Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 4 из 47



Але поступово й упевнено Росія ставала головним ворогом Австрії, й навпаки. Російський вплив на австрійських підданих вважався шкідливим, навіть таким, що загрожував національній безпеці. Тут галицькі українці активно підливали олії у вогонь, не даючи багаттю затихнути. Часом це виглядало передаванням куті меду, та процес пішов, на відверті перегини надмірно не зважали. З іншого боку, тоді ще не переназваний Санкт-Петербург почав сильніше тиснути на українофільські громади, бо не без підстав вважав українців союзниками Відня. Ті, хто активно підтримував та пропагував ідеї розширення Великої Русі до кордонів Східної Галичини та Буковини як повернення «сиріт» до єдиного російського материнського «лона», частіше тікали в Росію й так само осідали у східних губерніях, переважно Київській та Харківській. Там відновлювали вихід заборонених цісарською владою друкованих видань і безперебійно постачали їх на Захід, поширюючи майже завжди нелегально. Принаймні, як помічав Клим незадовго до війни, двірник їхнього дому Гнат Бульбаш далі читав «Прикарпатську Русь»[13], хоч тепер і ховався.

Кошовий тоді не брав до уваги невинні, як здавалося, захоплення простої людини, котра читає звичне, а не вороже, не вникаючи в суть.

Трохи оговтавшись після втрати нареченої, Клим у прямому сенсі засукав рукави та вступив у боротьбу за інтереси української громади. Від кримінальних справ його вернуло, навіть цивільні викликали відразу, бо клієнти зачастили. Спочатку пожвавився, та потім зрозумів: містяни несуть йому дрібні справи, готові платити за них, аби особисто подивитися на пана Кошового, котрий після ловів маніяка, через що втратив кохану жінку, став тепер уже правдивою знаменитістю. Єдиний спосіб уникнути нездорового інтересу до своєї персони — кардинально поміняти сферу діяльності.

Що тут поробиш, коли альтернативі наближенню до політики у розігрітому передчуттями війни й пошуків ворогів сьогоденні не знайшов. Хіба закривати все, ставати двірником, як Бульбаш. Чи пристати до злодійського гурту. Благо, певних знайомих мав, та й досвід небезпечних пригод теж.

Кошовий брав участь у процесах над русофілами не лише у Львові, розширивши діяльність на інші повіти. Він писав та підписував відозви, почав виступати на зібраннях. Від огульного таврування опонентів відмовився, тримаючи курс на конструктив та спираючись у своїх пасажах на факти. Слухали передусім тому, що пан адвокат народився та виріс у Великій Україні, відчув на собі тиск російської каральної машини, не з чуток знає про опір спробам національного відродження й розуміє заразний вплив «російського духу». Настав момент, коли Клим відчув: із правника ризикує перетворитися на трибуна, знизив градус риторики, та слова були сказані: його запам'ятали полум'яним оратором.

Не лише товариші та однодумці.

Як і більшість людей, Кошовий чекав війни вже після пострілів у Сараєво[14]. Проте не очікував від царської армії такої переможної швидкості, а від цісарської — такого панічного відступу. Останніми днями перед заходом російських військ до Львова він нічого не робив, просто ходив вулицями й бачив, як з міста суцільним потоком, котрий не рідішав і ночами, рухалися на Захід завантажені вози, фургони, автомобілі, фіакри, карети, велосипеди. Бачив навіть ручні тачанки, дитячі візочки чи поспіхом збиті скрині з колесами. Одного разу зустрів біля Стрийської рогатки[15] Шацького, і той, дивлячись на суцільний строкатий Натовп біженців, хитав сивою головою, цмокав за звичкою губами й бідкався:

— Йой, що то буде, пане Кошовий, що то буде!

Те саме він чув від свого домовласника Веслава Зінгера, котрий уголос підраховував майбутні збитки і, червоніючи, попросив якось Клима заплатити, якщо не складно, наперед.

— Співчуваю вам, пане Кошовий, то є бардзо велике горе, — торочив, ховаючи очі й витираючи рясний піт на блискучій лисині, раз по раз знімаючи задля цього незмінну ярмулку. — Я знав пані Басю добре, я її любив, як свою, я мав би честь мати таку пожиличку. Блискуча була акторка, пане Кошовий. За можливість мешкати в однім будинку з нею я б підвищив... — тут він ляснув себе пухкою долонею по губах. — Та про що я, дурний, говорю! Дуже перепрошую, пане Кошовий, дуже перепрошую, маєте мене зрозуміти. Я пустив вас собі на збиток, але для мене честь зазнавати збитків через таку людину, як ви... Але ввійдіть у положення, пане Кошовий, гроші — хоч папери, за них нині ще можна купити золото, срібло, таке, знаєте... Воно дорожчає з дня на день, бо ж люди тікають до Австрії, їм треба живих грошей...

Кошовий віддав Зінгеру платню до кінця року, аби лиш відчепився й перестав канючити. Згодом дійшло: домовласник, подібно частині львів'ян, не міг припустити, що росіяни зайдуть. Вважав великий висхід передчасною панікою, збирався нажитися на тому. Коли ж армія вступила до Львова й солдати швидко зорієнтувалися в королівському місті, настала біда. Чутки про грабунки, передусім євреїв та єврейських крамниць, накрили дев'ятим валом, тож Зінгер разом із Зінгеровою трусилися, зачинившись на всі замки, намагалися без нагальної потреби нікуди не виходити й заспокоювали себе: не мають комерції, тож біда омине. Та на всяк випадок виставили у своєму вікні православну ікону.

Клим же далі ходив вулицями, дивився, слухав. Читав відозву президії міста з закликом зберігати спокій. Був біля Личаківської рогатки й бачив, як заступник президента Тадеуш Рутковський[16] передав російському генералу символічні ключі від Львова. Не дуже вірячи в перспективу домовитися про щось із росіянами, все одно пішов разом із делегацією місцевих українців до графа Бобринського, нового губернатора возз'єднаних земель[17], аби вмовити не забороняти українських видань та не закривати культурних товариств. Негативна відповідь і погано прихована насмішка були прогнозованими. Чому — зрозумів пізніше, почувши на вулицях від російських солдатів рідну мову в призабутій наддніпрянській манері. Солдати царської армії дивувалися вголос, тицяючи пальцями на «Кобзарі» у вітринах однієї з крамниць. Навіть почали брати, звісно, не платячи. За кілька днів книжок уже не було: ці та інші видання, а також цінні папери українських товариств конфіскували й вивезли в невідомому напрямку.

Перша думка — кидати все й тікати.

Але зупинив учинок Магди Богданович.

Після такого накивати п'ятами Кошовий вважав ганьбою, принишк і зачаївся, поволі витрачаючи заощадження, бо роботи для нього, адвоката, вже не було. А незабаром зі Львова стали зникати й продукти. Тим, хто не працював у тимчасовій адміністрації, стало зовсім непереливки. Й польські чиновники, які були в більшості, потроху повернулися до обов'язків, вирішивши хоч не дружити, та й не конфліктувати. Іншим, у тому числі українцям, стало важко.

Щойно почалися арешти, суди та відправки в табори, Клим приготувався. Навіть здивувався, що за ним прийшли не в перші дні, а під кінець жовтня. Єдине — встиг винести та заховати трохи золотих коштовностей, залишених після Басі, та свій револьвер. Спалити українські просвітницькі книги думав, потім відмахнувся. Він сам, без речових доказів, надто помітна постать.



З поліцією прийшов пойнятим Гнат Бульбаш, мстиво посміхнувся, хоч Кошовий не міг пригадати, коли і чим скривдив двірника, — тицьнув грубим пальцем, заявив:

— Мазепинець. Давно казав, писав сигнали панам офіцерам.

— Побачимо, — лінькувато, з виразом страшенної нудьги протягнув низенький кирпатий ротмістр, молодий, хоч зріст робив його ще молодшим, а вуса не додавали солідності.

Під кашкетом його голова була ідеально круглою і гладенькою, мов гусяче яйце. За інших обставин новий знайомий виглядав би кумедно. Офіцер не напускав на себе суворого вигляду. Потрібної строгості додавало відчуття влади.

13

... підтримував народовців — народовці: суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 1860-х роках у Галичині, на Буковині та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких русофілів.

14

... чекав війни вже після пострілів у Сараєво — вбивство 28 червня 1914 ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, та його дружини герцогині Софії Гогенберг у Сараєві сербським гімназистом Гаврилом Принципом, членом сербської терористичної організації «Млада Босна». Принцип входив до складу групи з 5 терористів, яких координував Данило Іліч. Вбивство стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

15

... біля Личаківської рогатки — Рогатки (рогачки): своєрідні міські кордони, перепускні пункти, що регулювали рух до міста — з міста.

16

... заступник президента Тадеуш Рутковський — польський політичний та громадський діяч, віце-президент Львова.

17

... до графа Бобринського, нового губернатора возз'єднаних земель — завойовані території Галичини і Буковини російська влада визначала як початок процесу возз'єднання слов'янських земель під проводом Російської імперії.