Карпатський капкан

— Але як?!. Hi, я не повірю, що ти встигла з ним переспати, — з перепою Ернесто ніяк не міг прийти до тями й увімкнути логіку.

— Нехай тобі твоя похмільна фантазія домалює веселі картинки. Але ти забув, що я дама пристойна… І дуже давно в розвідці, — перейшла на ламану російську: — Таварішчь Ернесто! Ві должєн біть умнім і трезвім!

— Як тут бути розумним і тверезим? — він струснув головою, намагаючись відігнати посталкогольне затьмарення. — Добре, що за вісім років проживання у Франції я загартований на кальвадосі й граппі, тільки тому й витримав атаку їхнього алкоголю на свій організм… — підвів очі на Хелен. — До речі, здається, мсьє Крижень поклав на тебе око…

Хелен скривила манірну посмішку й, увійшовши в образ Марі, заявила:

— Ми приймемо правила гри від мсьє Крижня. Цей український бугай виявився набагато примітивнішим, ніж я собі уявляла. Ми будемо до нього прихильні й трішки божевільні. І ти приймай нові правила гри. Тепер уся увага наших славних лейтенантів з МДБ буде спрямована на тебе. Вони будуть тобі наливати, будуть намагатися тебе напоїти й витягнути з тебе інформацію. Але ж ти не підведеш?

— Я стільки не вип’ю, — застогнав Ернесто й важко видихнув.

— Ну, від тебе й тхне… — скривилася Хелен і стала розмахувати рукою перед носом повітря. — Що ви таке пили?

— Спочатку ром, потім місцеву граппу, потім горілку, пиво… знову горілку, а потім знову місцеву граппу, чи то був шнапс із цукрових буряків… Не пам’ятаю, як вона правильно називається, але після цього пійла можна перетравлювати цвяхи. Бр-р-р!

— А-а-а… Це називається самогон. Як ти ще живий після таких вливань? Приходь до тями й — на базар. Там буде підтвердження контакту. Відтягнеш від мене наших слідопитів, — і вказала пальцем на пляшку рому, котра охолоджувалася в умивальнику.

Ернесто подивився на ром і пересмикнув плечима.

5

Західна Україна, село Гораж.

1946 рік, 17 вересня,

«Панський ліс», удосвіта.

Важкий туман завис над полем, заховав від зору гори, ліс, місто, сиротинець, що був зовсім неподалік. Поволока була такою густою, що Крижень з Трохимовичем ішли на місце зустрічі, сторожко дивлячись під ноги, щоб не збитися зі стежки. Нарешті вони опинилися біля хліва, де полковник часто проводив свої зустрічі з агентурою.

Їх уже чекали — троє хлопців у військовому одязі з відзнаками УПА та тризубами на кашкетах курили в рукав біля комори. Вони стримано кивнули до Крижня. Той так само стримано відповів кивком. Трохимович зі своїм «штурмґевером» зайняв позицію з іншого боку подвір’я й занудьгував. Було помітно, що йому хочеться поговорити.

Із туману випірнув чоловік в однострої упівця — сотник Гачок. Із Крижнем привіталися за руку. У Гачка розгублено бігали очі, а коли погляд зупинявся, в ньому застигала недовіра.

— Ви контактували з кимось зі спецзагонів, що вчора прибули? — запитав полковник.

— Так, там багато наших… Колишніх.

— І яка в цих загонах публіка загалом?

— Цим вертепом ряджених керують ваші офіцери, а колишні наші — набрід. Робитимуть усе, що накажуть. Скажуть різати — будуть різати. Топитися — утопляться…

— Що відомо про передавач?

Упівець заперечливо покивав:

— Нічого. Наші загони давно не мають зв’язку зі світом. Самі по собі.

— Недобре, пане сотнику! Нам ця інформація потрібна — кров з носа. Тут таке може початися… СБ більше на зв’язок не виходила?

— Маю підозру, що з кимось із наших вони контактують… Проконтролювати це неможливо — сотня розкидана по всьому району. Не виключено, що СБ знає про нашу з вами дружбу… Тобто співпрацю…

— Це називається — ситуативні союзники, — задумано промовив Крижень. — Ось що, сотнику… Збирай усіх своїх і відводь у четвертий квадрат, на кордон. Там сидіть тишком-нишком, ні в що не влізайте. Ми тут самі… Поки…

— Пане полковнику! Хлопці хвилюються. Якщо спецзагони почнуть каральну операцію… Тут у багатьох родичі…

— Сотнику, я зроблю все, щоб не допустити каральної операції. Я дотримаю слова. Ти мене знаєш. Зараз твоє завдання: зібрати всіх бійців в одному місці, виявити, хто спілкувався з СБ. І цю людину — одразу до мене. Зрозумів?

— А як надійде наказ приєднатися до спецзагонів?

— Я вас не здам. Вам просто потрібно зібрати бебехи й вирушити в невідомому їм напрямку, тобто в четвертий квадрат. Зараз для мене головне — передавач і людина, що на контакті з СБ.

Сотник важко зітхнув, з-під лоба глянув на Крижня:

— Хочеться вірити, що так і буде… Відверто кажучи, вже не радий, що ми з вами затіяли цю гру.

— Це не гра, синку. Мені важливо зберегти ваш загін цілим, щоб потім з вами заслати моїх людей на Захід. Ви допомагаєте мені, я допомагаю вам. А на Заході — це вже інша війна, яка вас не стосується.

Гачок важко зітхнув.

— Та ні, полковнику, все ж граєте ви якусь свою, дуже хитру гру… І слова правильні, і вчинки… Тільки не вірю я вам. Не переграйте…

— Таких порадників на першій гілляці вішають, — Крижень показав рукою, як накидають на шию петлю. — Коли ваші сім’ї вивозили до Сибіру, а ви сиділи в горах без крихти хліба під постійним мінометним обстрілом, це ж ти до мене приповз на колінах і просив урятувати і вас, і ваші сім’ї! Як думаєш, мені було легко це зробити?.. Це було дуже непросто. І тепер ти смієш мені давати поради?

— Та ні, я ж… — зам’явся сотник.

— А тепер послухай мене, пане сотнику… — враз роздратувався не на жарт Крижень. — Не приведи Боже, якщо дізнаюся, що ТИ ведеш якусь свою гру… Я просто анулюю нашу угоду. І що тоді буде з тобою? Здогадуєшся? Ти станеш непотрібним ні вашим, ні нашим. Зрадників не любить ніхто.

— Та воно так… — опустив голову Гачок.

— Словом, ти зрозумів, що маєш робити. Першочергово — знайди й подай мені зв’язкового з СБ! А зараз у Трохимовича візьмете грошей, харчів… — зітхнув, — зі спецфондів. Дітям не маю права дати, а вам, засранцям… Розписку напишеш. Усе, вільний.

— Голошу слухняно: так є, пане полковнику, — спробував пожартувати на прощання Гачок, перейшовши на повстанську військову лексику.

Крижень на те нічого не відповів.

Туман спав… Невдовзі навантажені добром лісовики попрямували до лісу. Трохимович, закинувши на плече автомат, подивився їм услід, підійшов до Крижня й сказав:

— Чув вашу размову… Вось я, наприклад, гляджу на гетага Гачка і думаю: якая ж йон падлюга! Скажу табє так: той, хто здрадзів аднойчи, здрадзіць і другі, і треці. Ня вєр яму…

— Та хто б йому вірив? Просто треба його тримати в шорах — і край. У разі чого — сам здам його партизанам… е-е-е… повстанцям… е-е-е… бандерівцям… Ось такі в мене правила. Поки що він мені потрібний — плани в нас серйозні, тож намічається серйозна гра.

— Мнє вжо самому цікава, якую ти такую гульню вядзьош? І для чаго?

— Будеш багато знати, скоро старим станеш.

— І нє страшна! Можа, падзєлішся планамі са сваім баявим пабрацімам?

Крижень глянув на Трохимовича й зі смішком зауважив:

— Ось дивися… Скоро вони будуть драпати на Захід, щоб розповісти всьому цивілізованому світу про свою боротьбу, — звучить пафосно, але переконливо. Прилаштую тебе в команду до Гачка кулеметником. Перейдеш кордон, легалізуєшся, станеш нашим резидентом в Ганновері…

Трохимович аж крекнув від несподіванки.

— Але я нє вмєю ні з рацияй, ні з шифрамі рознимі — то навука нє для майой башкі. Шию каму згарнуць — то так. А з тимі хітримі штукамі… Ти ж мянє вєдаєш, Іванавіч, я прости дзядзька. А там гаворкі треба разнастайния вєдаць, культуру паводзін… Нє, нє пайду, страшна!