Страница 4 из 28
Варто наголосити, що єзуїтські колегіуми в Україні створювалися польсько-шляхетським урядом для боротьби проти православ’я, проти української культури, з метою окатоличення та ополячення української молоді. Але, як пише Олена Апанович, «світ чужої віри не заполонив душі молодого Хмельницького; згодом, у ході війни, він вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території України».
Хай там що, а попервах, поки Богдан не виступив проти них зі зброєю в руках на чолі своїх козацьких полків, поляки зволялися до нього і навіть дали йому посаду сотника, та й служив їм тоді син підстарости Михайла Хмельницького вельми вірно.
А потім був «турецький гамбіт» в біографії обох Хмельницьких – батька Михайла і сина Богдана. У 1620 р. почалася польсько-турецька війна, і Богдан разом із батьком та чигиринськими козаками вирушив на війну, де приєднався до війська С. Жолкевського. Але на лихо не має втіхи… У жовтні того ж року поляки зазнали жорстокої поразки під Цецорою, поблизу Яс (тепер територія Румунії). Це була Хотинська війна 1620–1621 років. Шляхетське військо на чолі з великим коронним гетьманом С. Жолкевським (понад 8 тисяч вояків) рушили до Яс. На допомогу Жолкевському молдавський господар прислав невеликий загін – близько 600 вояків, але то були незначні сили. І ось під Цецорою польсько-українське військо зітнулося з чималим турецько-татарським військом чисельністю до 40 тисяч вояків. І зазнало катастрофічної поразки. Поляки почали масово тікати, покидавши все і вся. Їхнє військо було повністю розгромлене. Михайло Хмельницький поліг у тому бою, а син його Богдан потрапив у полон до турків. Був він тоді молодим сотником Чигиринської сотні, куди вступив не без допомоги батька. І ось… Батька немає, а він у клятих турків як ясир. І надії на порятунок – ніякої.
Після всіх гірких поневірянь полону Богдан опинився в Константинополі, де, за свідченням турецького літописця Наїма Челебі, перебував у неволі в одного зі старшин султанського флоту. Потім Богдан, згадуючи роки неволі, скаржитиметься, що він «терпів два роки суворого ув’язнення». Але навіть у таких умовах молодий сотник дарма часу не гаяв, за роки неволі добре опанував турецьку мову, що потім йому вельми знадобиться, як стане гетьманом та залучатиме на свій бік турків. Ймовірно, що турки поводилися з ним доволі стерпно, бо Хмельницький добре за той час вивчив спосіб життя турків, стан їхнього війська і навіть завів деякі знайомства серед наближених до султана. Зокрема, заприятелював із Бектеш-агою, майбутнім радником султана. Усе це він потім використовуватиме у своїх переговорах з османським двором.
Як він вирвався з полону, існує кілька версій. За однією з них, його викупила мати, за іншими – запоріжці буцімто обміняли сотника на турецьких бранців – «із вдячністю згадуючи його батька».
Повернувшись додому, в Суботів, Богдан зайнявся господарством – батька вже не було і всі турботи лягли на його плечі. А поки там що, його овдовіла матінка вийшла заміж за дрібного білоруського шляхтича Пьотркувського повіту Василя Ставецького і виїхала з Суботова.
Богдан залишився самотнім. Але й – повноправним власником хутора. (По якімсь часі мати у своєму другому заміжжі народила сина Григорія, який з невідомих причин узяв собі прізвище не батька, а Хмельницьких.)
Сяк-так упорядкувавши життя в Суботові, Богдан поновився на військовій службі як реєстровий козак Чигиринського полку. Будучи сином загиблого в бою чигиринського підстарости, Богдан користувався успіхом і швидко почав просуватися по службі. Вже знову ставши сотником, вирішив, що час йому, врешті-решт, обзаводитися власною сім’єю, допоки одинокому козакувати. Та й вік уже підпирав – 30 років виповнилося. До жінок він узагалі ніколи не був байдужим, а от супутницю життя довго не міг собі вибрати.
«Якщо чоловік до тридцяти не жениться, то після тридцяти його й чорти не женять», – каже народна мудрість.
І Богдан, вирішивши обзавестися парою, недовго й шукав підхожу наречену.
Дівчина була в розкішній вишиванці, з разком коштовного червоного намиста на грудях, що його вона раз по раз торкалася пальчиками, поправляла та явно ним пишалася. Це помітив Богдан, посміхнувся у вуса і раптом (узагалі він полюбляв співати) затягнув:
А вона раптом на одному подихові:
– Такому козакові, як ти, Богданку, я ладна все життя тютюн купувати! Ще й люльку твою тютюном набивати.
І все було в ту мить і вирішено.
І все склалося добре – на довге і щасливе подружнє життя. У 1623 р. пан сотник Богдан Хмельницький посватався (козаки Чигиринської сотні навіть із мушкетів палили, як він сватався) до сестри свого друга Ганни Сомко, яка так необачно (чи й щасливо) похвасталася перед братовим другом своїм червоним намистом.
Дружиною Ганна виявилася надійною та вірною, чоловіка свого, Богдана – їй, вважала, Богом даного, – кохала щиро, тож молодята зажили спокійно і в добрих статках.
І що б, здавалося, такого – тютюн. Трав’яниста рослина родини пасльонових, у листі якої міститься нікотин. А можна тютюном назвати висушене та подрібнене листя і стебла цієї рослини, що їх використовують для куріння, нюхання, жування – гм-гм… (Мій дід Макар – земля йому пухом! – скільки його малим пам’ятаю, вирощував тютюн, висушував листя й стебла, подрібнював і потім курив його, та так, що, скільки його пам’ятаю, стільки й стирчала в його роті товстелезна ядуча цигаряка, а ми, малі, боялися з-за того «паравоза», що димів під носом, і підходити до нього.)
Тютюну – понад 70 видів, поширених переважно в Америці та Австралії. До нас той тютюнище прибув, як відомо, з Америки. В культурі великого значення набули два види: махорка і тютюн справжній. (От їх якраз і смалив мій любий дідусь Макар!) З тютюну виготовляють курильні вироби, а з його відходів одержують препарати для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур та нікотин – загрозливу для здоров’я річ, бо сам курю тютюн більш як піввіку і знаю, що це таке! Вперше в Європу його завіз 1560 р. француз Ж. Ніко – звідси і його назва. Той нікотин, що може вбити навіть коняку – кілька його крапель. (Якась жінка, почувши таке, вигукнула: «Боже, і навіть коняці дали закурити!») Але в малих дозах тютюн зі своїм нікотином справляє на організм збуджувальну дію, у великих – може призвести до фатального випадку. Але як приємно діє на курця той нікотин! По собі знаю, шостий десяток літ курю і все ніяк цю, даруйте, приємну заразу не можу кинути!
Так ось, знищуючи шкідників сільськогосподарських культур, тютюн часто знищує і самих курців, але вони смалять його, димлять десятиліттями. Особливо дружно і радісно диміли козаки, не випускаючи з рук своїх люльок, які стільки радощів їм приносили!
Ганна Сомко, ставши Хмельницькою, себто дружиною Богдана Хмельницького, охоче і цілком добровільно перебрала на себе обов’язок забезпечувати чоловіка тютюном (щоби вдома кисет його завжди був повний свіжонакришеного тютюну (тютюнцю, як лагідно вона казала, жінкою вона була взагалі лагідною – щедрою на доброту і любов). І постачала йому тютюн справжній і тютюн запашний, що його купувала чи вимінювала в тютюнників Суботова і навіть Чигирина. Богдан смоктав люльку, якою його дружина Ганна чи не завідувала, і чоловік, заклопотаний справами, час від часу та й гукав:
– Ганнусю, де моя люлька? Ти приготувала мені тютюнець і люльку ним набила? Без тебе не відаю навіть, де моя люлька.