Аннотация
І
Було нас у батька три дочки, - я найстарша. А був наш батько такий-то грізний! Вряди-годи пустить на вулицю погуляти з дівчатами.
- Нікчемний той рід жіночий, - каже, - все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки.
- Хіба ж ти й сам не гуляв зроду, Йване? - скажуть мати.
- А я зроду дурнем не був, дякувати Господові!
Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було, як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших: матусі очіпок, шовком гаптований, чи плахту червону, мені доброго намиста, або стрічок, або пояс червоний, найкращий; малим сестрам тож сережки, намистечка... Оце, було, хоч як рано приїде, а гостинці роздасть аж другого або третього дня. Ми вже в вічі йому заглядаємо, ходимо коло його - ні! Він собі розказує, як там з перекупкою посварився абощо. А як уже повиймає гостинці та почне всіх дарувати, - зрадіємо так, Господи!
- Татоньку, голубоньку! Ой татоньку наш любий!
- Да ну, ну! годі вже, годі! Чого се розворушилис...
Отзывы