Страница 24 из 27
Лесансанч має розум радше на французький штиб, він красномовний, завжди легко і природно дотепний, надзвичайно галантний з дамами і, як кажуть англійці, носить своє серце на рукаві (на похваті для всіх прекрасних птиць).
Лесесеіч, навпаки, скупий на слова, стриманий, спершу навіть здається, що трохи холодний, з ним завжди надзвичайно галантні дами і на рукаві серця він не носить: обчищає з рукава навіть пушинку.
Нема потреби цитувати їхні прізвища, адже їх багато. На Танатарі, Искине, Нармунданакові*, Кул Сарах, Озинках працює такий самий добірний народ. Геолог у калошах, що приїхав з Астрахані, виявилося, був напівбожевільний склочник і його моментально вирядили, звідки приїхав. Тріангулятори ж, хоч той, який сивіший, хоч той, який рудіший, увійшли в темп степової роботи. Їм нелегко: який сивіший, тому вже шістдесят років, а який рудіший — хворий на сухоти в третій стадії, але вони добрі робітники, їх цінять і бережуть, вони не збираються виїздити з пустині.
До вечора ще можна було зайти на бурові. Після справжніх бурових розвідувальні станочки Креліуса та Вірта* здаються смішними іграшками, але на отих лялькових станочках Лесансанч умудряється давати проходку більшу, ніж вимагається від великих станків. Насталювати долота твердим сплавом майже неможливо в пустині, долота заправляє простий коваль, і все ж таки бурять дуже швидко.
Усе ж якось чудно було дивитись на ці штучки. Вся бурова Ганіеля уміщається на одній підводі. Бурильну трубу можна підняти однією рукою і робити нею гімнастичні вправи.
Широколиций бурильник, мов Гуллівер у країні ліліпутів, навис над скважиною і посилював тиснення на забій силою своєї власної правої руки. Насосик качав глинястий розчинець, і він виходив двома жолобочками у ямочку, звідки його знов брав насосик.
Надивившися на станочки, ми пішли назад до табору. Він ожив надвечір, і молоді геологи, геодезисти, геофізики-студенти лаврентьєвського технікуму, які вже знайшли багату нафту на Кул Сарах і твердо вирішили завоювати всю пустиню, повернулися з поля. Напівголі дівчата, що зробили по тридцять кілометрів верхи на коні і пішака, порались і співали в великій кибитці.
Одна з них перейшла десять кілометрів з мірчою линвою, п'ять разів нахиляючись і забиваючи п'ять кілків на кожній сотні метрів, а всього п'ятсот кілків і дві тисячі п'ятсот ударів молотка і ще управлялася при цьому командувати тріангуляційною партією. Було ще декілька таких, сильних, спалених сонцем. Та були й ніжніші, тих наче потомила спека, вони здавалися сантиментальнішими.
Як вогні бурових башт над пустинею, почали засвічуватись зорі, чимдалі частіше й ясніше, аж от одна впала з башти на землю.
— Що це за зоря? — сказав хтось, — чи це нерухома упала зоря, чи планета? А коли планета, то яка?
Замріяна дівчина, що стояла найближче і теж дивилася на зорі, здивована повернулась до оратора. Але оратор невинним тоном питався далі, цікаво було знати, що думають дівчата про падучі зорі.
У темряві не видно було, чим займається в житті той, що цікавиться зорями, може він і насправді не знає? Дівчина швидко й точно розповіла гіпотезу Канта і Лапласа, перейшла до метеорів, захопилася, почала розповідати про хемічний склад метеоритів, та в цю мить упала друга зірка, і вона одразу змовкла.
— Ех, не встигла загадати! — сказала вона з серцем і пішла до кибитки. У кибитці казакський юнак співав пісню Достлегена. Достлеген був революціонер, його брата вбили баї, його самого вкинули у в'язницю, потім заслали в Сибір. Він повернувся з Сибіру з радянською владою і з піснею, яку він склав у Сибіру:
«Для чого мати коня, як на нім не брати призів,
Для чого мати списа, як ним не бить ворогів,
Для чого мати жінку, як її не кохати ніжно,
Для чого мати друга, як не вмієш умерти за нього?»
XXIV. Дорога понад Уралом. Орли на стовпах. Технічна допомога на вловах. Думки на аероплані. Курчата, що літають за шістсот кілометрів. Магістральна залізниця без води. Остання з уральських гір. Видно город Уральськ.
Назад їхати довелося під прямим кутом до берега Каспійського моря понад Уралом до міста Уральська. Перед революцією Урал був майже єдиною путтю до Емби. Пароплав від Уральська до Гур'єва ішов два тижні, або можна було їхати два тижні кіньми понад рікою. Від Гур'єва до Доссора їхати уже на верблюдах, а далі в степ, де тепер Кос Чагил, Кизил, Кала чи Кул Сари відважувались тільки мандрівці на штиб Христофора Колумба.
Рівним шляхом на добрій радянській машині ми зробили шістсот кілометрів уздовж Урала за один день. Ми проскочили Калмикове, де завїдальнею Паня Швецова одстрілювалась з кулемета від бандитів, не спиняючись проминули Лбищенське* — містину чапаєвських боїв, путь ішла понад ланами пшениці, високої і дерзкої, понад луками і чагарниками уральського лугу.
На телеграфних стовпах сиділи орли, здавалося, що всі орли пустині збилися сюди дивитись на легку радянську машину.
Ясне діло, орлів вабили насправді саме телеграфні стовпи: як ні легко орлові, зімкнувши крила, ширяти над луками, виглядаючи ховрашків, але ще простіше стежити за ними зовсім без клопоту, сидячи на телеграфному стовпі. Здерідка із степу прилітав новий орел, зав'язувалася статечна непоспішлива бійка і прийшлий зганяв із стовпа свого конкурента.
Аж от всі орли наїжилися, почали злітати із стовпів, гуд кабеля і стукіт машини перекрило сильне, густе дзижчання, над Уралом летів аероплан.
Бер Кен теж схопився, як степовий птах, він був задрімав, він мріяв про те, як привезе з Москви у степ свого дев'ятилітнього сина, як посадить його на лоша і вкупі з ним поїде по розвідувальних бурових.
— А, — сказав він, побачивши аероплан, — а це ж летить ще одна мисль Лаврентьєва.
Він нагадав, як одного разу Лаврентьєв зник з компанії близьких друзів, у якій були паровозний машиніст, старший робочий техснабу, довгий директор Пегежстрою і веселий старий доктор, недавній радянський студет з фельдшерів. Він зник увечері і повернувся вночі перед світанком. Він їздив на законсервований промисел Новобогатинськ*, де старе керівництво нафти майже не знайшло, але устигло побудувати чималий присілок. Треба було використати будинки й людей, що звикли до присілку, він вирішив улаштувати там велику птахівничу фарму — біля річки Бак Сай* можна було посіяти просо — це було найзручніше місце.
От цей аероплан, що зганяв орлів з сідала, віз незвичайних пасажирів: півтори тисячі породних курчат, що оце виклюнулися з яйця: орли ввічливо розступалися перед курячими немовлятами.
— Це що, аероплан! — сказав Бер Кен, — тут будуватиметься залізниця по постанові ЦК. Уже ведуться підготовчі роботи. За два роки магістраль перетне солонцювату пустиню. Вона піде по трасі нафтопроводу і пройде через Кос Чагил. Тут нема води для локомотивів, потяги водитимуть теплоелектричні мотори, здійсниться мрія вашого старого слюсаря Архіпова: замість одного Кос Чагила буде двадцять Кос Чагилів, Емба буде поколота скважинами, як Баку, Емба дасть більше нафти, ніж Баку!
Аероплан з курчатами одгудів, курчатам, мабуть, уже видно було Новобогатинськ, річку Бак Сай і мілкі води Каспія.
Аж от перед нами з'явилася гора, остання з уральських гір — ці гори, підіймаючись із землі, своєю конвульсією захопили прикаспійський степ, вичавили одкладену морськими лагунами сіль і нафту до земної поверхні. За горою блищав Уральськ — найближча покищо до нафти залізнична станція — всього в шестистах кілометрах від Гур'єва.
Зміст
Вступ. _____ 5
I. Машини у грязюці. Пряма Балда і Крива Балда. Про соски та гребінці. «Королі» в Радянському Союзі. Застрягле пиво. Через море на автомобілі. Незвичайна хмара. Чорні горобці. _____ 9