Графитовая фея

У пов╕тр╕ пролунали слова:

- Я Бог, а ти н╕хто!

Марина прокинулася на п╕длоз╕. В прим╕щенн╕ н╕кого не було, р╕вним рахунком н╕кого. В╕кна ╕ двер╕ були зачинен╕. ╥й стало сумно. Вона згадала приказку: багато хочеш - мало отрима╓ш. Д╕вчина потерла забите т╕ло.

╥й захот╕лося, щоб ╖╖ т╕ло не бол╕ло через пад╕ння з╕ стел╕ на п╕длогу. ╤ т╕ло перестало бол╕ти. Вона з╕тхнула, п╕двелася з п╕длоги, пов╕льно д╕йшла до ст╕льця, але с╕дати на нього не стала. Вона озирнулася: трону ╕ слуг для новоспечено╖ фе╖ не було. На комп'ютер╕ проклюнулась заставка.

У двер╕ стукали ╕ кричали ╖╖ ╕м'я. Хтось намагався засунути ключ у замкову щ╕лину, але двер╕ були м╕цно закрита в╕д стороннього вторгнення. Фея по ╕мен╕ Марина збер╕гала царське мовчання. Бол╕сно зачесалися пальц╕ рук, вона подивилася на них: на ╖╖ пальцях н╕гт╕ виросли ╕ загнулися милою сп╕ралькою.

Засверб╕ла голова, ╕ по плечах стали спускатися прост╕ пасма волосся. Вона нагнулася до н╕г: з босон╕жок стирчали темн╕ завитки н╕гт╕в. Одяг тр╕щала по швах, грудей росли на очах.

Марина подивилася на себе в дзеркало: оч╕ були темними, одяг лахм╕ттям повисла на засмаглому т╕л╕.

- А! А! А-а-а! - закричала Марина нестямним голосом.

З того боку двер╕ люди в╕д крику сказилися, сп╕льно натиснули на дерев'яну двер╕ ╕ вибили ╖╖. В к╕мнату ввалилися сп╕вроб╕тники ╕ спортсмени з тренажерного залу. При вигляд╕ фе╖ вони впали на п╕длогу перед нею на кол╕на, немов хтось п╕дкосила ╖х ноги.

- О Боже! - прокричала Марина.

- Д╕вчина, ти хот╕ла бути фе╓ю? Так будь нею! А я у в╕дпустку йду. Я не раб стол╕ттями працювати без в╕дпустки! Втомився. Працюй, богиня! - пролунав згори голос Бога.

Люди, що лежать на п╕длоз╕, стиснулися в╕д страху ╕ на кол╕нах стали виповзати з к╕мнати. Оч╕ ╖х зацьковано блукали по ф╕гур╕ Марини.

- Куди це ви вс╕ выползаете? - запитала Марина страшним голосом. - Ви будете мо╖ми апостолами!

- Як скажеш, царице ти наша Граф╕това, - промовила всюдисуща Н╕мфа ╤гор╕вна, вона швидше вс╕х прийшла в себе.

Природно, н╕хто Марину В╕ртуально╖ фе╓ю не вважав, але ╕ншими титулами ╖╖ стали обсипати з н╕г до голови. Ц╕кавий факт, але люди ╖╖ слухали! Вона зажадала соб╕ опочивальню з б╕лими та чорними смугами. Вона захот╕ла посуд, оброблена б╕лим ╕ чорним перлами. ╥╖ бажання швидко виконувалися домашн╕ми слугами.

На другий день Марина зажадала з╕брати зв╕р╕в, пофарбувати ╖х шкури в кол╕р граф╕ту або простого ол╕вця ╕ пом╕стити в б╕л╕ кл╕тини. Вс╕ в╕дт╕нки чорного кольору входили в ужиток у тих, хто улесливо в╕рив у нову святиню - Граф╕тову богиню.

На трет╕й день Марин╕ набридло грати в фею. ╥й набридло власне т╕ло, вона захот╕ла бути колишньою д╕вчиною ╕ нав╕ть не фе╓ю! Але Бог п╕шов у в╕дпустку ╕ не сказав, на ск╕льки дн╕в або стол╕ть в╕н п╕шов. Марину стали роздирати нов╕ думки, вона захот╕ла контролю над ус╕ма людьми планети, а не т╕льки над однокласниками! ╤ не б╕льше ╕ не менше! Над ус╕ма!

╤ як Бог ус╕ма людьми керу╓? ╤ тут вона згадала, що ╕снують р╕зн╕ в╕роспов╕дання, значить, ╖й доведеться не за вс╕ма людьми стежити, а т╕льки за православними. Вона з╕тхнула з полегшенням!

Все життя командувала т╕льки собою, а тут треба панувати над ус╕ма! Н╕, вона принципово не хот╕ла бути фе╓ю! Три дн╕ в╕дпочив Бог - ╕ м╕г би повернутися на роботу! Втомилася Марина. Ох, втомилася!

Зв╕р╕ в╕д незвично╖ забарвлення стали злими. Над околицями стояв зв╕рячий рев. Гавкали пофарбован╕ в один кол╕р собаки. Марина подивилася на себе ╕ рев╕ла в ун╕сон зв╕рам.

У к╕мнату ув╕йшла Н╕мфа ╤гор╕вна:

- Що накажете, Ваша Висок╕сть?

- Я фея! Я майже богиня!

- Пробач, Марина, але в земних посадах нема╓ звання "богиня', але ╓ цар, принцеса, президент.

- Н╕мфа ╤гор╕вна, з Вами не поспереча╓шся. Тод╕ дайте мен╕ пораду, як стежити за вс╕м людством?

- А нав╕що це тоб╕ треба? Стеження - робота дуже важка. ╤ пот╕м, на географ╕чн╕й карт╕ В╕ртуальний царство-держава не прогляда╓ться. Розум╕ю, що ти - богиня чи фея, я цього не сприймаю, але п╕дкоряюся!

- Будьте людиною, Н╕мфа ╤гор╕вна, поверн╕ть мен╕ колишн╕й вигляд!

- Марина, отстриги н╕гт╕, перекрась волосся...

Н╕мфа ╤гор╕вна не встигла договорити, як в к╕мнату влет╕ло три людини. Вони впали на п╕длогу ╕ протягнули Марин╕ довгий екран, який несли.

- Це екран для спостереження за людством! - промовив середн╕й з трьох чолов╕к на ╕м'я Олег, який в╕в у школ╕ урок к╕бернетики.

- Ось, все, виявля╓ться, можна зробити! А чому панорамний екран? - запитала велично Марина.

- Цей екран розроблений для спостереження за ц╕лими рег╕онами. Вам принесуть плоску карту св╕ту, на н╕й будуть розташован╕ ручки для перем╕щення по карт╕, а екран в╕добразить д╕йсн╕сть, - в╕дпов╕в молодий чолов╕к з награною подобострастностью.

У к╕мнату внесли карту з ручками перемикання ╕ встановили екран.

- Це все добре, - простягнула Марина, - але як я буду волод╕ти душами людей?

- Марина, а панувати над душами людей обов'язково? - ╓хидно запитала Н╕мфа ╤гор╕вна, стоячи осторонь в╕д перем╕щень людей з техн╕кою спостереження. - Подивишся на екран, ╕ досить.

- Що значить досить?! - прогарчала Марина.

- А те й значить, що Бог поодинц╕ працю╓, а у тебе тьма п╕длеглих виконують забаганки, - продовжувала навчати ╖╖ Н╕мфа ╤гор╕вна.

- Марина, я, як старший друг, хочу слово мовити, - сказав красень Олег.

- Олег, Ви мен╕ слово на тиждень вымолвите або на м╕сяць? - посм╕хнулася Марина самовдоволено.

- ╢ спос╕б стежити за душами людей. Адже Вас це хвилю╓? Душа - душ, друшляк, - нервово промовив Олег, загинаючи пальц╕ на руц╕.

- Коротше, Олег! Справу говори! - п╕двищила Марина голос.

- Коротше н╕куди! Потр╕бно взяти оптичне волокно, зробити з нього букет. З одного боку ти будеш дивитися через зб╕льшувальне скло на виходи волокон, а погляд тв╕й проникне в душ╕ багатьох людей. За день ти ц╕лком прозондируешь ц╕лий рег╕он, а слух серед населення рознесеться, що В╕ртуальна богиня все бачить.

- Слухайте, а Ви мен╕ подоба╓теся! Призначаю Вас сво╖м першим апостолом.

- Завжди радий служити богам, але у в╕льний в╕д роботи час, якого у мене нема╓, тому апостолом бути не можу.

- Протараторив! Так зроб╕ть душ для душ╕ оптичних волокон ╕ при╓днайте його до екрану! - вигукнула Марина рад╕сно ╕ розтягнулася в кр╕сл╕ у вс╕ сторони.

Олег подивився на Марину, восседающую в кр╕сл╕, його оч╕ хитро зблиснули, ╕ в╕н сказав:

- Ваша Величн╕сть, богиня Ви наша! ╢ одна дел╕катна прохання: треба прибрати вс╕х детектив╕в з ус╕х книг.

- Що в них залишиться? Хто буде вести боротьбу за справедлив╕сть? Хто буде берегти репутац╕ю закону?

- Я прошу прибрати детектив╕в з книг, а не життя!

- А як ми будемо виправляти книги п╕шли в св╕т ╕нший письменник╕в? Де ми автор╕в в╕зьмемо, якщо ╖х нема╓ на св╕т╕? - запитала Марина.

- Треба встановити закон, за яким вс╕ геро╖ книг повинн╕ бути жив╕ до к╕нця книги.

- Це неможливо! Хто Вас до мене пропустив?

- Сам пройшов, - сказав Олег ╕ вийшов через ст╕нку.

- ╤ чого в╕н ут╕к? - Марина звернулася до Н╕мф╕ ╤гор╕вн╕. - М╕г би й ще поговорити з╕ мною. У нього ц╕кава пропозиц╕я стосу╓ться ╕ душ. Дайте мен╕ книгу з столу, особисто Ви ╖╖ читали? У н╕й вс╕ геро╖ жив╕? Чому на книз╕ зображено бурштин? В╕н що, за душ╕ людей в╕дпов╕да╓ або за ╖х психолог╕чний настр╕й?

- Марина, в книз╕ гине улюблений чолов╕к головно╖ геро╖н╕.

- Ось це неправильно! Якщо в╕н коханий чолов╕к, значить, в╕н чолов╕к. А чолов╕ки - це Адами, а вони потр╕бн╕ для створення роду. А ╓ можлив╕сть оживити кохано╖ людини сумною геро╖н╕?

- У нього травма, - гортаючи книгу, промовила Н╕мфа ╤гор╕вна. - Як чолов╕к в╕н ц╕лий, а як мислитель - загинув.

- Але якщо мозок помер, то людина вважа╓ться померлою. Ви мен╕ про душу скаж╕ть, де його душа? У книз╕ написано, де його душа? Ми викличемо факсом його душу ╕ в╕дновимо його, як героя сер╕алу.