Страница 30 из 31
- Я не готовий зараз з тобою поговорити. – Відвів він погляд. – Може пізніше, але не зараз. – Саша піднявся і пішов до дверей. Я вийшла слідом за ним. Адам стояв з своєю коронною посмішкою. Саша пройшов біля нього щось прошипівши тому, сів в машину і поїхав. Тільки коли його машини не стало видно за поворотом я змогла відчути, як напруження мене відпустило.
- То як розмова? – Вернуло мене до життя запитання Адама. Його губи були розтягнуті в гримасі, що видна мала бути посмішкою, та тільки злегка переоцінив він себе.
- Норм. – Лаконічно відповіла я.
- Норм і все? – Його очі звузились, а від посмішки і сліду не залишилось.
- А що хочеш почути?
- Історію про хлопчика Біллі. – Сердито відповів Адам.
- Можеш розповісти.
- Що розповісти? – Його голос задзвенів від злості.
- Адам чого ти завівся?
- Тобто по твоєму все нормально?
- Більш-менш, жити можна.
- Чого хотів дядя?
- Ти ж чув. До нього дійшли чутки. Проявив цікавість. Тут його дещо здивували ми. Але як на мене, то він це ще добре пережив.
- І що?
- Адам, що тебе хвилює? Скидай уже. – Я поставила чайника. Захотілось кави, міцної, чорної і гарячої.
- І що тепер? Він розкрив очі тобі на те який я сволоцюга і що далі?
- Гаразд, то у тебе є дійсно претензії до мене?
- Я вважав тебе ласою до чужих грошей хвойдою. – Він навіть голову здається втягнув в плечі при такому зізнанні.
- І що? – Я навіть скопіювала його інтонації, коли задала запитання.
- Я помилився. Ну, бий мене, сатаній, давай скажи, що я ідіот, пришелепкуватий, скотина.
- Буває. – Відповіла я і налила собі чашку кави. Він був такий милий, що хотілося обійняти.
- І що ніякого виносу мозку? – Він накрив мою руку своєю, привертаючи до себе увагу, а то я щось відволіклася на каву. В його очах був океан недовіри і море запитань.
- Твої тараканчики з манією величі неймовірні милі. Але все. У мене більше новаторських думок немає.
- І ти не сердишся?
- Ну, повні вафлі. – Закотила я очі. – Тебе щось не влаштовує?
- І про те, що сказав дядя…я не спав з усім містом. У мене були відносини з трьома дівчатами я жив з ними…і… – Господи, він зашарівся. – і фліртував з іншими, але мої подвиги дещо перебільшені.
- Добре. – Легко кивнула я головою.
- Гаразд. – Він мав дещо розгублений вигляд. - А тоді скажеш про яке пророцтво говорив дядя?
- Та, було одне.
- І?
- Нагадали мені, що буде мене дуже любити русий чоловік, але моя доля то чорнявий. – Видала я дуже скорочену версію. – Адам декілька разів хлопнув очима.
- Чорт забирай є ще й пророцтво. – Він вхопив себе за голову. – Стає просто нереально цікаво. То я як попадаю під пророцтво? – Я підняла брову його розглядаючи. Він зціпив зуби.
- Норм.
- Так, тобто зараз, ніхто нікого нікуди не кидає? І я можу далі продовжити фантазувати про несамовиті пестощі з тобою? І ніяких вивертів? Там моя карма не підходить до твоєї? Я зрозуміла, що нездорово люблю свого колишнього? І якщо я буду з тобою настане кінець світу, згідно пророцтва? Твоє темне минуле не підходить моїй світлій душі?
- Ні, я звичайно знала, що уява в тебе некерована і тугоплавке сприймання реальності. Ладно, я тебе не кидаю, видно уже звикла. Можеш далі продовжити розвивати фантазію стосовно пестощів на які ти здатен. Ніяких придуманих причин для відмови не буде. На кармі я не розуміюсь нічим допомогти не можу з цього питання. Сашу я не люблю і вернутись до нього не збираюсь. І якщо ти будеш зі мною то не знаю як там з кінцем світу і пророцтвом, але легко однозначно не буде. Ну, зі світлою душею ти загнув однозначно, минуле є і у мене і я мало чим в ньому можу пишатися, на його фоні твоє здається милим і беззубим, тому ні я не використаю твоє минуле, як привід послати тебе подалі. – Він задумливо подивився на мене.
- Правда в цьому є якась витончена іронія, серед майже 3 мільйонів населення Києва плюс 15 тисяч даного району і вибрати племінника Саші… Я б сказала це просто величезне невезіння.
-В принципі важко не погодитись. Відьмочка з кепським характером теж не була моєю мрією. – Огризнувся Адам.
- Правда? - Гарячий погляд Єрмолаєва не давав спокою, зрештою не витримавши я запитала:
-Що? – Він піднявся, притягнув до себе і поцілував. Чорт і від його поцілунку запалилась і прискорилась кров по жилам, я відчувала , як калатає моє серце, я бачила , як тремтять його руки , а погляд затягувався паволокою . Здається , коли я штовхнула його на ліжко, до якого ми не зрозуміло як дістались він розгублено моргнув, а вже за мить зникла я, зник він залишились тільки чоловік і жінка і те між ними внаслідок чого мільйони років людство виживало. Я хотіла його кожною клітинкою тіла, хотіла так, що й сама не здогадувалась, про силу свого бажання . І він був весь мій і нетерпіння підганяло нас, начебто я його сто років знала і все було так, як треба.
Я слухала своє тіло, мені хотілось потягнутись і повернутись на живіт, Адам не зводячи погляду дивився на мене, я посміхнулась.
- У тебе такий вигляд немов би чекаєш, коли у мене з’являться ріжки і хвіст.
- Я б навряд чи здивувався. – Серйозно відповів він.
- Чому? В розумінні, що ти очікуєш?
- Від тебе ніколи до кінця не знаєш чого чекати. – Я розсміялась притягнула його голову до себе і поцілувала. Цілуватись з ним було так природно і так хотілось ще.
Дні минали непомітно наповнені пізнанням один одного і сміхом. Звичний ранок ми починали з пробіжки. І повернувшись з душа я відкрила дверцята холодильника і сумно розглядала його порожні полички. Не розуміючи коли ми встигли все з’їсти.
- Ти там намагаєшся сенс життя побачити? – Весело крикнув Єрмолаєв виходячи з душа.
- У нас скінчилась їжа. На сніданок нас чекають грінки з останнього хліба і яйця.
- Звучить романтично. – Заглянув через моє плече Єрмолаєв.
- Угу і дослівно означає час їхати в місто за продуктами. – Я швиденько організувала грінки і каву.
- Супер, я за одно в банк зайду. – Я здивовано перевела погляд на нього. – Нормально таки, коли чоловік гроші заробляє.
- Просто думаю про своє щастя. – Прокоментувала я свій погляд.
- Мені подобається твій похмурий погляд. Ти така сексуальна. Тобі йде. А коли я ще згадаю, яка ти можеш бути в ліжку. Все, я вже готовий. – Кинув він на мене багатообіцяючий погляд.
- Тоді швидше справимося і повернемося додому.
- От, так завжди.
- Май терпіння і буде тобі винагорода.
- Обіцяєш?
- Клянусь. Ну, що переодягаємось і поїхали?
- Ага. – Він швидко мене поцілував і пішов одягатися. Я прибрала посуд і теж швидко натягла на себе джинси і футболку.
За кермом була я. Адам навіть без нагадування пристебнув ремінь. Дорога майже була пустинна проїхав тільки один молоковоз. На повороті ми зустрілись з джипом , який крутим віражем розвернувся і почав нас доганяти, а потім підрізав і зупинився перед моєю машиною. Лиха, я не чекала, а машину любила, тому загальмувала і стала чекати, що буде далі.
- Що за виродок? – Проричав Єрмолаєв. З машини вискочив бритий,худий хлопчина і підійшов до моїх дверей показуючи руки. З дверей водія вийшов ще один збитий, міцний і з радісною посмішкою на лиці притулився до дверей машини спостерігаючи за мною. Я застогнала і опустила скло.
- Ну, здраствуй Змія. – Привітався Роман.
- І тобі віка, здоров’я.
- Як тобі мій подарунок?
- Ти про що?
- Череп.
- Віддала в органи. Міг би і листівочку залишити. – Він скривився та нічого не сказав.
- Потрібна твоя допомога.
- Я більше не працюю.
- Сказано тебе привезти навіть під дулом пістолета. Будь-ласка…
- Що відбувається? Хто цей тип? - Розгублено позираючи на Романа запитав Єрмолаєв.
- Все нормально. Це мої знайомі.
- Злата. Це важливо. Дуже важливо. Мене не посилали б за тобою в таку глухомань. – Роман наполягав він виглядав рішуче і незворушно. Єрмолаєв накрив мою руку своєю і міцно її стиснув.