Аннотация
Олесь Терентійович Гончар
Микита Братусь
ГлаваI
Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється - засиніло зовсім по-весняному.
Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки.
- Здрастуй, - кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав'язану вухами на потилиці. Дівчата сміються:
- Ви в нас, Микито Івановичу, як народний артист! Думають, дивакує старий.
- Цокотухи, - кажу, - ви не смійтесь, бо це не дивацтво, без цього сад родити не буде.
- Без вашого здоровкання?
- Авжеж… Бо я коли здоровкаюсь до яблуньки чи до грушки, то й дивлюся заодно - яка ти є. Чи не звившкідник на тобі гнізда, чи не холодно бруньці, чи не потребуєш від мене якоїсь термінової допомоги.
Спокійний, сумирний стоїть сад. Коли буває вітряно, тоді, бачили б ви, якими стають мускулястими оці пружні де...
Отзывы