Страница 40 из 57
В к╕мнат╕ в╕дпочинку скромно сто╖ть п╕ан╕но, чекаючи дотик╕в до клав╕ш, ось на ст╕нах - картини народного майстра, п╕доп╕чно╖ притулку Валентини Жашково╖, яка почала малювати вже п╕сля 50 рок╕в, саме тут. Ось к╕мнатка з дерев'яними лавками для денного в╕дпочинку ╕ читання. ╢ й б╕бл╕отека, ╕ маленький дворик, в якому до свят влаштовують концерти ╕з залученням р╕зних самод╕яльних колектив╕в м╕ста, проводять майстер-класи для захоплених мистецтвом. А для гостей притулку, як╕ допомагають йому розвиватися, директор ╕ скульптор Кореновський вигадали нестандартну "дошку пошани", яка склада╓ться з п╕дписаних зл╕пк╕в рук.
К╕лька альтанок, встановлених на територ╕╖ притулку, н╕коли не пустують. На ст╕льцях ╕ лавках розташувалися ... н╕, не люди, а ц╕л╕ епохи, ╕стор╕╖ та дол╕ з втомленими в╕д життя очима, кимось обдурен╕, зраджен╕, вже не в змоз╕ боротися н╕ з чим ╕ н╕ з ким...
С╕да╓мо до них та уважно прислуха╓мось. Наймолодш╕й п╕доп╕чно╖ притулку 54 роки, найстарш╕й - 94. В одн╕й установ╕, розрахован╕й на 40 ос╕б, проживають 38 микола╖вц╕в, з них 19 - ╕нвал╕ди, частина яких не встають з л╕жка ╕ вимагають особливого догляду. Ц╕лодобово ╖м допомагають медсестра ╕ сан╕тарка, а ╖хн╕й спок╕й береже охоронець.
Важко вид╕лити з них когось одного, вони так╕ р╕зн╕, так потребують турботи, тепла, любов╕ ╕ розум╕ння...
Чолов╕к, який втратив ноги, сидячи у в╕зку, розпов╕да╓ про Чорнобильську катастрофу, яку не просто пам'ята╓, а пройшов особисто. Тод╕ в╕н був далекоб╕йником. Возив матер╕али, якими засипали реактори... Поруч з ним чолов╕к ╕з задоволенням виробля╓ з╕ шк╕ри р╕зноман╕тн╕ прикраси, гов╕ркий ╕ добродушний... Робить, як вм╕╓ та не переста╓ ц╕нувати життя. А ось 94-р╕чна старенька, яка пам'ята╓ не т╕льки зак╕нчення, а й початок Друго╖ св╕тово╖. Правда, розпов╕да╓ про це вона вже досить плутано, оск╕льки погано чу╓ ╕ часто втрача╓ нитку бес╕ди...
Не одними лише спогадами живуть у притулку. Тр╕шки дивно, але тут ╕ нове життя будують. Яскравий тому приклад - одне подружжя. Вони одружились саме в притулку ще у 2011 роц╕. На той час Людмил╕ було 53 роки, а Юр╕ю, ╕нвал╕ду з дитинства, - 49. В╕н вже прожив близько семи рок╕в тут, а вона щойно прибула - три м╕сяц╕ як, розчарована в житт╕, сумна. З посм╕шкою наречений розпов╕да╓, що тому не одружився все життя, що чекав свою Людмилу. Позбавлена зору, Людмила в свою чергу бачила серцем доброту Юр╕я. Так ╕ створилася нова ланка сусп╕льства, вкотре дов╕вши, що в╕к коханню не завада. Сп╕вроб╕тники м╕ського палацу одружень вручили подружжю св╕доцтво про шлюб, а директор притулку вид╕лив ╖м окрему к╕мнату.
Поки ми тут, к╕лька раз╕в дзвонять, д╕знаються, просяться, але м╕сць на вс╕х не вистача╓. "От якби розширити територ╕ю, - задумливо говорить Володимир Якович.- М╕ська влада давно намага╓ться домовитись ╕з людьми в сус╕дн╕х будинках про надання ╖м р╕вного житла ... А у нас би ц╕лий величезний комплекс вийшов. ╤ б╕льш╕й к╕лькост╕ людей ми змогли б допомогти...".
Сюди нер╕дко при╖здять волонтери, та й сам╕ сп╕вроб╕тники намагаються приносити в цей великий будинок самотн╕х мешканц╕в т╕льки рад╕сть ╕ св╕тл╕ емоц╕╖. Адже кожен зна╓, як часто бува╓ непросто бути добрим, розум╕ти ╕ сп╕впереживати людям, роздратованим сво╓ю самотн╕стю, хворобами, втомою в╕ку.
Вс╕ вони ч╕тко дотримуються розпорядку дня, складеного для максимально╖ п╕дтримки сил ╕ збереження здоров'я. В╕дразу п╕сля п╕дйому о 7.30 ╕ ранкового туалету, всю компан╕ю чека╓ легка ф╕зкультура, ситний сн╕данок, л╕кувально-оздоровчий труд. П╕сля об╕ду ╓ години в╕дпочинку, а полуденок приносить просто в╕льний час, коли кожен займа╓ться тим, що до душ╕. Одн╕ плекають кв╕ти в саду, ╕нш╕ читають книги, малюють або просто сп╕лкуються один з одним. Адже за життя багато накопичилося того, що хот╕лося б обговорити з однодумцем... П╕сля вечер╕ п╕доп╕чн╕ притулку в к╕мнат╕ в╕дпочинку дружно дивляться веч╕рн╕ передач╕, а вже о десят╕й вечора св╕тло у в╕кнах гасне, приносячи сон ╕ заспоко╓ння, з тим, щоб завтра почався новий день, нов╕ плани ╕ звершення ...
"Важливо не на словах, а на д╕л╕ оточити щоденною увагою ветеран╕в в╕йни та прац╕, ╕нвал╕д╕в, - анал╕зу╓ роботу притулку директор Володимир Власов. - Потр╕бно допомогти п╕клуванням та створенням умов, як╕ полегшать життя обездолених, а також забезпечити в╕дчуття захищеност╕ та повноти життя...".
╤ все б добре, якби не одне "але"... А де ж ми з вами? Чому не ми п╕клу╓мось про р╕дних, а переклада╓мо на чуж╕ плеч╕ турботу про них? Невже в нас не вистача╓ любов╕ на вс╕х близьких, а лише на деяких, як╕ особливо до душ╕?..
До реч╕, китайц╕ вже ввели закон, що зобов'язу╓ п╕дтримувати зв'язок з л╕тн╕ми батьками п╕д страхом постати перед судом. Автори законопроекту стверджують, що головною його метою було привернути увагу до проблеми догляду за пенс╕онерами: "Це робиться головним чином для самих л╕тн╕х людей - щоб вони розум╕ли, що мають право вимагати уваги до себе". Незважаючи на те, що повагу до батьк╕в закладено в основах китайсько╖ культури, три десятил╕ття ринкових реформ призвели до того, що традиц╕я "велико╖ родини" почала згасати. А от 36-р╕чна викладачка ун╕верситету Чжан Юе вважа╓ цей закон нерозумним, оск╕льки його практично неможливо виконати тим, хто з р╕зних причин змушений жити далеко в╕д р╕дного дому: "Для молодих людей, як╕ працюють за кордоном або просто в ╕ншому к╕нц╕ кра╖ни занадто складно ╕ дорого часто в╕дв╕дувати батьк╕в. До того ж, якщо молода людина не хоче цього робити, я сумн╕ваюся, що закон зможе його змусити".
Зв╕сно, потр╕бно жити самим. Зв╕сно, потр╕бно заробляти грош╕ аби допомогти тим л╕тн╕м батькам ╕ поставити на ноги сво╖х д╕тей. Зв╕сно, життя дикту╓ умови виживання, в якому грош╕ чи не найголовн╕ше. Але, можливо, не треба чекати, коли й у нас схвалять под╕бний закон, а просто пригадати безсонн╕ ноч╕, прання п╕дгузник╕в зам╕сть разових памперс╕в, терплячу трьохсоту в╕дпов╕дь на одне ╕ те ж "Чому ...?", та переглянути сво╓ ставлення до найр╕дн╕шо╖ в св╕т╕ людини? Вони ж витрачали на нас час, вони ж любили нас р╕зними (хворими та здоровими, сильними та слабкими, сумними та рад╕сними, р╕зкими до них ╕ н╕жними, невдахами та щасливчиками). Адже завтра може не настати. Тож, може варто ц╕нувати сьогодн╕, а все ╕нше в╕дкласти на "коли-небудь..., якось ╕ншим разом..., добре, але п╕зн╕ше..."?
(газета "Щотижня", 2014 р╕к)
Еще один отдельный цикл материалов поможет нам раскрыть суть работы службы по делам детей, отдела государственной регистрации актов гражданского состояния, специалистов областного дома ребенка. И станет полезным для тех, кто задумывается об опекунстве или усыновлении. Материалы были опубликованы в газете "Вестник Прибужья".
Профессия - родитель. Работа 24 часа в сутки, 7 дней в неделю, без отпуска и отгулов. Стоит задуматься перед столь ответственным выбором, хватит ли сил, терпения и любви для крошечного чуда...
ДЕТИ - ЦВЕТЫ ЖИЗНИ
Городской отдел государственной регистрации актов гражданского состояния подсчитал в январе, сколько же малышей появились на свет в 2013 году...
В течение ушедшего года было зарегистрировано 4412 новорожденных, что на 8 больше, чем в 2012 году. Из них 2247 мальчиков и 2165 девочек. Кто-то шепчется по этому поводу, мол, мальчиков всегда рождается больше перед войнами. Однако давайте все-таки будем надеяться, что у власть имущих хватит интеллекта и выдержки, дабы не затевать очередных кровопролитий, а у девочек просто будет больше шансов обрести свою судьбу, а не делить мужчин, как в песне: "...Потому что на десять девчонок по статистике девять ребят...". Этот вопрос особенно актуален, если взглянуть на количество одиноких матерей - 639 малюток (на 33 больше, чем в 2012 году) не имеют отцов. Трудно сказать, мамы или папы виноваты в этом. Или это общая вина взрослых, детскому сердечку от этого никак не легче...