ╕ заплющив оч╕. Легкий теплий в╕терець дув йому у спину. Ман почав наш╕птувати йому на вухо незрозум╕л╕ слова. Розслабившись, у голов╕ Джона запанував морок. Чолов╕к поринув у якийсь блаженний сон. Згодом Джон почав бачити невиразн╕ картинки. Все почало вимальовуватися. М╕стер См╕т знаходився у власному дитинств╕. Тепер в╕н м╕г бачити, що в╕дбувалося у його будинку багато рок╕в назад. Тут Джон був лише спостер╕гачем.

Всередин╕ будинка був маленький 3-р╕чний Джон ╕ його нянька Роза. Батьки малюка були на робот╕. Нянька поц╕лувала хлопчика в лоб ╕ вклала спати.

-- П╕сля об╕ду вс╕ д╕ти сплять. Якщо не будеш спати, я все розпов╕м тво╖м батькам. Ти ж слухняний хлопчик Джон╕? - усм╕хнулася Роза ╕ щ╕льно укрила його ковдрою.

Той у в╕дпов╕дь т╕льки схвально кивнув головою. Нянька дочекалася поки Джон засне, а пот╕м подзвонила до свого бойфренда.

-- Малий заснув. Можеш при╖хати, солоденький.

Джон прокинувся в╕д скрипу л╕жка, який доносився з батьк╕всько╖ спальн╕. Зв╕дти лунали стогони Рози. Хлопчику хот╕лося пити, але в╕н боявся покликати ╖╖, бо вона в╕длупцю╓ його, як це було минулого разу ╕ розпов╕сть все батькам. Тод╕ в╕н вир╕шив сам п╕ти на кухню.

Дитя ╕з зусиллям вил╕зло з колиски ╕ гепнулось на п╕длогу. Але нянька не почула цього, а скрип ╕з сус╕дньо╖ к╕мнати лише посилився. Хлопчик оминув спальню батьк╕в ╕ п╕д╕йшов до сход╕в, як╕ вели вниз. Дорослий Джон знав, що трапиться дал╕. В╕н з ус╕╓╖ сили почав стукати у двер╕ ╕ кликати Розу. Але в╕н забув, що це були лише спогади ╕ н╕чого не можна зм╕нити у сво╓му примарному т╕л╕, яке знаходиться у власних спогадах.

Дитина почала спускатися сходами. Малюку здавалися сходи безк╕нечними. Страх парал╕зував його. Але пот╕м Джон╕ оговтався ╕ поставив ногу на наступну сходинку. В╕н ступав все нижче ╕ нижче. Хлопчик подивився у самий низ. Йому здалося, що до земл╕ його в╕дд╕ляють ще десятки довжелезних сходинок. Страх пробрався в середину. В голов╕ запаморочилось ╕ нога Джона з╕сковзнула з╕ сход╕в. Хлопчик покотився вниз ╕ боляче вдарився головою об кут сходинки. Сильний шум продзвен╕в у його вухах. Картинка пливла у нього перед очима. За хвилину в╕н побачив розмитий образ Рози, яка схилилася над ним. Скоро все потемн╕ло в нього перед очима ╕ Джон╕ втратив св╕дом╕сть. Морок заполонив все навколо ╕ чолов╕к вийшов з медитац╕╖.

-- Як ти себе почува╓ш, Джоне? - запитав Ман.

М╕стер См╕т покрився сиротами. Холодн╕ краплини поту ст╕кали по спин╕ ╕ чол╕. Серце шалено калатало.

-- З мене досить! Я не хочу туди б╕льше повертатись!

-- Ти повинен прийняти сво╓ минуле таким, яким воно було. ╤ позбутися того, що турбу╓ тво╓ серце.

-- На сьогодн╕ з мене вистачить. Я п╕ду скупаюсь ╕ в╕дпочину.

Вечеря пройшла у повн╕й тиш╕. Джон вдавав н╕би ╖сть, але йому н╕ один шматок не л╕з в горло. П╕зн╕ше в╕н все-таки заставив себе з'╖сти трохи курятини.

Всередин╕ замка була велика б╕бл╕отека. Джон взяв одну книгу, щоб в╕двол╕ктися в╕д поганих думок. Прочитавши сотню стор╕нок, чолов╕к заснув з романом в руц╕.

Наступного ранку Джон змусив себе продовжити медитац╕ю. На вулиц╕ була при╓мна тепла погода. Дув легенький теплий в╕терець. Джон знову поринув у сво╖ спогади.

Тепер йому було 7 рок╕в. На вулиц╕ була глуха н╕ч. Йшов сильний дощ. Спалахувала блискавка, п╕сля яко╖ почувся гурк╕т грому. Тод╕ батько та мати по╖хали дивитися к╕но, а Джон╕ залишився в будинку сам. Щоб не сумувати, в╕н ув╕мкнув батьк╕в магн╕тофон. Почала лунати рок-музика. Д╕ставши ком╕кси з полиц╕, Джон захоплено почав ╖х розглядати. В╕н любив переглядати картинки, наповнен╕ неймов╕рними сюжетами ╕ ц╕кавими битвами. Його улюбленим геро╓м був кап╕тан Америка. Хлопчик мр╕яв, що коли в╕н виросте, то теж стане солдатом ╕ буде захищати свою В╕тчизну в╕д поганц╕в. В╕н стане народним геро╓м ╕ отрима╓ купу медалей.

Хлопчик так захопився ком╕ксами, що не пом╕тив, як настала дев'ята година вечора ╕ йому вже час було лягати спати. В╕н виключив магн╕тофон ╕ л╕г спати. Та заснути в╕н не м╕г. На вулиц╕ дос╕ йшов рясний дощ, який стукот╕в по даху. Чому батьки ще дос╕ не при╖хали?

Джонн╕ вир╕шив спуститися вниз ╕ випити води. П╕сля того випадку в╕н боявся спускатися тими сходами. Але спрага була сильн╕шою за страх. Тримаючись за поручень, хлопчик обережно спустився вниз. Ступивши на п╕длогу, в╕н полегшено з╕тхнув. Випивши склянку води, Джон п╕шов назад до сво╓╖ к╕мнати. Коли в╕н проходив через в╕тальню в двер╕ подзвонили. Хлопець став на ст╕лець, щоб подивитись, хто це прийшов.

-- Мабуть, це батьки, - подумав Джон.

Та коли в╕н подивився у в╕чко, то побачив незнайомця в темному пальто. На обличч╕ в нього була маска, яка нагадувала мамине обличчя.

-- В╕дкрий, Джонн╕, це мама, - промовив дуже схожий материнський голос. - Ми забули ключ╕ дома. Чи не м╕г би ти в╕дчинити нам?

Капл╕ дощу капали на маску, змиваючи фарбу з обличчя незнайомця. Вода змивала грим, в╕дкриваючи справжню сутн╕сть ╕стоти, що приховувала свою справжню подобу. В╕д жаху у хлопчика перехопило подих. В╕н обережно спустився з╕ ст╕льця. Схопивши телефонну слухавку, Джон набрав номер пол╕ц╕╖. Але гудк╕в не було чути. Невже вони вимкнули телефонн╕ л╕н╕╖?

-- Я знав, що колись це трапиться, - подумав хлопчик.

Джон не раз бачив цих незнайомц╕в в темному пальто, коли йшов до школи. Вони спостер╕гали за ним, чекаючи моменту, щоб схопити, коли в╕н буде самий. Хлопець говорив про це сво╖м батькам, але вони не в╕рили ╕ нав╕ть водили його до психолога, якого звали м╕стер Джеферсон. Джон розпов╕дав, що незнайомц╕ хитр╕ ╕ п╕дступн╕. В них ╓ маски, як╕ роблять ╖х схожими на людей. А ще вони мають спец╕альн╕ програвач╕, як╕ ╕м╕тують голос, адже незнайомц╕ не вм╕ють розмовляти.

-- В╕н лише дитина з бурхливою фантаз╕╓ю. Хлопчик переросте, - говорила мати, коли вони покидали м╕стера Джеферсона.

-- Ск╕льки це може продовжуватись! - казав на це ╖й батько. - Так ти з хлопця виростиш тюхт╕я! В╕н вже ходить до школи ╕ дос╕ в╕рить в ц╕ казки!

-- Будьте обачними. - попередив психолог. - Його вид╕ння можуть бути насл╕дком давньо╖ травми голови, яка трапилась у дитинств╕. Вона може спричинити ряд хвороб, починаючи в╕д еп╕лепс╕╖ ╕ зак╕нчуючи шизофрен╕╓ю.