Аннотация
I
Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни.
Приходимо ми з ним у неділю під те село. Сонечко вже низенько. Мій парубок, дивлюсь, ніби почав приставати. Примічаю мовчки… придержав, знаєте, ходу, - примічаю: зробився мій парубок зовсім другий чоловік. Всю дорогу був такий говіркий та веселий, бубонів, як міський дзвін, а тут ніби води в рот набрав: і брови здвинув, і голову повісив.
- Що се, - кажу, - пане Якове, надувсь, мов кулик на вітер?
- Якого там кулика ви видумали, дядьку! - пробурчав.
- Може, притомився, хлопче?
- Ні, - одрізав та й знов іде мовчки.
- Да що ж се, - кажу, - пане Якове? перше гнав, нівроку тобі, як вітрів батько, а тепер чого се почав приставати?
Тут якраз зійшли ми на горбок, так - невеличкий; да з його глянуть на Хмелинці - село як на долоні.
- Оддишемо, - кажу.
Сіли. Дивиться мій Яків на село, аж йому очі розбігаються; дивлю...
Отзывы