А відьми тут тихі

- Знайдіть когось іншого. Я не можу.

- Уже зробили. Тебе замінили. Всього лише одне тіло.

- Злата? – Дещо перелякано позвав мене Єрмолаєв.

- Юрій Іванович тебе просить. Злата сідай в машину. У нас мало часу. – Все таки добив мене Роман.

- Адам, мені потрібно поїхати з цими милими людьми. – Я бачила, як видихнув з полегшенням Роман, як опустились плечі у Ярослава.

- Ні. Злата. Це якась дурня. Я не хочу, щоб ти кудись з ними їхала.

- Адам, нічого страшного, це з моєї колишньої роботи.

-З колишньої роботи? Злата ти себе чуєш? Ні, не їдь.

- Адам, на жаль я не можу відмовити.

- Що ти таке говориш? Звісно можеш. – Адам був спантеличений і наляканий.

- Хлопче, спокійніше давай. – Втрутився невчасно з своєї порадою Роман.

- Адам, я швидко повернусь. Будь-ласка їдь зараз додому. Все нормально. – Я обійняла його лице долонями.

- Не йди. – Прошепотів він.

-Я повернусь.