Шкіромий

ШКІРОМИЙ

Простирадло – утікало

І білизна – хай їй грець

І матрасик, мов карасик

Від мене забрався геть.

Я за мапу – мапа в шафу,

Я за пензлик – той нишком

І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало,

Відрізаю шмат чималий,

Але кляті ті шмати

Від мене – під три чорти.

Що за жарти недолугі,

І чому всі речі вщерть

Заюрмились, схаменулись

І сягнули шкереберть?

Чобітки за рушниками,

Рушники за мотузками,

Мотузки за чобітками,

Все батьківське надбання

Шаленіє, скаженіє

І тікає навмання?

Раптом просто із горища

Клишоногий, наче рак

Шкутильгає водомийник

І до мене мовить так:

«Ти гидкеє, ти бруднеє.

Неохайне поросятко

Ти брудніш за сміттєзбірник

У люстерко подивись!

У тебе вапно на оці

У тебе гівно на боці,

У тебе такі капиці,

Що іздерлись ногавиці!

Навіть, навіть ногавиці

Від тебе забрались геть!

Дуже рано на світанку

Миють личко каченята

Й пташенята

І шпачки, і пацючки.

Ти єдиний не помився

І бруднечею лишився

То ж забрались від бруднечі

І панчохи, й чобітки.

Я – шановний водомийник,

Славнозвісний шкіромий,

Водомийників керівник

І мочалок ланковий!

Ледве гепну я ногою,

І покличу козаків,

Водомийники юрбою

Всі візьмуть напоготів.

Закатують, відшматують

Неохайних дітлахів.

І прочуханку жорстоку

Запровадять над тобою

У Матвіївську затоку

Вмить занурять з головою!»

Замантулив в мідний таз,

Заволав «Кара – барас!»

Тої ж миті мило, мило

Зась! – в волосся – мити зілля

Гілля, рілля і бадилля

Підбадьорює:

«Мию, мию сажотруса

Пильно, щільно,

Часто, густо!

Буде, буде сажотрус

Чистий, мов різдвяний гусь»

Тут мочало причвалало

І мерщій малечу мить

Ось вовтузить мов шибало

І волає, і ганьбить.

Від збентежених мочалок

Я мерщій, немов від палок

А вони чимдуж загалом

Нижнім Валом,

Верхнім Валом.

Я до Бабиного Яру

Навпростець я повз кошару,

А вони – через мури,

Як підступнії щури.

Тут назустріч мій коханий

Мій улюблений кацап,

Він з Альошею і Ванєй

Прямував, неначе цап

І мочалку, наче галку

Він щелепами цап-цап!

А за тим ногами він затупцював

І руками він мене відлупцював

«Уходи-ка ты домой!» – він мовляв

«Да лицо свое умой!» – він мовляв

«А не то как налечу!» – він мовляв

«Растопчу и проглочу» – він мовляв

Я по вулицях борснувся підтупцем

Втік до водомийника кінець кінцем

Милом мивсь, циберком грюкав,

Як ударник п’ятиріччя.

І багнюку, і гівнюку

Відокремив від обличчя.

Тої ж миті капелюх

Сів на мене проміж вух

А за ним цукерок купа:

«З’їж мене, малеча любо!»

А за ними сала шмат:

«Поласуй мене, мій брат!»

Ось і зошит повернувся,

Ось і коник без візка,

І абетка з Інглиш мовой

Станцювали гопака.

Шанобливий водомийник,

Славнозвісний шкіромий,

Водомийників керівник

І мочалок ланковий

Закружляв мене у танку

І, кохаючись, мовляв:

«Ти тепер мені приязний,

Ти тепер мені люб’язний

То ж нарешті ти, бруднеча,

Шкіромия вшанував!»

Треба, треба, треба митись

Вдень і ввечері – то ж ба!

Неохайним сажотрусам

Ой ганьба, ганьба, ганьба!

Хай живе рушниченько пухкенький

І мило духмяне, мов ненька,

І кістковий гребінь,

І голярський ремінь!

То ж мийся, підмийся, голись!

Пірнай, виринай, не барись!

У лазні, ставку, на болоті,

В Гнилим Тикичу, що в Кам. Броді

В Криму і в Карпатах

Усюди й завжди

Вкраїні хвала – і воді!

Серпень 1993