Аннотация
Ольга Кобилянська
ОПОВІДАННЯ
ЖЕБРАЧКА
Сонячне тепле передполудне в червні.
Вікно моєї артистично урядженої кімнати стояло широко відчинене, а я сидів перед ним при столі до писання.
Один з найкращих, найдикіших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном. Великанська, на піраміду подобаюча, густо залісена гора взносилась під небозвід. Біля неї темний вузький яр різнородно формованих, залісених гір і скель. До того безпреривний шум соснових лісів, пригадуючий море, і повно сонця.
Всюди якнайбільше сонця.
Ніколи не видалась мені зелень лісу такою живою, інтенсивною; безхмарне, прозоре небо ніколи таким синім, лагідним. Я цілком потонув у тім виді...
Потонув!..
Те замало сказано.
Я відчував сю препишну красу природи кождим нервом; їв її очима, упивавсь її існуванням, а до того всього і знав, що сили, котрі становили мою душу, збудила вона, що викохала їх сама-самісінька вона...
Отзывы