Страница 10 из 13
— Хочеш мене виперти? — сердито зиркнув на Андрія.
— Що ти сьогодні як баба?! — розізлився Анджей, — Ніхто не збирається тебе випирати!
Валентин, нервово загасивши цигарку, нарешті погодився:
— Тобі вирішувати. Тільки не обіцяю, що одного дня зможу прикрити ваші дупи.
— Не треба удавати з себе удільного князя, — роздратовано сказав Ігор. — Подобається бавитися в солдатиків — винаймай за свої гроші армію і грайте в «Зарніцу», хоч до діареї. Тут дещо інші ігрища. Ми — одна команда…
Кіркуєв, хоч і вкрай роздратований, промовчав.
— О’кей, — неохоче погодився. — Але поки мої будуть у Москві, треба хоч з десять чоловік, щоб заткати дірки в охороні.
— Дамо своїх, — вирішив Ігор.
— Коли збираєшся до Праги? — запитав Валентин у Смика.
— Днів за десять. Маю познайомитися з людьми, подивитися, хто на що здатний…
Іван був родом з Франківщини, колишній боксер. У 1990 році виїхав на роботу до Чехії, де працював на будівництві котеджів, потім створив СП, що постачало в республіку робочу силу з України, освоївся, знав ринок праці. Але одного дня на нього наїхали чеченці, побили, забрали з дому всі гроші і попередили, що віднині щомісяця будуть заїжджати по данину. Наступного разу рекетирів зустріли автоматні черги… Коли доля зіштовхнула їх з Андрієм в гостях у Мелона, Смик уже мав авторитет, проте розвернутися не міг, — за вдачею не був лідером. Коваль запропонував співпрацю.
— Як жити далі, панове бандити? — обвів поглядом компанію Андрій.
— Іти на союз із Шариком, — запропонував Ангел.
— Ти вже керував без мене, — обірвав Коваль. — Не будемо ані заключати союзи, ані воювати. Томагавк війни закопано. Єдиною нашою проблемою залишається Сліпий. Три мільйони доларів маємо з нього витрясти, хоча б і разом з тельбухами.
— Може варто поговорити з Мойшею? — запропонував Князь.
— Якщо йому відомо про махінації Ангела, краще не рипатися.
— А якщо Сліпий поклав ці бабки собі в кишеню? — висловив припущення Кіркуєв. — Знаючи, що ти не звернешся до Ізі…
— Сліпий не втратив інстинкту самозбереження, — зауважив Ангел.
— Отже час розривати стосунки з Мойшею, — підбив підсумок Андрій. — І добре, що наші погляди збігаються.
— Тоді ти з глузду з’їхав, — криво посміхнувся Валентин, — у такий час відпускати моїх людей!
— Відокремлюватися будемо наступного року, — вирішив Андрій. — А поки подивимося, який пасьянс складеться у кримінальній ділюзі Києва. Повернемо наші гроші через Пашу; саме тому, Кіря, маєш поїхати до Москви, скріпити нашу дружбу. Шарика залишимо на закуску.
— О’кей, я поїду, — погодився Валентин, — і візьму Астаф’євих. Хто залишиться за мене?
— Будь-хто, — сказав Андрій. — Хоча б Куля.
— Хай буде по-вашому… Через тиждень можу виїхати.
— А я — до Києва, у нас там багато невирішених справ, — сказав Анджей.
11
Ірина попросила Оленку на один день піти до Ольги, — хотіла побути з Андрієм наодинці. У п'ятницю приготувала вечерю, постелила нову постіль і задоволено глянула на велике розкішне ліжко. Проте чоловік приїхав удосвіта з шофером і охоронцем — утомлений, весь у своїх думках. Увійшовши до квартири, розцілував її, взяв на руки і поніс… на кухню.
— Вибач, — голодний, як пес.
Ірина не виказала невдоволення, дістала з холодильника голубці і поставила гріти.
— Сонечко, — промуркотів на вухо Андрій, — я скучив за тобою. Може б ти переводилась на заочний?
Ірина обвила руками його шию:
— Краще ти переїзди. Хіба не час перенести справи до Києва?
— Не можу…
— Усіх грошей не заробиш. Ви з батьком звихнулися на роботі. Не здивуюся, якщо ти сюди приїхав у справах… Думала, хоч раз побудемо вдвох.
— Давай під Києвом будинок купимо на два поверхи.
— Я — дитя асфальту, жертва урбанізації. Задихаюсь від чистого повітря. Не люблю пасторальних краєвидів, запаху сіна і цвітіння трав, маю на них алергію.
— Побудуємо поряд коксохімічний завод…
— Не плутай урбанізацію з індустріалізацією!
— Як скажеш. Але давай їсти, ми аж учора обідали…
Хлопці змолотили все, що приготувала на два дні, випили три пляшки коньяку і тепер пахкали сигаретами, задоволено відкинувшись на спинки крісел. Андрій сказав:
— Тепер поспати — і повний кайф.
Петро з Романом згідно кивнули. Ірина постелила їм, сама прилягла біля чоловіка…
Скоро підвелася, бо мала готувати обід. Пошкодувала, що відправила Оленку до Ольги, а та могла-таки схилити подругу до сафіської любові. Але це краще, за Шлапака. Стоп, нагадала собі, сьогодні треба накрутити Андрія, щоб розірвав з ним стосунки.
День проходив, як у швидкому сні: готування — обід — миття посуду. А чоловіки, накупивши відеокасет, влаштували «Катрусин кінозал». Ірині це надокучило, наказала всім збиратися на дискотеку. За компанію запросила Інну з Османом і Оленку з Ольгою.
Хлопці, розрухавшись і випивши, танцювали. Роман з Петром підбивали клинці до дівчат. Ірині здалося, що між подругами вже «щось» було, бо Ольга зиркала на Оленку з ревнивими бісиками в очах. Андрій запросив Ірину на повільний танець і зізнався:
— Ми з Калачем затіяли справу, я частіше буватиму в Києві…
— Я звикла, що бачимося рідко; виходячи заміж, знала на що йду.
— Скоро багато чого зміниться у нашому житті…
Коли повернулися за стіл, Андрій враз спохмурнів — до зали зайшов Сліпий з двома охоронцями.
— Іринко, зараз підемо звідси, — попередив, підводячи до столу. До Романа і Петра: — Тут Сліпий.
Хлопці автоматично перевірили, чи на місці зброя. Сліпий, окинувши поглядом приміщення, п’яним розвальцем попрямував до них. Ірина нічого не знала про його конфлікт з Андрієм і радісно махнула рукою. Їй не хотілося додому.
Сліпий, знявши окуляри, примружено глянув на Андрієву компанію. Кругла пика з перебитим носом і вухами-пельменями розквітла у широкій посмішці, демонструючи два ряди дрібних зубів. Андрій, зацікавлений таким сюжетним поворотом, відкинувся на спинку крісла.
— Привет, компании, — привітався. — Гудим? Курим план, текилу глушим, — и от кайфа зубы сушим? Привет, Ирочка, — поцілував руку. — Привет, Инночка, — чмокнув і її. — Салам, Осман… Андрюша, — до Коваля, — надо перебазарить с глазу на глаз, — був п’яний, як чіп.
Анджей стиснув зуби і кивнув. Адміністратор звільнив для них столик поряд, офіціанти метушливо сервірували.
— Вот что, — сказав Бондар, — в пр-рынципе фигня получилась с соляркой. Я отдам тебе бабки…
— С неустойкой?
—… Думаешь, мне это надо было?! У меня полно непоняток… — йому важко було зібратися думками, схилив голову і п’яно кивав.
— Мене це не цікавить.
— Давай выпьем, а то через этих козлов чуть нас не поубивали!
— Що ти верзеш?! Твої хотіли мене вбити, а ти пропонуєш випити?! Йди проспися! Розбиратися все одно доведеться.
Сліпий налив у великий келих текіли і одним духом вихилив.
— В пр-рынципе… Ты легко отделался. Если бы надо было тебя убрать, ты бы здесь не сидел.
— Хто підтвердить твої слова?
— В пр-рынципе, я самолично отвечаю за базар.
— Будемо вважати, що я повірив, — кулі летіли над головами. Але для чого було псувати мою нову машину?!
Бондар знову випив повний келих. Всі знали, що він напивається коли стрес, або коли вбивають когось із знайомих.
— Машина — фигня по сравнению с тем, как ты поступаешь.
— Це пред’ява?[6]
— В пр-рынципе, нет… Но так считает Мойша, — алкоголь робив своє: Сліпий закочував очі, здавалося, що не зовсім розуміє де він.
— Чому сам мені не каже? Поясни, так би мовити, щиросердно.
— В пр-рынципе на прокурора ты не тянешь… Бабки получишь на этой неделе. Если б не Паша…
Дедалі більше п’яніючи, Сліпий щось пробурмотів, перехилив наступну чарку, одним оком глянув на Коваля, але сказати нічого не зміг. З рота на стіл цівкою потекла слина.
6
Пред’ява — офіційне обвинувачення «по-понятіям» (жарг.).