Аннотация
Юрій ВИННИЧУК
ПОРЯДОК — ЦЕ ВСЕ
Оповідання
— Дозвольте… Хіба не видно, що ви заважаєте? Невже ще треба пояснювати?
Я слухняно відступаю під стіну, даю місце тим, що прибирають. Ні, мені не треба пояснювати. Хай вони роблять те, що роблять, а я їм не заважатиму. Їх багато, вони дуже пильні, не обминуть порошинки, віники, наче птахи, пурхають в їхніх руках. Все, що непотрібне, все, що не на місці, зникає.
— Дозвольте пройти…
Я даю пройти. Повз мене виносять щось велике і громіздке, з нього вивалились двері, вони вдаряють мене по руці, мені боляче, але я всміхаюся, щоб вони не помітили, як мені боляче.
— Ми вас не вдарили?
— Ні-ні, що ви! Ради бога!
На мешти мені осідає порошинка.
— Дозвольте.
— Ах, які ви милі!
Порошинка зникає з мештів, віник, проїхавшись по них, залишає мокру біляву смугу. Проте я все одно дякую. Я б дякував навіть тоді, коли б це трапилося не на мештах, а на моєму обличчі. Що-що, а покірної ...
Отзывы