Карпатський капкан

До весільного куреня почали сходитися гості: діти, вихователі сиротинця, тітки й дядьки у вишиванках, в гуцульських строях, довоєнних костюмах — цей людський рій гуде, підспівує Рудому, пританцьовує. Надійшов аптекар із синцем під оком і сулією спирту під правою рукою, лівою вів за собою синка. У нього був піднесений настрій. За ним, важко перебираючи ногами, сунула його дружина. Вона важила не менше центнера, в роті було повно золотих зубів, і ними вона висвічувала, посміхаючись до людей, що вітали її. Вона для кожного знаходила слово, по голівках гладила діточок, які підбігали до неї. Усі до неї зверталися «цьоця Хвіра». І поки аптекар спілкувався зі старостою-розпорядником весілля, цьоця Хвіра раз по раз зверталася до молодичок та дівчат і щось їм розповідала. Вона була найвідомішою місцевою повитухою й свахою.

Рудий, побачивши цю сімейку, заспівав їм вівата:

Два рабини з Палестини Хрумали цибулю,

Третій рабин голопузий Крутив собі дулю!

Три рабини з Палестини їли з салом кашу,

А четвертий голопузий Тріскав пісну квашу.

Народ вибухнув реготом, не втрималися й аптекар з дружиною. Крижень, стримуючи сміх, зиркнув на Рудого й показав йому кулака. Той чемно вклонився «пану полковнику» й продовжив забавляти народ.

…Тим часом молоді довго не поверталися із загсу; гості попідпирали паркан і навіть почали нудитися, незважаючи на старання Рудого. Зі школи вийшли голова з Хелен. Він продовжував щось розповідати. Його «поперзавсе» долинало й до Крижня. Полковник нарешті махнув рукою до Мирона Микитовича, мовляв, досить, і повторно махнув заклично, щоб він з Хелен приєднувався до нього.

Невдовзі з’явилися молоді на заквітчаній бричці із весільним деревцем. Ступили на землю, вклонилися гостям. Хелен замилувано подивилася на них, з куточка ока в неї скотилася сльоза. Вона кинулася до Ернесто й стала вимагати, щоб той фотографував молодят. Ернесто неохоче кілька разів клацнув камерою.

Молоді підійшли до Крижня, низько вклонилися йому. Він по черзі їх розцілував, перехрестив. У нього очі на мокрому місці. Але набрався духу, стримав сльози й повів наречених на чільне місце за столом. Запросив, щоб гості теж сідали до столу. Коли більшість з них уже всілася, промовив, майже вигукуючи:

— Пробачте, дітки, що все по-новому, без традицій! Війна й час, в який ми живемо, сплутали людей, долі, зробили нас грубішими, простішими і з новими поглядами на життя. Але колись це все закінчиться: закінчаться хаос, смерті й злидні. А поки… ми створюємо нові традиції, для вас і ваших дітей. Усе в наших руках, а віднині — й у ваших. Ідіть прямою дорогою, живіть, добра наживайте, нас не забувайте… А тепер, гості дорогі, на правах посадженого батька запрошую всіх до першої чарки!

Він повернувся на своє місце, почаркувався з Ернесто. Той випив і сказав:

— Мой сватьба закончілься, товаріщ Кріжєнь!

Гойднувся на нетверезих ногах і попрямував до лейтенантів під стайнею.

Рудий, помітивши, як хміль хитає Ернесто, заспівав йому віват:

Гості розсміялися. Ернесто, зрозумівши, що цей віват присвячено йому, привітно всім помахав рукою.

Надійшли Хелен з Мироном Микитовичем. Трохимович звівся, взяв голову на руки — весело дзенькнули його медалі, перекинув через лавку й усадовив біля себе. Між ними одразу зав’язалася дружня бесіда, яка нікого ні до чого не зобов’язувала. Головними її тезами були: «скажу табє так» і «поперзавсе». Степан звівся й запросив Хелен сісти поруч. Вона ж у вузькій спідниці ніяк не наважувалася перекинути ногу через лаву. Крижень мовчки підхопив її на руки — вона обняла його за шию, — та й перекинув через лавку. Хелен твердо стала на землі, але не одразу відпустила свої обійми, на хвильку затримала їх. Але враз спантеличено забрала руки з його шиї, сіла на лаву й ніяково сказала:

— Ві єсть такой сільний мущіна, мсьє Кріжень. Ві будете мой кавальєр на етот празднік. Ернесто пьяний жівотний. Я буду нєнавідєть Ернесто.

Хелен була настільки збудженою, веселою й водночас вся кипіла невдоволенням, що Рудий, звернувши на неї увагу, заспівав:

Цьоця Хвіра, котра сиділа поруч, їй на вухо шепнула:

— Що я вам скажу, дорогенька пані… то таки для вас співають вівата.

— Ето єсть хорошо? — не могла второпати Хелен.

— Це, пані, дуже добре, так добре, що ви тутка знайдете своє щастя… Це кажу вам я, цьоця Хвіра!

Вона задоволено заплескала в долоні. І тут її погляд вирізнив когось з-поміж музик. На мить Хелен завмерла, та враз спохватилася, весело випила чарку наливки; опершись на плече Крижня, перескочила через лаву.

Рудий утнув польку «Червона калина, листячко зелене». Вона підхопила ритм і раптом сама стала танцювати, так природно, ніби все життя танцювала місцеві польки. Не спиняючи свої па, вона подала руку Крижневі й витягнула його на дерев’яний поміст для танців. І вони обоє стали витанцьовувати жваву польку, крутячись дзиґою. А Рудий усе пришвидшував і пришвидшував ритм. Крижень відчув, що голова закрутилася, стишив темп і, важко дихаючи, сказав Хелен:

— Пробач, мені потрібно відпочити. Застарий я вже для таких танців.

Вона тільки всміхнулася на те й продовжила танцювати сама, не збавляючи ритму.

Захеканий Крижень сів на лаву й звідти захоплено дивився на це шаленство танку.

Трохимович не стримався, щоб не прокоментувати:

— Няпростая дамачка, Іванавіч, ой няпростая…

— Та вже ж не проста. Подивишся — пава! Хоч бери, пакуй валізи та їдь із нею до Парижа.

— А дзеткі, а я, Іванавіч? Тади в Париж я с табой! Скажу табє так: в Берліне ня бивши, так буду в Парижи! Таксама нєлєгалам…

— Та жартую я, старий, — раптом зізнався з сумом Крижень. — Нікуди я не поїду. Ми ще тут не всіх німецьких прихвоснів виловили й не всіх пересадили.

Нарешті Рудий закінчив цю довгу польку, Хелен в останньому па крутнулася й сіла на лаву біля Крижня. Вона майже не захекалася. Крижень подав їй склянку узвару й зауважив:

— Бачу, в тебе й нежить минув. Наш клімат тобі на користь.

— От ваш цамогон і наліфочка любой болезнь проходіт, мсьє Кріжєнь. І аромат воздух — перфетто.

— А я што казав табє, паньонка? Мая налівачка любога на ногі паставіць!

— Щодо повітря — це правда, — підхопив Крижень. — Його пити можна… Але в нас нині є інші напої, тож давайте вип’ємо за здоров’я молодих!

— За здаровє маладих! — рявкнув Трохимович, і гості схвальним гулом його підтримали.

…Лейтенанти прокинулися й прийшли до тями, коли почало сутеніти. Вони встали й, важко похитуючись, почали підтягуватися до стола. Рудий цього не пропустив і заспівав до них:

Гості вибухнули реготом, скоса подивляючись на офіцерів. Ображені, очманілі лейтенанти погрозливо схопилися за кобури. Та підскочив Трохимович, узяв одного й іншого за обшивку і, як кошенят, потягнув за стіл до Крижня. Той сердито плеснув їм по чарці горілки й наказав випити за здоров’я молодих. Вони слухняно потягнули, крикнули: «Горько»! Молоді скромно поцілувалися. Наконечний вирішив узяти слово: