Страница 13 из 16
Раптом, звiдки не вiзьмись, йому на плече сiв електронний горобець.
-- Прилетiла, пташечко! -- зрадiв той. -- Ну, показуй, що принесла. -- Вiн квапливо розкрив горобця й аж вискнув вiд радостi, побачивши грошi та жуйку.
-- Тепер вони в мене швидко все позабувають! -- промовив суперагент, розкладаючи пакетики з гумкою по кишенях. Жувальна гумка теж була одним iз його найулюбленiших засобiв шпигунства: по-перше, для пiдкупу, а по-друге, для лiквiдацiї свiдкiв. Агент знав, що багато хлопцiв люблять жувати гумку, а вiд постiйного жування дитячий розум тупiшає, мозок працює лiниво -- i дитина, зробившись дурником, забуває про все на свiтi, окрiм гумки, звичайно. Отак за допомогою гумки Z-003 намiрявся лiквiдувати наших хлопцiв.
Коли ж вiн прочитав листа вiд шефа, то тiльки зловтiшне посмiхнувся: "Ач, пiдвищення за клей обiцяє! Та я, викравши клей, генералом стану, хо-хо!" -- I, забувши про конспiрацiю, голосно розреготався.
У пiднесеному настрої Z-003 почвалав далi. I не встиг вiн наблизитись до чергової пивної бочки, як у вусi його пролунав сигнал. Агент стрепенувся й побачив просто перед собою Рубильника. Z-003 вiдразу зосередився, висмикнув зi штанiв давно непрану сорочку без ?удзикiв, поправив у кишенi пляшку, щоб її можна було помiтити ще здалеку, й пiдiйшов до молодика.
-- Ех, i гарно ж, мабуть, у такий вересневий деньок пивка попити! -- заговорив агент, сiдаючи на лаву поруч iз Рубильником.
Той важко повернув голову, втупився каламутними очима в непроханого гостя i прохрипiв:
-- Ти що, батя, знущаєшся? Ану, дуй звiдси!
-- Ну, ну, голубе, -- заспокiйливо поплескав його по плечу "батя", -- я ж по-доброму.
-- От i вiдвали по-доброму, -- скинув його руку Рубильник, -- а то тебе зараз у "швидкiй допомозi" повезуть!
-- Ви не так мене зрозумiли, -- улесливо мовив агент. -- Я просто хотiв запросити вас до компанiї, разом по кухлику випити!
Погляд Рубильника трохи прояснiв, вiн уже примирливiше, але все ще недовiрливо зиркнув на "батю" -- ач, сам п'яничка, а балакає, наче культурний! -- i про всяк випадок мовив:
-- Пиво -- це добре, але де гульденiв узяти?
-- Я пригощаю! -- пiдхопився агент i витяг iз кишенi пачку грошей. -- За цим дiло не стане, менi б тiльки з хорошою людиною побалакати.
"Пришелепкуватий якийсь, -- подумав Рубильник, -- та ще при таких грошах! Щось тут нечисто..." Але розбиратися в своїх млявих думках не став, а хутко посунув за "батею" до бочки. Пiсля другого кухля Рубильник повеселiшав i спитав:
-- А ти, батя, ким будеш? Багатенький Буратiно?
-- Слюсар я, сантехнiк, -- скромно опустив очi агент.
-- Ги-ги! -- реготнув Рубильник: так вiн йому й повiрив! Але вголос нiчого не сказав, бо вiдчув: тут можна погрiти руки.
-- Чого тут балакати, -- кивнув агент на чергу, -- ходiм, у ресторанi посидимо, поговоримо про життя.
"Здається, щось накльовується!" -- зрадiв Рубильник, i вони подались до ресторану "Затишок", найкращого в мiстечку...
Тепер Рубильник був у Z-003 в руках -- вiн заковтнув наживку! I, щоб не затягувати справи, агент уже пiсля другої чарки заговорив про клей.
Спочатку Рубильник вiдмовчувався, потiм вiднiкувався, та коли сантехнiк запропонував йому за кожну краплину клею по десять карбованцiв, подумав: "Ото щастя пiдвалило! За поганий смердючий клей -- така грошва! Все чисто, благородно, бери грошики й катай на пiвдень, до моря й пальм! Але якщо йому так уже потрiбен цей клей, дивись, не продешеви!"
-- Нема дурних! -- пiдвiвся, вдавши ображеного, Рубильник. -- За такий товар -- жалюгiднi копiйки...
-- Стривайте! -- злякано схопив його за рукав агент, -- Вашi умови?
Рубильник над усе боявся продешевити, тож тiльки незрозумiле поворушив пальцями в повiтрi.
-- Двадцять? -- пильно глянув йому в обличчя Z-003.
Рубильник заперечливо хитнув головою
-- Сорок! -- вiдразу перескочив через десятку сантехнiк.
"Тримайся, щасливчику, тримайся!" -- подумки стримував себе Рубильник, якому вже кортiло заплескати в долонi вiд радостi. Та коли агент назвав цифру "сто" -- нерви його не витримали! Вiн пiдскочив i, ковтнувши пожадливо слину, вигукнув:
-- Згода!
-- Тодi рiвно о шостiй я чекатиму вас у скверi, на третiй вiд входу лавi. Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я грошi! -- I вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволенi собою.
У цю мить з пiдвiконня за їхнiми спинами знявся горобець, який тихо сидiв пiд час усiєї розмови дiлкiв, i полетiв на розшуки лейтенанта Євдокименка...
Роздiл тринадцятий
БЕГЕМОТ У ПАСТЦI
Хiба можна собi уявити хлопця, котрий спокiйнiсiнько десь сидiв би, коли навкруги таке дiється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь -- пробачте! -- Семен досить скоро почали непокоїтись.
-- I скiльки можна чекати отого вашого Бублика? -- першим не витримав Семен. -- Сидиш отут, скнiєш, а там, може, свiт перевертається!
-- I не кажи! -- зiтхнув Христофор.
-- Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збiгаємо! -запропонував Васько.
-- Навiщо? -- здивувався Семен.
-- А туди зараз може навiдатися хтось iз твоєї компанiї.
-- По-перше, -- образився Семен, -- вони менi вже бiльше не компанiя! А по-друге, що їм там робити?
-- Та хоча б випити, адже там горiлка, -- пояснив досвiдчений Васько.
-- Щось у цьому є, -- пiдтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзi хлопцi вже сидiли в густому чагарнику неподалiк вiд печери. Сидiти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербiти, то в носi лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопцi мужньо терпiли все, аби не викрити себе.
Так вони просидiли, напевне, з пiвгодини, i Христофор, терпець якому увiрвався, хотiв був уже запропонувати кинути це дiло, коли раптом з-за кущiв навпроти виткнулася голова.
-- Бегемот, -- прошепотiв Семен.
Голова покрутилася навсiбiч, поклiпала вицвiлими безбарвними очицями, i з-за кущiв видерся один з колишнiх Семенових дружкiв, пом'ятий i скуйовджений, з'їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. I тiльки-но вiн зник в отворi, як Васько лiктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотiв:
-- Вiн у пастцi! Треба лише вибити з-пiд стовбура пiдпорки -- i все!
Христофор та Семен вiдразу зрозумiли хитрий Васькiв план. Всi троє по-пластунськи вибралися зi своєї схованки й пiдповзли до стовбура. Семен ухопився за гiлляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
-- Раз, два, три! -- пошепки скомандував Васько, i Семен висмикнув пiдпорки.
Стовбур натужно зарипiв, повiльно хитнувся -- i враз гухнув на стiнку яру, щiльно закривши вхiд у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
-- Все! -- витер спiтнiле чоло Христофор, i хлопцi всмiхнулись один одному.
I наче у вiдповiдь йому iз печери почулися несамовитi зойки, щось важко загупало. Це замурований там Бегемот волав вiд переляку й з розгону кидався плечем на стовбур, який навiть не ворухнувся. Нараз Бегемот отямився й затих, прислухаючись: мабуть, почув голоси. Виглянувши у невеличку шпаринку, вiн побачив хлопцiв, а з ними -Сема.
-- Ану, пацани, кидайте жарти, а то!.. -- люто загукав вiн.
-- А ти спершу вийди! -- пiдморгнув хлопцям Васько.
-- У, придурку, дожартуєшся в мене! -- оскаженiв Бегемот. -- Та коли я вийду, тебе ж мама рiдна не впiзнає, жоден годинникар не збере по деталях! -- I вiн з потрiйною енергiєю знов навалився на стовбур. Дарма! Осика усiєю своєю багатолiтньою вагою намертво запечатала печеру.
Тодi Бегемот спробував пiдкопатися пiд стовбур, але тiльки обламав нiгтi. Це й зрозумiло: адже стiнки печери, як ви пам'ятаєте, були сухi й твердi, наче камiнь.
Нарештi злодiй збагнув, що без сторонньої допомоги йому нiяк не вибратись, i вирiшив змiнити тактику.